Великий чоловік і «Дівчина на мосту»

      У неділю о 21.05 телеканал К1 покаже фільм відомого французького кінорежисера Патріса Леконта «Дівчина на мосту», головні ролі в якому виконують Даніель Отей та Ванесса Параді. У скромній чорно-білій стрічці 1999 року ця акторська пара створила досконалий екранний дует. Для обох акторів ролі у цьому драматичному фільмі стали вершинами їхніх артистичних досягнень. Фільм мав вісім номінацій на найвищу французьку кінонагороду «Сезар», і Даніель відбув із церемонії з почесною статуеткою (Ванесса, на жаль, ні). Стрічка «Дівчина на мосту» також номінувалася на «Золотий глобус» як кращий неангломовний фільм року на екранах США, здобула низку нагород на міжнародних кінофестивалях.

      Картина розповідає про циркача, метальника ножів (Отей), який рятує від самогубства молоду дівчину (Параді) та бере її асистенткою для виконання цього смертельного номера під час турне європейськими містами. А ми наразі розповімо про виконавців головних ролей.

Що виросло з Лоліти?

      Ванесса Шанталь Параді народилася 22 грудня 1972 року в містечку Сен-Мо-де-Фосс. Цю невисоку дівчину вважають однією з найвродливіших акторок французького кіно. Завдяки своєму дядьку, музиканту та продюсеру Дідьє Пену, Ванесса вже у сім років виступала в розважальних музичних телепрограмах. Фахову кар'єру в шоу-бізнесі вона розпочала в 12 років — спочатку як модель та співачка. За тоненький солодкий голосочок і постійне кокетство тоді за нею закріпилося прізвисько «французька Лоліта». Першим великим успіхом стала пісня Ванесси Joe Le Taxi, яка потрапила 1988 року у верхні частини хіт-парадів 15 країн світу. У Франції пісня очолювала національний хіт-парад 11 тижнів поспіль. Цю мелодію й тепер можна чути в ефірі українських ФМ-станцій. Співачка мала ще достатньо хітів і в 90-х роках без жодних зусиль давала концерти з аншлагами у славетній паризькій концертній залі «Олімпія» впродовж шести (!) вечорів.

      За роки співочої кар'єри кралечка Параді постійно отримувала пропозиції знятися в кіно, навіть від таких іменитих кінорежисерів, як іспанець Педро Альмодовар та британець Джон Бурман. 1989 року Ванесса поступилася вмовлянням і дебютувала у фільмі французької режисерки Матильди Тесьє «Біле весілля». Загалом кінодоробок Параді доволі скромний: десять фільмів. Половина з них — це американські, британські та австралійські картини.

      Нашим глядачам добре відомі передусім дві французькі кінороботи акторки. У фільмі Жана Бекера «Еліза» (1994) Ванесса виконала роль дівчини-підлітка зі складним характером, яка після самогубства матері вирушає на пошуки батька (Жерар Депардьє), котрий багато років тому залишив родину, і хоче його вбити. Родинні проблеми також становлять стрижень сюжету чудової комедії «Один шанс на двох» (1998). Ванесса виконує роль дівчини, яку вважають своєю донькою відразу двоє чоловіків. І то неабиякі, бо ролі татусів однієї доньки виконують Ален Делон і Жан-Поль Бельмондо.

      Ванесса Параді завжди захоплювалася всім американським. В дитинстві її улюбленими акторами були Джеймс Дін та Мерилін Монро. Вона записувала англомовні альбоми пісень. Її першим «серйозним» хлопцем був американський рок-співак та гітарист Ленні Кравіц, який також був продюсером платівок Параді. З червня 1998 року супутником життя Ванесси є знаний американський актор Джонні Депп, який відтоді також пише тексти пісень Ванесси. Пара має двох дітей: доньку Лілі-Роуз Мелоді Депп (1999 р.н.) та сина Джека (2002). Перед народженням сина Джонні та Ванесса оформили свої стосунки і тепер є законним подружжям.

      Оскільки Ванесса так любить США, то пара має будинок у розкішному районі Нью-Йорка — Манхеттені, а оскільки Джонні Депп недолюблює Америку і захоплюється батьківщиною своєї дружини, то подружжя також має будинок на півдні Франції, в селі поблизу курортного міста Сен-Тропе. При цьому Депп зберігає американське громадянство, а Ванесса — французьке. Щодо статків, то дружині дуже далеко до чоловіка, гонорар якого за одну роль в кіно обраховується семи-восьмизначними цифрами. Разом вони знялися у фільмі 2004 року «Прокляття циганки».

      Параді отримує чималий грошовий додаток за рекламу парфумiв «Шанель». Вона є офіційним «обличчям» цієї славетної французької торгової марки.

      Хоча Ванесса останнє десятиліття «приписана» до кіно, але надалі залюбки з'являється на сцені. Вона брала участь у концертах американської легенди панк-року Іггі Попа та незмінно з'являється на сцені поруч із чоловіком, який також має свою рок-групу і час від часу концертує.

      1994 року Ванесса спробувала свої сили як композитор для кіно в німецькому телефільмі Bauernschach.

      Ця історія має закінчення майже за Набоковим: iз солоденької Лоліти виросла виважена та розсудлива жінка і щаслива мати. Тож кілька слів від самої жінки, яка позбулася «комплексу Лоліти».

      — Ви, мабуть, належите до тих жінок, які навіть по пошту спускаються у повному макіяжі та вечірній сукні?

      — Помиляєтеся. І власне це так дивує людей, яких я зустрічаю на вулиці. Коли немає потреби, то я зовсім не наношу макіяж. Але, звичайно, коли я йду до ресторану чи на якийсь прийом, то дістаю свою косметичку.

      — Те, що ви бачите себе в кіно та ілюстрованих часописах, допомогло вам погодитися з власним виглядом?

      — Так. Особливо завдяки кіно, де з допомогою гриму та перук можна повністю змінюватися, ставати вродливішою чи бридкішою. Це допомогло мені знайти власний стиль, зрозуміти, як я повинна одягатися та накладати макіяж.

      — Вас часто називають «новою Брижит Бардо». Чи вам не докучають такі порівняння?

      — Могли бути і гіршi. Колись я дуже злилася, коли мене називали Лолітою.

Французький Роберт Де Ніро

      Даніелеві Отею тиждень тому виповнилося 56 років. Народився він в Алжирі, коли той ще належав Франції, але свої дитячі та підліткові роки провів уже, як він каже, «у всіх театрах провінційної Франції». Саме в той час у нього народилося бажання стати актором. В 17 років він почав з'являтися на театральній сцені в масовках різних оперет. Акторську освіту здобув у класі відомого на той час актора Франсуа Флорана. Вже як фаховий актор Отей дебютував на сцені Національного театру в Парижі в здійсненій американцями постановці рок-мюзиклу «Святе слово», потiм упродовж двох років об'їздив із цією виставою всю Францію. 1981 року вперше випробував свої сили як театральний режисер. Свою першу кінороль виконав у фільмі Жерара Піре «Агресія» (1974).

      Входження до французької акторської еліти та світова слава прийшли разом із ролями в епічному фільмі режисера Клода Беррі «Жан де Флоре» (1986) та його продовженні «Манон із джерела» (1986). Перша частина була відзначена у США «Оскаром» для кращого закордонного фільму. Це драматична історія землевласника, жадібність якого обертається трагедією для нього самого, родини та сусідів. За роль у цій стрічці Отей здобув свого першого «Сезара» — найвищу кінематографічну нагороду Франції.

      З початку 90-х і до цього часу Даніель Отей перебуває на вершині слави, незмінно належить до вузького кола провідних кіноакторів Франції. Згадаємо лише кілька його кращих ролей цього періоду. В естетській та витонченій драмі режисера Клода Соте «Серце взимку» (1993) Отей виконав роль чоловіка, який з огляду на внутрішню скутість не здатен відповісти на почуття закоханої у нього жінки (актриса Емманюель Беар). До речі, для Отея та Беар це був третій спільний фільм, і в реальному житті актор не був таким нерішучим, як його екранний герой, бо після зйомок пара побралася після восьми років спільного життя й народження доньки Неллі. Цей шлюб, перший і останній у житті Отея, тривав, щоправда, лише два роки. Отей має ще одну доньку від попереднього зв'язку з акторкою Анною Жуссе. На цей час супутницею Отея є чергова колега Маріанна Денікур.

      За роль у «Серці взимку» Отей отримав свого першого «Фелікса» для кращого європейського актора. Він був партнером Катрін Деньов у двох фільмах французького режисера Андре Тешіне: «Моя улюблена пора року» (1993) та «Злодії» (1995). У доробку Даніеля також ролі в таких комерційних та мистецьких (добре відомих нашим кіно-та телеглядачам) хітах, як «Королева Марго» (1994) та «Французька жінка» (1994, четвертий спільний фільм з Емманюель Беар). Минулого року українські кіно- та телеглядачі мали нагоду познайомитися з однією із кращих його ролей останніх років у поліцейській драмі «Набережна Орфевр, 36» (2004). Актор також переконливий у головній ролі в історично-біографічній драмі «Маркіз де Сад» (2000).

      До цього часу Отей встиг знятися у 75 дуже різнопланових кіно- й телефільмах і телесеріалах — від легких комедій до трилерів та історичних і психологічних драм. Його десять разів номінували на премію «Сезар» як кращого актора. Має нагороду Каннського кінофестивалю 1996 року для кращого актора за роль у психологічній драмі «Восьмий день». У Франції цей невисокий (170 м) чоловік із неправильними рисами обличчя має статус подібний до того, що у США — Роберт Де Ніро. Кінокритики пишуть, що акторська техніка Отея базується на недомовках, грі напівтінями, педантичному дотриманні тексту сценарію та постійному бажанні викласти характер свого екранного героя так прозоро, щоб він був зрозумілим усім без винятку глядачам. До речі, за всю свою довгу кар'єру він жодного разу не виконав на екрані роль відвертого негідника.

Славко ФЕРТ.