Цього уїк-енду, як і завжди, телевізор готовий вивергнути у вашу оселю чимало героїв та ще більше монстрів. Вони — давні друзяки й звикли демонструвати парне ковзання на бескидах ваших нервів. Але цього разу мухи з котлетами будуть подані окремо. Герої вправлятимуться у хоробрості незалежно від потвор і мерців, що безконтрольно пануватимуть на своїх жахливих територіях, де нікого, крім потенційних жертв, не залишилося.
Як стверджували харківські фентезійники Ладиженський та Громов (під псевдонімом Олді), істинних героїв має бути двоє. Найближчими днями вони по черзі переконуватимуть вас, що добре слово (якщо воно ще й добряче озброєне) може впливати на долю держави, а то й цілого світу, якого справжнім героям іноді теж замало.
У стрічці «Хоробре серце» (11 лютого, субота, «ICTV», 21.00) йтиметься про гнів, засліплення і справедливість у середньовічній Шотландії. Режисер фільму та виконавець головної ролі — епічний і несхильний до коректності Мел Гібсон — влаштовує повстання проти всіх. Це приречена війна особистості з несправедливим світом, який від цього аніяк не змінюється — натомість лише надає герою шанс стати легендою. В традиції історичного кінематографа саме ця робота 1995 року змусила і публіку, і продюсерів переоцінити сам жанр історичного батального кіно, в якому з'явився новий канон — на жаль, він не здобувся на подальший розвиток, хоч і був досить вдало експлуатований у блокбастерах штибу «Трої» чи «Гладітора».
Набагато популярніший та більш стриманий герой, агент 007 Джеймс Бонд, пропонує поводитися розважливіше, хоча у стрічці «Бонд. Помри, але не зараз» (неділя, «Інтер», 21.00) режисера Лі Тамахорі він також потерпає від державницької несправедливості. Британська корона й США, чиї секретні завдання він невтомно виконував стільки років, нарешті випхали його геть зі шпигунського раю. На відміну від героя Мела Гібсона, він не схильний до партизанщини, а — за старою звичкою — прагне відірватися на комуністах та маніяках, що вкотре збираються уярмити світ.
Кожне повернення до історії про вічного шпигуна вмотивоване насамперед прокатними амбіціями авторів, що розпухли до непристойності. Коли герой існує на екрані більш як 40 років — це вже навіть не довголіття, а наближення до статусу маскультурної ікони. Відтак подальша доля бондіани — це сакральне запитання: хто ж наступний? Усе ж таки Пірсу Броснану — за 50, і хоч я охоче вірю, що навіть через двадцять років він буде вельми спритним дідуганчиком, проте Бонду не личить старіння.
Тепер — трохи про монстрів. У попередніх двох стрічках вони не знімалися, натомість у пропонованих далі — заполонили все. Наприклад, «Повсталі з мертвих» (11 лютого, субота, «ICTV», 00.30) поводяться не менш нахабно, ніж у фільмах самого творця трупацької дійсності, класика жахіть Джорджа Ромеро. Щоправда, у пропонованій стрічці немає жодних ідей, окрім ідеї поїдання мертвими живих. Усе ж таки Ромеро запустив у світ естетичну бомбу, яку колеги та послідовники звикли використовувати не за призначенням.
Наступного дня цей-таки канал пропонує згадати навіжену історію про дитинку диявола. Це теж своєрідна класика жаху — фільм «Омен» (12 лютого, неділя,« ICTV», 2.55), якому з переляку свого часу навіть «Оскара» виписали. Сяке-таке добро тут ніби фігурує, але тільки для того, щоб увиразнити інфернальну могутність хлопчика з такими очима, що не дай Бог. Звісно, фільм важко рекомендувати до перегляду хоча б з огляду на час його показу. До речі, ніколи не міг зрозуміти, чому класику жахів показують так пізно, коли сплять не те що діти, а навіть гормони й макарони. Логіка може бути хіба що така: якщо ти хочеш боятися — не спи, а якщо ти просто не спиш — то трусись під ковдрою.
На завершення — фільм для тих, кого не цікавлять ані герої, ані потойбічні виродки. Йдеться про стрічку Вадима Перельмана «Будинок з піску й туману» (11 лютого, субота, «1+1», 00.30). По-перше, це просто красиве й своєрідне кіно, що спростовує враження, ніби вся продукція Голлівуду — це діагноз.
Схоже на те, що радянське походження (а відтак і виховання у відповідній комунальній культурі) таки вплинуло на Перельмана, який істотно доповнив Булгакова: квартирне питання псує людей усіх культур та світоглядів. Формально ця стрічка розповідає про змагання за право власності на будинок, хоча режисер використовує сам образ будинку задля творення психологічних етюдів. Він досліджує людей, які прагнуть спокою та щастя, але плодять довкола себе розчарування, зневіру й зрештою досягають самознищення. Є на що подивитись і над чим поміркувати — тому й опинився цей фільм на півдорозі між часом для абсолютних героїв та годиною для посланців пекла. Правду кажучи, до пекла все ж таки ближче.