Гуцул + растамани = «Перкалаба». (Фото автора.)
Для нашої країни музика реггей і ямайська культура растафарі — справжня екзотика. Принаймні так було ще кілька років тому. Хтось, безперечно, слухав пісні про Джа та зруйнований Вавилон, носив одяг кольору ефіопського прапора і вірив, що мистецтво врятує світ.Але маси,як завжди, «поза зоною...»
Другий Міжнародний реггей-фестиваль, що пройшов минулими вихідними у Києві в нічному клубі «Ринг», у укотре розігрів нашу цікавість до незвичайної растаманської культури. Неймовірно яскрава вечірка, як не дивно, зібрала людей різного віку: тих, хто свого часу захворів музикою великого Боба Марлі і більше не зміг жити без запальних ритмів африканських барабанів, без веселих танців і мудрої растаманської філософії. І пояснити таке явище зовсім не складно, адже реггей — це духовна музика, яка звільняє від низьких почуттів і негативних думок, даючи натомість те, що бiльшiсть iз нас шукає роками: свободу і гармонію. «Ми з міста бідних кварталів, ми звільнимо свій народ музикою реггей», — співав Боб Марлі.
Що співали на фестивалі запрошені виконавці, здогадатися не важко. Та головним був ритм і незабутня магія голосу і танцю. «Я не був на першому фестивалі, але можу сказати, що сьогодні це просто фантастично!» — ділиться з «УМ» своїми враженнями Фома, лідер групи «Мандри». Вразив своєю динамічністю і неперевершеною акторською грою гурт «Перкалаба». Також виступали «Чорнобривці» (до складу гурту входять молоді співаки з далекої Уганди), відомi виконанням українських народних пісень, покладених на власну національну музику реггей. Як на мене, творчість цієї групи — яскравий доказ взаємопроникної суті культур світу. Вони як губка вбирають краще з досвіду одна одної. «Я у захваті від людей, які прийшли сьогодні на фестиваль. Вони посміхаються. Ми відчуваємо, що нас і нашу культуру люблять, і настрій підвищується неймовірно швидко», — розповідає Дейв, вокаліст «Чорнобривців».
Присутні мали нагоду вітати відомих у Європі голландців King Shilon Soundsystem та безперечних лідерів німецької реггей-сцени Uwe Bunton & Ganjaman. Oстанні зробили справжній сюрприз, підготувавши спільний українсько-німецький проект за участю київських музикантів. А тривав фестиваль дванадцять годин.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
