Нові. Інакші. Двадцятирічні

      Джонатан Сафран Фоєр у 25 років випустив свій дебютний роман «Усе ясно» в українській версії, «Полная иллюминация» в російській,  Everything is  illuminated в англійській, і став мільйонером після першої ж книжки. (Нагадаю: книга про те, як американський юнак-єврей приїздить в Україну в пошуках жінки, яка врятувала в роки війни його дідуся. За романом Голлівуд уже «вчинив» фільм). 20-річний росіянин Сергій Лук'янов написав «Лицарі 40 островів», які стали подією у фантастиці, і з цього почалася його «фантастична слава». Неповнолітній українець Любко Дереш написав «Культ», який спричинив фурор навколо пустомитівського вундеркінда (він ображається на цей ярлик, але  в журналістиці вони живучі), і тепер «Кальварія» продає права на Дерешівські книжки в Польщу, Німеччину і сподівається — далі буде. Головний редактор «Кальварії» Петро Мацкевич на чергових «Кальварійських посиденьках» придумав презентувати «пан'європейську генерацію в Україні — від 16 до 26». Каже, що помітив химерну закономірність — молоді люди, 1984 року народження, сьогоднішні 21-річні — найуспішніші. В Італії — це юне дарування Мелісса, у Франції — Анні Брасле, у Польщі — Мірослав Нігач, у Сербії — Анна Віковіч. А взагалі покоління від 16 до 26 створює зовсім інший пласт літератури. Не подібний на попередню і нинішню. Своєрідну. Індивідуалістичну. Хтось називає це літературною субкультурою. Хтось альтернативою. Мацкевич відкрив в Україні цілих шість літераторів цієї генерації, і вже з квітня — травня їхні книжки виходитимуть у «Кальварії». Якби вони не були розкидані по різних серіях, можна було б запідозрити «Кальварію» в штучності концепції, а так ...

       На презентацію прийшли четверо з шести. Любомира Княжич  («Морок. Казочці про національний менталітет присвячується») вирішила не світити своє обличчя, а отже, й ім'я. Чи навпаки. Віктор Маліновський («По той бік Пупця») тільки-но звикає до псевдоніма і взагалі зайнятий. В УНІАНі перед очі  двох десятків книжкових журналісти постали Тетяна Винокурова-Садиченко («Жарт із життя психів»), Галина Логінова («Червоне солодке серце», «Піщана річка»), Ксеня Харченко («Історія Ксені Харченко»), Галина Ткачук («Славка»).  І прочитали уривки своїх текстів. Тетяна — про Янгола у психушці, Галина Логінова — про єврейського хлопчика Женю Каца, Ксеня — про домовицю Гликеру, Галина Ткачук — про зозуленят. Тексти різні — теми, стилістика, вміння читати на публіці, вік і заняття, ступінь сформованості — різні. За словами Мацкевича, спільність їхнiх творів полягає в поєднанні реального світу з паралельним. За моїми спостереженнями, їх об'єднує інакшість. У строкатості пластмасової реальності, рекламного стилю життя, імітації західної розкутості й прагматичності виростають ровесники авторок і всотують цю споживацьку естетику з мерехтінням неону і телевізора. Вже втрачаєш надію знайти якийсь штучний екземпляр. Хенд-мейд. Щоб під скальпом був індивідуальний набір образів, а не конвеєрний. Враження від кальварійських дебютанток якраз таке, а враження від літератури мають тільки редактори та ті, хто читав твори  в рукописах. Яка в них буде літературна доля, доля літературного дару, тривалість «диктовок» — ще безнадійніше гадати. Але на всяк випадок залиште собі в якомусь файлі пам'яті, що ...Галині Логиновій — 26, народилася і закінчила школу в смт Калита Київської області, повчилася філології в університеті Шевченка, а закінчила філософію в Могилянці. Стажувалася в Мадриді, вчиться в аспірантурі Інституту філософії. Заміжня, має доньку і першу премію видавництва «Смолоскип». Писати хотіла, щоб долучитися до сонму, тусовки «олімпійських богів» Іздрика, Андруховича, Прохаська. Ксеня Харченко народилася в 1984 р., роман «Історія Ксені Харченко» друкувався в «Сучасності», прискіпливий редактор якого Ігор Римарук не поправив у ньому «ані титли, ані тії коми». Тетяна Винокурова-Садиченко — «привидение от литературы, жуткое, но симпатичное», автовизначення. Народилася в містичному 1984-му в Києві. Вчиться у Поплавського, живе в квартирі №13, почала писати в 16 років, «тому що почало писатися». Галина Ткачук старіша за «оруелівське покоління» на рік. Для неї найкращі герої — це білки, а для білок найкращі кохані — ведмеді. Має літературні відзнаки «Гранослов», «Смолоскип», «Молоде вино» і «Культ реванш». Подобається проза Валерія Шевчука. Друкувалася в журналі «Четвер».

      І останнє, що я хотіла вам повідомити: Петро Мацкевич пов'язує з ними надію швидшого, ніж вимре кілька совкових поколінь, входження України в Європу і широкий світ... Звучить майже як заповіт, але нема на то ради.