— Петре Михайловичу, ви є членом ради з реформування освіти в Україні, скажіть, які, на вашу думку, будуть введені зміни і чи потрібні вони взагалі, адже кажуть, що радянська система освіти була досить не поганою?
— Я за всю комісію не можу відповідати, тим більше що розпорядження про створення цієї комісії вийшло днями і ще жодного засідання не було. А про реформування освіти ми весь час говоримо. Проте часто забуваємо, що цей процес має дві складові: ми щось руйнуємо, відмовляємося від того, що нам заважає працювати, і натомість пропонуємо щось ефективніше. Таким чином у нас реформування часто зводиться до того, що ми руйнуємо щось старе, а нічого нового не створюємо. Наприклад, ми втратили такий важливий освітянський і соціальний компонент як система дошкільної підготовки — садочки, дитячі ясла, різні гуртки. Це справді було завоюванням радянської системи, і з цього приводу нам по-доброму заздрили і американці, й німці. Там ці заклади приватні, а тому плата за них є досить високою. У нас же ця система функціонувала на державному рівні. Загалом можна навести багато таких прикладів.
— Можливо, руйнується саме те, що є економічно невигідним, адже кажуть, основна проблема освітянської галузі — нестача коштів?
— Знаєте, гроші мають таку властивість, що їх постійно не вистачає. Навіть у найбагатших країнах. А мистецтво уряду полягає в тому, щоб цю галузь підтримувати і розвивати. Якщо ми будемо і далі декларувати, що треба забезпечити освітян і продовжувати фінансувати за залишковим принципом, то ми ніколи не виліземо з цього болота. Всі країни, що мають величезні досягнення, здобули це завдяки освіті. І ніякого секрету тут немає. На превеликий жаль, у нас нема економіки освіти, у нас не аналізують, якою є ефективність цієї сфери, яка віддача від грошей, вкладених у галузь. А за кордоном порахували, що ефективність грошей, вкладених в освіту, є найбільшою, у жодній іншій галузі віддача на один долар не буде настільки високою. І річ не тільки в ефективності, а й у тому, що будь-яке суспільство чи держава має перспективу і розвиватиметься за умови, що там буде розбуджено інтелект нації.
Я думаю, що зараз глибокі реформи не будуть втіленi в життя, бо ідуть вибори, та й статус Кабміну якийсь підвішений. Дуже важко про щось говорити, ніхто фундаментальних рішень не приймає, коли немає стабільності.
Останні міністри, які були в освіті, — це досить енергійні люди, вони багато намагалися змінити... Як перший міністр освіти в незалежній Україні я працював ще з тоталітарною системою освіти. І за 14 років незалежності вона дуже демократизувалася. Але останнім часом багато чого з тоталітарних часів почало відроджуватися.
— Наприклад? Ви хочете сказати про повернення до норми обов'язкового відпрацювання, проти якого протестували студентські організації?
— Я хочу сказати про керівництво системою освіти з боку центрального органу — Міністерства освіти і науки. На мій погляд, йому приписано багато функцій, яких не повинно в нього бути. У Міносвіти є два основні завдання: прогнозно-аналітична робота (тобто куди освіті розвиватися, в якому вона стані перебуває на сьогодні) і контроль якості підготовки та пропаганда кращих досягнень в освіті. Так, контролюючи якість, можна зрозуміти, де які методи є прогресивнішими, і, відповідно, тиражувати їх, допомагати людям цим досвідом. Оце основні функції. А коли на міністерство підвішено цілу низку дріб'язкових функцій — скільки який ректор у відрядженні був, коли у відпустку іти ректору, — то краще б він це вирішував сам.
Водночас міністерству для вирішення всіх цих проблем треба мати людей. Тим часом штат дуже куций, урізаний, адже були постійні скорочення. Я, наприклад, «зсипав злидні» двох міністерств — Міністерства народної освіти (це те, що займалося педагогічними інститутами, готувало вчителів) і Міністерства вищої, середньої і спеціальної освіти. Так ось, у процесі злиття завжди втрачаються штати. Їх зрізають, а не додають. Якщо в одній інституції було 200 чоловік, а в іншій — 300, то залишають не 500, а, скажімо, 400. І таке з'єднання було не одне, бачте, вже й науку почепили. Тому я знаю, яке там навантаження на сьогодні. А в людини, навіть добросовісної, є така особливість — якщо ви її перевантажуєте, то вона починає, вибачте, халтурити. Людина не думає, як їй краще зробити ту чи іншу роботу, а думає, як їй вижити в цій ситуації, все встигнути. Тому тут вихід один — або, нарощуючи якість функції, додавати й відповідний штат, або ті функції передати значною мірою в самі навчальні заклади.
— І все ж, що би ви запропонували змінити в системі освіти, в чому її найбільші проблеми?
— Спочатку треба створити фінансову базу, а вже потім виробляти якісь стандарти чи орієнтири, до чого ми хочемо тягнутися. Крім того, я переконаний, що треба максимально дати свободу вчителям — не контролювати, не нормувати, що на цей предмет стільки-то годин, такі підручники. Це справа викладача, як він донесе знання до учнів, але кінцевий результат має бути високим.
— А я була переконана, що ви скажете про Болонський процес, про те, що ми прямуємо до європейських стандартів...
— Усе це дуже неоднозначно. Болонський процес має два боки. Наскільки мені відомо, багато країн, задекларувавши участь у цьому процесі, не поспішають щось змінювати у своїх національних системах освіти. Як явище, що намагається розширити область контактів і зробити процес динамічним, це дуже добре. А зворотним боком є те, що наші талановиті люди зможуть переїхати за кордон і працювати там на благо іншої країни. Ми ж знаємо, як наших спеціалістів сьогодні витягують за кордон із допомогою грантів, яка іде викачка мізків. Добре, коли людина стає фахівцем за кордоном, заробить там грошей і їде інвестувати їх в Україну, є й такі випадки. А як він виїжджає назовсім, забуває про свою батьківщину, то що доброго цим ми зробимо? Я не пропоную закривати тут спеціалістів, у них мають бути широкі можливості, але нам в Україні треба більше підтягувати наш рівень, надавати більші можливості молодим спеціалістам.
— А може, і виховувати патріотизм?
— Безумовно, але це тема окремої розмови. Взагалі ми слово «виховання» якось викинули з процесу. А тим часом можна підготувати хорошого фахівця, але він буде нікчемний як людина, як громадянин. Вибачте, навіщо нам бандита робити грамотним? Неприпустимо, щоб людина ті знання, які вона отримала завдяки суспільству, державі, завдяки, пробачте це пишне слово, народу, використовувала з руйнівною метою. Безумовно, гарний спеціаліст повинен мати і добрі знання, і високий професіоналізм, і відданість своєму народу, державі.
Патріотизм, любов до батьківщини громадян держави роблять її сильнішою. У нас була непроста історія, ділили нас між різними державами. І досі, як бачите, ці рани болять. Що тільки не пропонують — і федералізм, і двомовність — ці ділки від політики, щоб зберегти якісь свої матеріальні блага. І це при тому, що державна мова в нас затоптана, що її треба підтримувати, бо вона просто зникне з лиця землі.
— І що буде, якщо такі люди прийдуть до влади, зокрема з освітою?
— Думаю, ці вибори будуть вирішальними. Річ у тім, що прихід Ющенка як Президента — це надзвичайно прогресивне явище. Хоча є багато обманутих надій — це й розпад «помаранчевої команди», і гризня за посади. Все це підірвало значною мірою потенціал прогресивних сил, тих сил, які потягнулися до розбудови дійсно незалежної і демократичної країни.
Але зроблено далеко не все, що треба було зробити. Так і не притягнули до відповідальності тих, хто винен у фальсифікації виборів, тих, хто був відповідальним за сервер ЦВК. Також уже давно можна було знайти альтернативні джерела постачання нафти і газу в Україну. Але бездарний Президент Кравчук та продажний Президент Кучма призвели до того, що ми цього не зробили. А я прекрасно знаю, що такі можливості були.
Надходили пропозиції від арабських країн, бо в нас навчалися діти дуже багатих батьків — і принців, і нафтових королів, але вони нікого не цікавили, бо ці люди були зайняті іншим — розкраданням державного майна.
— Але тепер, очевидно, розробкою енергозберігаючих технологій та пошуком альтернативних джерел енергії в нашій країні займуться активніше?
— Я як президент Академії інженерних наук України знаю, що наробок у цій сфері є багато і вони дуже цікаві. Наприклад, пов'язані з генерацією штучного газу; є розробки, які мають дуже високий ККД для генерації тепла й електроенергії у невеликих об'ємах. Тобто їх можна було б використовувати для обігріву житла, під'їздів. Є прекрасні розробки, пов'язані з очисткою води. У нас навіть у селах вода часто вже є непридатною для пиття. Таке потужне техногенне навантаження було на землю, що воду треба чистити. І це не тільки в нас. Я не кажу вже про розробки альтернативних джерел енергії сонця, вітру, виготовлення біопалива. Лабораторне обладнання для дослідів є. Але чому ж усе стоїть на місці? А все просто. Ви будете це розробляти, а нафтокоролі, які крутять нафтогазові потоки, вам просто не дадуть оце все втілити в життя. Ми часто зверталися до найвищих чиновників, але так нічого і не зрушилося з місця.
— Але ж тепер держава на найвищому рівні зацікавлена, то і зрушення мають бути.
— Я не знаю. Я не хочу називати прізвища прем'єрів, віце-прем'єрів, які вели цю галузь, до яких я звертався як президент академії з усіма наробками... У нас є чудові розробки «лікування» атомних реакторів, бо вони у страшному стані. Дається доручення комусь, а всі розводять руками, що, мовляв, немає грошей. І водночас ті копійки, що є в бюджеті, витрачаються по накатаній доріжці. Якщо вже гроші за нафту йдуть, то певним чиновникам відсипається щось від цього потоку коштів. Це накатані тіньові схеми.
Тому зараз найважливіше — підняти загальний рівень культури в державі. Це означає, що коли ми розробляємо правила гри і намагаємося жити за цими правилами, а не як кому вигідно, то цього треба дотримуватися.
— І останнє запитання, чи хотіли би ви повернутися на міністерську посаду?
— Не кожному в своєму житті вдається відкрити вищий навчальний заклад високого рівня. Я маю щастя очолювати університет «Україна», і мене ця посада цілком влаштовує.
Петро Михайлович Таланчук, член нещодавно створеної комісії з реформування освіти, був першим міністром освіти незалежної України, а нині є президентом університету «Україна», почесним ректором КПІ, президентом Академії інженерних наук.
Народився в селі на Київщині, після закінчення школи та служби в армії вступив у Військово-морське училище, а після скорочення армії і флоту у 1960 вступив у КПІ. Отримав диплом інженера за спеціальністю «Прилади точної механіки». Тут же залишився асистентом, вступив у аспірантуру, був головою студентського профкому у КПІ, викладав, потім став проректором, ректором КПІ, а далі — міністром. Будучи ректором, дав дозвіл провести перший всеукраїнський з'їзд «Руху» у приміщенні Політеху університету, у 1990 році дав наказ відправити голодуючим студентам розкладачки, матраци.
Із колишніх комуністів, які, за словами Таланчука, йшли в партію для того, щоб «боротися за щастя свого народу». Зараз вважає ідею побудувати комунізм цілковитою утопією, не соромиться казати, що вважає більшовиків бандитами, які прийшли до влади під прикриттям певної ідеології.
До складу комісії з реформування освіти, створеної наприкінці грудня указом Президента Віктора Ющенка, увійшли віце-прем'єр з гуманітарних питань В'ячеслав Кириленко (керівник комісії), міністр освіти та науки Станіслав Ніколаєнко (заступник керівника комісії), перший заступник міністра економіки Сергій Романюк, заступник міністра юстиції Лідія Горбунова, заступник міністра аграрної політики Сергій Мельник, заступник міністра оборони Володимир Пасько, заступник міністра охорони здоров'я В'ячеслав Передерій, заступник міністра культури й туризму Ольга Шокало-Бенч, ректор Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут» Михайло Згуровський, перший віце-президент Академії педагогічних наук Василь Мадзигон, директор Київського ліцею бізнесу Людмила Паращенко, директор Міжрегіонального вищого професійного училища зв'язку (Київ) Василь Петрович, президент відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна» Петро Таланчук, а також представники Міністерства фінансів, Міністерства закордонних справ, секретаріату Президента та Кабміну.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
