«Рожеві» проти «блакитних»

      Хоч би скільки дорікали високопосадовцям необхідністю чітко відокремлювати виконання їхніх обов'язків на держслужбі від роботи на рідні серцю партії та блоки, а віз і нині там. Мабуть, найбільше грішить таким «сумісництвом» другий номер виборчого списку соціалістів до ВР — голова Фонду держмайна Валентина Семенюк.

      Найяскравішою ілюстрацією подібного поводження Валентини Петрівни став її візит 27 січня на «Луганськтепловоз», який зараз ударними темпами готується до приватизації. Голова ФДМУ приїхала на підприємство не сама. Несподівано до неї приєднався її партійний шеф Олександр Мороз. Організатори візиту спочатку не надали цьому особливої уваги, хоча збагнули, що без полум'яної мови головного соціаліста перед робітниками заводу не обійдеться. Однак спіч Сан Санича розігрів не тільки трудовий колектив, а й Валентину Семенюк, яка зовсім несподівано озвучила бажання Фонду держмайна продати 76 відсотків акцій «Луганськтепловоза» вже в поточному році ні багато ні мало — за 2,5 млрд. грн.

      Кажуть, глава «Трансмашхолдингу» Дмитро Коміссаров (а саме ця російська компанія вважається найімовірнішим покупцем «Луганськтепловоза»), який перебував поруч, почувши цифру в півмільярда доларів, аж присвиснув від несподіванки. Звичайно, орієнтиром для продажу луганського підприємства не повинна бути ціна, за якою його контрольний пакет намагалася купити п’ять років тому група «Фінанси і кредит» (за словами Валентини Петрівни, ця сума була еквівалентною вартості двох тепловозів луганського виробництва). Однак вимагати за «Луганськтепловоз» ціну, що перевищує портфель замовлень цього підприємства на найближчі два роки, теж, м'яко кажучи, недоречно.

      Наступною жертвою передвиборчої риторики голови Фонду державного майна став багатостраждальний Макіївський металургійний комбінат, а точніше, створений на його базі в процесі санації металургійний завод. Перебуваючи наприкінці січня в одному з куточків Київської області, Валентина Семенюк заявила, що вважає зміну власника макіївського підприємства «аферою минулого часу», у зв'язку з чим необхідно повернути «Макіївку» у держвласність і продати на відкритих торгах з інвестиційними зобов’язаннями, розрахованими на 25 років. По суті, у випадку з ММЗ повторилася ситуація з «Луганськтепловозом»: Валентина Петрівна несподівано знайшла в Україні чергову «Криворіжсталь», яку можна продати задорого.

      У випадку з ММЗ до звичайної нестриманості головного приватизатора країни вочевидь додався ще й корисливий інтерес нового товариша Семенюк по партії, голови правління Маріупольського меткомбінату імені Ілліча Володимира Бойка. Крім фінансування СПУ, «іллічівець номер один» сьогодні щільно контролює хід виборчої кампанії «рожевих» безпосередньо на Донбасі, очолює виборчий список СПУ на виборах до облради.

      До Макіївського металургійного заводу і його власника Вадима Новинського Володимир Семенович ставиться досить ревниво. Для цього є як мінімум дві причини. По-перше, три роки тому тодішній Президент Леонід Кучма пропонував Бойкові зайнятися санацією ММК. Володимир Семенович узяв час на роздуми, вивчив ситуацію на Макіївському комбінаті і... відмовився, визнавши за краще вкладати прибуток «Ілліча» не в профільне для себе виробництво, а в колгоспи й радгоспи краю. Тим самим побічно визнавши жалюгідну ситуацію, що склалася вже на той момент на «Макіївці». Тепер же, бачачи, як Новинський потроху переламує ситуацію на підприємстві у кращий бік, Бойко змушений повторювати класичну фразу радянського кінематографу: «На його місці повинен був бути я!»

      По-друге, Інгулецький гірничозбагачувальний комбінат, що належить Новинському, є найбільшим постачальником залізорудного концентрату комбінату імені Ілліча. І зрозуміло, що обидві сторони перебувають у стані перманентного тертя щодо умов постачання того концентрату. До того ж Бойка не влаштовує ситуація, за якої його постійний постачальник намагається вибудувати вертикально інтегровану гірничо-металургійну компанію. Чим може обернутися втілення цієї ідеї Новинського конкретно для комбінату імені Ілліча, поки не зовсім ясно, проте Бойка вже сьогодні непокоїть потенційний конкурент.

      Так чи інакше, але заяву про необхідність реприватизації «Макіївки» Валентина Петрівна зробила. Природно, цим подарунком долі не могла не скористатися провідна політична сила Донбасу — Партія регіонів. Її донецьке обласне відділення висловило «серйозну стурбованість ситуацією», що склалася навколо ЗАТ «Макіївський металургійний завод»: «Майбутнє підприємства, його трудового колективу поставлено під загрозу провокаційною і безвідповідальною заявою одного з лідерів Соціалістичної партії, голови Фонду держмайна України Валентини Семенюк. Соціалістична «реприватизаторша» має намір пустити підприємство з молотка аналогічно продажеві «Криворіжсталі»... Ми вважаємо, що заява Валентини Семенюк — це свідомий хід, спрямований на дестабілізацію економічної ситуації в Донбасі. Керуючись логікою Валентини Семенюк, можна припустити, що початок «реприватизації» у Донбасі продажем Макіївського меткомбінату не закінчиться і, цілком можливо, вже обрані нові «жертви». Хто стане наступним? Не виключено, що в їхньому числі виявляться і нинішні «попутники» соціалістів, які, забезпечивши потрібне голосування, після 26 березня стануть їм (лідерам СПУ. – Авт.) уже нецікаві».

      Можна припустити, що остання фраза «регіоналів» була адресована персонально Володимирові Бойку. Адже над його улюбленим комбінатом досі занесений дамоклів меч у вигляді запиту кількох десятків нардепів (у тому числі й соціалістів) до Конституційного Суду щодо відповідності Основному закону особливостей приватизації «Ілліча».

      Від себе додамо, що підтримка, висловлена донецькими «регіоналами» ММЗ, вагомiша, якщо згадати, що перший номер Партії регіонів на виборах в облраду Анатолій Близнюк, будучи «губернатором» Донецької області, на одному із засідань місцевого партгоспактиву два роки тому запропонував просто порізати Макіївський меткомбінат на металобрухт (з огляду на відсутність у цього підприємства будь-яких перспектив розвитку).

      Намагаючись виправити ситуацію в регіоні, соціалісти спробували перейти в атаку. У «бойовому листку» комбінату імені Ілліча газеті «Ильичевец» з'явився відкритий лист трудового колективу місцевого Судноремонтного заводу до Володимира Бойка та його бойового товариша, ще одного нардепа Анатолія Матвієнкова. У ньому маріупольські корабели звинувачували власне керівництво в некомпетентності, доведенні підприємства до кризи і, відповідно, просили народних обранців втрутитися.

      Для довідки: маріупольський Cудноремонтний завод контролюється компанією «Систем кепітал менеджмент» («головним гаманцем» Партії регіонів). Видно, не бажаючи розростання скандалу (тим більше, на не зовсім підконтрольній «СКМ» території Маріуполя), холдинг Ріната Ахметова миттєво відреагував на звернення в «Ильичевце»: керівництво заводу змінили, конфлікт відтак заглох у зародку.

      Можна не сумніватися, що перелічені передвиборчі скандали навколо підприємств Донбасу — тільки квіточки. Даний регіон є ласим шматком для всіх політичних партій. Адже тут, на території двох областей, дуже компактно проживає більше 10 відсотків виборців країни, і навіть порівняно скромний електоральний успіх на Донбасі здатний обернутися пристойним доважком на виборах у Верховну Раду (а ще ж не варто забувати і про представництво в місцевих радах). Зрозуміло, що учасникам виборчої гонки сьогодні як повітря необхідні свіжі інформаційні приводи. А ніщо так не бентежить утомлену душу виборця, як черговий скандал. Але все-таки не варто забувати, що вітчизняному бізнесу сьогодні з головою вистачає корпоративних конфліктів (більшість із яких є важкою спадщиною колишнього режиму), щоб не втягувати його заради одномоментної вигоди ще й у свіжоспечені політичні розборки. А то, дивися, зусиллями політиків виборці залишаться без роботи, почнеться пошук винних, але вже в залі під куполом...

Іван КОВАЛЬ.