«Спи — не замерзнеш. У передній частині автобуса тепло».
Минулого тижня на київських дорогах було помічено пересування невідомої досі популяції вомбатів волинських (Vombatus volinitus). Вомбат — нічна тварина і не переносить холоду. Тому тих, хто хотів поспостерігати і пофотографувати нових для Києва персонажів, запросили ввечері в теплий (місцями) автобус вітчизняного виробництва. Треба сказати, автобус набився битком, тому що вомбати звично ведуть підземний спосіб життя, перебуваючи весь час в андеграунді. Крім того, після заселення України музичної представниками сімейства «попса російська» (Popus rusisch) ареал поширення вомбатів сильно обмежився. Причинами цього стали конкуренція з привезеними видами, полювання на вомбатів та посягання на їхню територію.
Насправді рівненчан звати «Вомбад». Кажуть, спеціально змінили останню букву, щоб не плутали зі смішною австралійсько тваринкою. Думаєте, не плутають? «Вомбад» заснований у 1998 році, і його сьогоднішній склад — це четверо учасників. Співають про побут, кохання, трохи про філософські пошуки. Дуже нагадують HIM, мають щось від Depeshe Mode, а якщо проводити українські паралелі — то тернопільське «Холодне сонце». Наприкінці року в «сумочці» сумчатого «Вомбада» з'явився, так би мовити, дебют — платівка під назвою «Вісім годин на добу». Продюсером альбому виступив Павло Picasso Шевчук, вокаліст кримського гурту «Зурбаган», який свого часу виїхав у Москву. А минулого тижня презентували одноіменний кліп.
Креативна ідея презентації в автобусі, який їздить місцями зйомок аж до Кончі Заспи, виникла у одного із засновників студії «Роги і копита продакшн», відомого телеведучого Ігоря Пелиха. Пелих у автобусі грав роль кондуктора, і примовляючи «так шо, у всіх квиточки є?», розповідав, що треба руйнувати стереотипи, думати головою і не платити гроші журналістам, щоб вони прийшли на презентацію. Ну, або не завжди платити.
Це «Роги і копита» знімали кліп для «Тартака і Гуляйгорода», який вийшов у люди раніше, але їхньою дебютною роботою стали «Вісім годин на добу». Як і у тексті, у відео теж все починається там, де закінчилося, щоб знову повернутися на вихідну позицію. «Зранку встаю, одягаюсь, вмиваюсь, йду на роботу, чемно вітаюсь, працюю, обідаю, знову працюю, буває радію, буває нудьгую». Режисер кліпу, який з Пелихом працював ще у «Галопом по Європах», а зараз працює над новим проектом «На свою голову» Іван Ясній розповідає «УМ», що коли почув слова приспіву «я так живу», то одразу подумав про дежа вю. «Воно буває у всіх, також ми часто проживаємо однакові дні». Вокаліст-вомбад Вадим Гончаров розповідає, що у відео його кинула дівчина, інші учасники гурту теж «зайняті своїми думками» — всі зустрічаються в опівнічному рейсі, щоб зранку знову в нього сісти.
Пелих, який на зйомках відео теж був, розповідає, що «Вомбад» став для нього новим музичним відкриттям, чого і всім бажає. А ще перепрошує за пробкову ситуацію, яка виникла на трасі під час зйомок: «Може, хтось кудись поспішав, то вже перепрошуємо». Та й звикли ми уже чекати на дорогах у пробках — кілька хвилин на добу...
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
