Воістину, політика — дивна річ. Усі ми добре пам'ятаємо мукачівські вибори 2004 року і битву, яка зчинилася між тодішньою владою та опозицією, між «Нашою Україною» і СДПУ(о), між Віктором Балогою й Ернестом Нусером. Але час iде. І зараз Ернеста Ернестовича запросили очолити список на виборах до Мукачівської міськради від... чи не найбільш «помаранчевої» партії — «Реформи і порядок». А ще два роки тому нардепи-«пеерпісти» вели активні баталії на боці Балоги. Так само, як їхні нинішні партнери ПРП по блоку — партія (тоді — неформальна організація) «Пора».

На початку 2006 року «великий друг» українського народу Володимир Жириновський порадував черговим «відкриттям»: України нібито ніколи не було на політичній карті Європи, це завжди була околиця Російської імперії. Полемізувати з нащадком юриста — справа невдячна, тим більше, що проблема не в невігластві та хамстві епатажного російського політика, а в готовності частини українців (у тому числі — й політичної еліті) повірити в ці аргументи та підтвердити свою «історичну неповноцінність» та нібито апріорну нездатність збудувати сильну незалежну державу. Як це зробили, наприклад, наші сусіди-словаки, чия країна дійсно — новачок на історичній карті, проте в ній навряд чи знайдуться політики, котрі прагнуть відновлення Австро-Угорської імперії чи Чехословацької Соціалістичної Федеративної Республіки.

Після кількаденних пологів «Росукренерго» з «Нафтогазом» таки народили свою спільну дитинку. Дитя, судячи з усього, красою не вирізняється, інакше навряд чи «батьки» так кутали б його навіть не в пелюшки, а в справжню паранджу таємничості й недомовок. Називається ця «нєвєдома звєрушка» «Укргазенерго» й відтепер продаватиме на території України куплений нею у власної «мами» — «Росукренерго» — газ. Звісно, не без вигоди для себе.