Золото, самородки та невловимі кімберлітові трубки Полісся

      За радянських часів територію Рівненщини — від півночі Хмельницької області й аж до кордону з Білоруссю — московські специ, захоплені багатствами Сибіру, вважали «геологічно неперспективною». Та наскільки ретельно світила столичної геології вивчали поліський край, свідчить хоча б Рівненська АЕС, яку збудували, як уже потім виявилося, на карстових порожнинах. А от поляки за свої кільканадцять років господарювання на Волині грошей на спорядження геологічних експедицій не шкодували. Здогадувалися, мабуть, що надра Полісся та Волині не такі вже й неперспективні, й у місцевих лісах та болотах приховано від стороннього ока ще чимало несподіванок.

Золотий сюрприз  мідного самородка

      Спеціального завдання шукати золото спеціалістам Рівненської геологічної експедиції ВАТ «Північукргеологія» ніхто з керівництва галуззю не ставив. Та й належних підстав для цього не було, адже за всі роки геологічних досліджень на Поліссі було «відмито» лише кілька крупинок золота поблизу Чарторийська, що у Волинській області. І раптом несподівана новина — на Рівненщині знайшли золото!

      — Це був для нас справжній сюрприз, — запевнив головний геолог Рівненської геологічної експедиції Володимир Матеюк. — Спочатку ми навіть не повірили лабораторним аналізам, адже візуально ніяких слідів цих «золотинок» помітно не було. Тому, коли повторне дослідження підтвердило наявність золота, нашому здивуванню не було меж.

      До знахідок справжніх золотих самородків поки що не дійшло. Рівненські геологи зберігають у своїх сейфах лише золоті лусочки, виявлені в аналізах мідної руди, знайденої у свердловинах, які пробурила експедиція на берегах річки Стир, поблизу села Рафалівки на межі Рівненської та Волинської областей.

      Утім, як виявилося, у видобутого рівненськими геологами благородного металу досить низька проба — він містить до десяти відсотків домішок міді та срібла. Тож великих перспектив для «золотого Клондайку», на відміну від діючого «бурштинового», місцеві геологи поки що не бачать.

Сьогодні «озолотитися» можна й на міді

      З економічного погляду значно цікавішими рівненські дослідники поліських надр вважають поклади міді. Щорічні потреби України на цей метал становлять приблизно 120—140 тисяч тонн, двадцять відсотків з яких забезпечуються власним мідним брухтом, а решту у вигляді чорнової міді доводиться завозити з сусідніх Росії та Польщі. Дефіцит міді відчувається досить гостро, тож незважаючи на те, що в Україні прийнято на державному рівні програму «Мідь України», Мінпромполітики зобов'язало вітчизняних геологів активізувати роботи з пошуків цього важливого кольорового металу.

      Про поклади самородної міді на Волині та Поліссі геологи повідомляли й раніше. Свого часу польські геологи вважали досить привабливою ділянку поблизу сіл Великий і Малий Мидськ (назви сіл уже про щось говорять) у Костопільському районі Рівненщини і протягом 1927—1937 років минулого століття проводили там дослідження. Нині пошуки міді ведуть у смузі, що простяглася від Славути на Хмельниччині через усю Рівненщину до Рафалівки і далі до Камінь-Каширського, що у Волинській області.

      У світі відомі лише два родовища саме такої міді — поблизу Великих Озер у США та в Китаї. Не дивно, що колишній голова Рівненської облдержадміністрації Микола Сорока, перейнявшись мідними перспективами краю, звернувся саме до китайських інвесторів. Утім китайців на Поліссі так і не побачили.

      Проте Рівненська геологічна експедиція закінчила пошуково-оціночні роботи проявів міді поблизу Рафалівки і незабаром має дати економічне обгрунтування доцільності завершення їх розвідки. За попередніми підрахунками, ресурси цього металу в окремих покладах поблизу Рафалівки можуть сягати від 100 тисяч до 600 тисяч тонн у перерахунку на чисту мідь.

      — Нашим сусідам-полякам, яким, як вважається, з цим металом неабияк пощастило — за його видобутком вони посідають перше місце в Європі, мідну сульфідну руду доводиться видобувати шахтним методом із глибини 970—1200 метрів, — пояснює Володимир Матеюк. — Побіжно з міддю поляки отримують ще й 500 кілограмів золота та 100 кілограмів платини та платиноїдів щорічно, отримуючи значний додатковий економічний ефект. Тож, якщо буде прийняте рішення про промисловий видобуток міді на Рівненщині, цілком вірогідно, що водночас Україна отримає ще й поліське золото. Адже в окремих пробах виявилось понад один грам благородного металу на тонну породи.

      В останні два роки рівненським геологам поблизу тієї ж Рафалівки вдалося розшукати поклади сульфідної міді, аналогічні польській, однак вони залягають на глибині лише 45—140 метрів. Та все ж і з економічних, і з екологічних причин видобуток та переробка самородної міді значно привабливіші.

      А на міді нині можна по-справжньому «озолотитися». Після падіння ціни на цей метал у 1997—1998 роках до 1200 доларів за тонну сьогодні вартість міді на світових біржах зросла до 1900 доларів.

      — До того ж, підприємства з видобутку та збагачення мідних руд дали б можливість створити сотні нових робочих місць для мешканців навколишніх поліських сіл, — запевняє професор Національного університету водного господарства та природокористування Зіновій Маланчук. — Важливо, що суттєвої екологічної загрози навколишньому середовищу від видобутку руди самородної міді та її збагачення немає. Адже для її переробки використовується досить проста технологічна схема: подрібнення, промивання та гравітаційна обробка, під час якої більш важкі частки металів осідають. І вигадувати нічого не потрібно — ця технологія вже розроблена і апробована в Інституті геотехнічної механіки НАН України під керівництвом академіка Анатолія Булата. А плавити мідь можливо на виробничих потужностях Рівненського заводу тракторних агрегатів, де нині простоює ливарний цех.

      Проте, місцева влада ставиться до «мідних» перспектив поки що досить стримано. Новий голова облдержадміністрації Василь Червоній «на поверхню» цю тему досі ще не піднімав, пам'ятаючи, вочевидь, не дуже вдалі спроби свого попередника, але якось обмовився про певні домовленості з інвесторами з казахською пропискою. Та казахи в себе мають справи з сульфідною міддю, а на Рівненщині мідь унікальна — самородна.

Для геолога найпрестижніше — знайти алмази

      Якщо золоті лусочки для геологів стали несподіванкою, то про ознаки на українському Поліссі корінних родовищ алмазів — кімберлітових трубок — дослідникам надр відомо вже досить давно. Шукали тут алмази, тобто кімберлітові трубки, починаючи з 1974 року, але знайти їх так і не вдалося. За радянських часів «алмазна» тема трималася в таємниці й поліщукам залишалося лише здогадуватися, що ж шукають на їхній землі експедиції з бурильними установками.

      За незалежної України через хронічне недофінансування чимало геологічних робіт довелося згорнути, а шукати алмази визнали перспективніше не на Рівненщині, а в Приазов'ї. І, як виявилося, даремно. Адже кімберлітові трубки там хоч і знайшли, однак вони виявились неалмазоносними. Тож у 1999 році Національна академія наук, зважаючи на «оригінальність геотехнічних комплексів із розробки алмазоносних родовищ», рекомендувала звернути увагу насамперед на Волинсько-Рівненський регіон. Найперспективнішими вважаються ділянки поблизу сіл Кухотська Воля та Перекалля Зарічненського району Рівненщини. Геологи стверджують, що в цьому регіоні наявні всі ознаки кімберлітових трубок, однак поки що ні їх, ні самих алмазів знайти не вдається.

      За цей час у Рівному з'явилася ціла наукова «школа алмазошукачів», представникам якої належить наукове відкриття «Закономірність кількісного розподілу мінералів у золото- та алмазовмісних техногенних розсипах». Один з її яскравих представників, доктор технічних наук Зіновій Маланчук упевнений, що чималі розміри знайдених супутніх алмазам мінералів і їхня незначна обкатаність свідчить про близьке розташування можливого першоджерела алмазів. А кімберлітові уламки, знайдені рівненськими геологами, за складом нагадують кімберліт з промислових трубок Західної Якутії.

      Пошуки алмазів на північному заході Рівненщини, які з 1990 року були законсервовані, відновилися лише у 2004 році. Нині в розпорядженні алмазошукачів є лише дві діючі бурильні установки та фінансування в один мільйон гривень на рік — це вже неабиякий позитив. А от, скажімо, у 70-х роках в Австралії на пошуки алмазних родовищ, де їх за схожими ознаками наполегливо шукали п'ять років, асигнували 300 мільйонів доларів США, тобто по 60 мільйонів доларів щорічно. І, врешті, знайшли те, що шукали. Майже стільки ж часу, витрачаючи майже стільки ж коштів, пішло в росіян на пошуки алмазів у Архангельській області у 80-ті роки.

      — Чим складніші пошуки — тим для геологів вони престижніші, а найважче шукати саме алмази, — запевняє Володимир Матеюк. — Кімберлітова трубка, до того ж алмазоносна, за всіма ознаками має бути десь зовсім поруч, однак знайти її нам досі не пощастило. Найбільша з відомих у світі кімберлітових трубок має в поперечнику 1600 метрів, а зазвичай лише близько 300 метрів. А якщо її верхня частина зрізана ерозією, то діаметр трубки, яка має форму лійки, що звужується донизу, може сягати лише кількох десятків метрів. До того ж кімберлітові трубки прикриті багатометровим чохлом з осадових порід.

Де алмази, там і «Де Бірс»?

      Не залишила без уваги пошуки наших геологорозвідників і всесвітньо відома алмазовидобувна компанія «Де Бірс». За кошти цієї компанії у найбільш перспективних місцях Рівненщини пробурено дві свердловини. Як виявилось, методика пошуків українських геологів дуже схожа на ту, яку застосовують спеціалісти «Де Бірс», от лише лабораторії цієї компанії обладнані значно краще. Тож кожен видобутий з-під землі зразок породи домовилися ділити навпіл. Досвідчені західні специ дослідили зразки породи із свердловин Рівненщини у своїй лабораторії в Канаді і підтвердили висновки наших геологів, що десь, зовсім поруч, ті алмазні трубки таки повинні бути.

      — Результати досліджень, надані нам лабораторією «Де Бірс», майже збіглися з нашими, але хтозна, чи є у них бажання говорити про все відкрито, може, про щось і промовчали, — сумнівається Володимир Матеюк. — Адже «Де Бірс» займається по всьому світу своєрідним «алмазним шпигунством» — до нас досить часто навідуються їхні представники. Та й взагалі чимало людей з усього світу приїжджає з однією метою — вивідати де й що.

      Рівненський «губернатор» Василь Червоній повідомив, що пошуками інвесторів розвідки і подальшого видобутку алмазів місцева влада не займається і з представниками «Де Бірс» керівництво області не зустрічалося. А заступник голови облдержадміністрації Степан Жданюк повідомив, що переговори з іноземними компаніями щодо розвідки і видобутку корисних копалин в області — це прерогатива Києва. Мовляв, лише Кабінет Міністрів надає дозволи на користування надрами та ще й після відповідного аукціону. Що стосується безпосередньо алмазів, то досі, як обмовився пан Жданюк, облдержадміністрації довелося підготувати «нагору» лише «невелику довідочку»...