Любий друг Жерар Депардьє,

      У першій половині дня у вівторок пів-Києва, включаючи і секретаріат Президента України, лихоманило в очікуванні французької зірки Жерара Депардьє. В офіс бізнесмена Хареса Юсефа, який займався приїздом друга Жерара, повсякчас дзвонили журналісти провідних газет, журналів і телеканалів, прес-секретарі, адміністратори, редактори з проханням хоч маленького, але ексклюзиву. Пан Харес сказав «УМ», що в паризький аеропорт месьє Депардьє приїхав на мотоциклі, а в Києві від трапу і до середини середи програма французького актора, винороба, ресторатора, донжуана була розписана по хвилинах — обід і поселення в Прем'єр-Паласі, інтерв'ю на «Інтері» та «1+1», зустріч із пресою, оглядини кіностудії імені Довженка, переговори про виробництво майбутнього міжнародного блокбастера «Тарас Бульба» із гуманітарним віце-прем'єром В'ячеславом Кириленком і міністром культури Ігорем Ліховим і, врешті, візит до Президента і приятеля — Віктора Ющенка. Вiднедавна i славетний французький актор потрапив до його кола «любих друзiв».

      Утім у Жерара Депардьє була ще одна мета — продати якомусь з українських телеканалів свій телепроект про те, як відомі люди відкривають для себе Париж. Їхнiм гідом, звісно, виступає сам актор. За нашими даними, з Києва Депардьє відлетів до Москви, і нібито у нього заплановані переговори з керівництвом російського каналу СТС, яким керує киянин Олександр Роднянський. Разом із Депардьє у Київ прилетіли режисер майбутнього фільму, відома француженка Жозе Дайан («Граф Монте Крісто», «Прокляті королі», «Небезпечні зв'язки», «Знедолені», «Бальзак»  та інші) та його компаньйон Гійом. У вівторок увечері зірку французького кіно на своїй дачі у Безрадичах приймало президентське подружжя. Якщо судити за знімками президентського «лічніка» Миколи Лазаренка, то Жерар Депардьє займався зануренням в українську культуру — оглядав президентську колекцію українських старожитностей, куштував мед із пасіки Віктора Ющенка, а в подарунок отримав правдиву вишиванку.

      У першій половині дня у середу в Прем'єр-Паласі постояльці-товстосуми могли спостерігати за метушнею з фотоапаратами, камерами, журналістами, актрисою Ольгою Сумською у холі респектабельного готелю. Поки ми з колегами з кількох київських видань чекали  Жерара Депардьє, «УМ» у бліц-режимі звернулася до жінки, на чиї плечі невдовзі ляже вся відповідальність за цей політично-іміджевий мегапроект, який сьогодні виглядає майже як останній доказ королів — до Жозе Дайан. Невисокого зросту немолода жінка, одягнена, швидше, як пересічний американський турист на відпочинку, вона розповіла нам, що в Києві, виявляється, вдруге. Вперше була двадцять років тому. У неї тоді була 3-годинна зустріч із якимось кінорежисером, вона вже не пам'ятає, хто це був, говорили про студії та зйомки.

      — Пані Жозе, чи були ви знайомі з «Бульбою» до того, як Жерар Депардьє запропонував вам цей проект?

      — До того, як з'явилася ідея знімати «Тараса Бульбу», Гоголь у мене асоціювався із чимось цікавим, екзотичним. Я небагато знала про сам твір, але при цьому Тарас Бульба нам здавався дуже знаковим, незвичним. І ще був американський фільм про Тараса Бульбу, який був культовим у 50—60-ті роки.

      Я абсолютно впевнена, що це буде міжнародний фільм, як щодо акторського складу, так і щодо прокату. Такими були всі мої фільми, в яких знімалися Катрін Деньов, Емма Томпсон, Жанна Моро, Жерар Депардьє. Поки що рано говорити щось конкретне про українську складову фільму, у вівторок були тільки перші переговори. Однозначно фільм передаватиме український дух і душу, будуть українські зйомки, але конкретно щодо участi українських акторів ще незрозуміло.

      Поки ми говорили з пані Дайан, у холі готелю з'явилася українська актриса Ольга Сумська. За інформацією «УМ», під час ефіру на «1+1» вона познайомилася з Жераром Депардьє і запропонувала свою кандидатуру на роль дружини Бульби. Пані Оля була в прекрасній формі і довгій шубі, з альбомом фотографій. Коли вони відсіли за інший столик, режисерка і акторка приязно одна одній посміхалися і потискали руки, але результат цих переговорів поки невідомий.

      Жозе Дайан нічого конкретного не може сказати і про бюджет фільму. Відомо, що якусь символічну крихту бюджетного пиріжка український мінкульт виділить, частину грошей готовий дати бізнесмен Харес Юсеф, за словами Депардьє, буде й міжнародне фінансування.  «Оскільки це історичний фільм, то, звичайно, він має бути масштабним і костюмованим, але, з іншого боку, ми хочемо сфокусуватися на глибині людських взаємостосунків — конфлікті Тараса Бульби зі своїми синами, любовній історії, специфіці відносин між Україною і Польщею. Тобто ми хочемо на історичному, глобальному тлі вивести на крупний план людські стосунки, — каже пані Дайан, яка є найбiльшим французьким спецiалiстом по класицi. — Тараса Бульбу геніально описав Гоголь і, на мою думку, таку глибу, такий складний комплексний характер повинен передати талант Депардьє. Робота з ним завжди приємна, цікава і збагачує, якби це було не так, то я не зняла б з ним стільки фільмів».

      Супровід Жерара Депардьє повідомив, що актор не в гуморі і бажання спілкуватися з пресою у нього майже на нулі. Проте в шикарному номері на сьомому поверсі ми застали енергійного, підтягнутого, « в тонусі» актора, який без проблем відповідав на всі запитання. Депардьє помітно схуд, в елегантному костюмі виглядав абсолютно доречно, заважав тільки нежить.

      — Які історичні фігури сьогодні найвідоміші? Ісус, граф Монте Крісто, три мушкетери, Тарас Бульба, Наполеон, Жанна Д'Арк. Про Жанну Д'арк зняли і поставили сотню фільмів, вистав. Квазімодо — герой Нотр-Даму, те ж саме, є опери, фільми, те ж саме «Жерміналь» Еміля Золя, «Знедолені» Гюго, ця література принесла зміни в соціальне життя людей. Я маю на увазі, що Тарас Бульба теж міг би бути дуже цікавим персонажем. Деякі люди плутають Тараса Бульбу з Атилою і думають, що козаки — це якісь варвари. Про цей твір я також говорив із паном Ющенком, він закоханий в українську культуру і українську історію.

      — Роль президента вам ніколи не пропонували грати?

      — Ні, але Тарас Бульба — це свого роду президент, це голова війська. Президенти — це доволі сумна історія, інший світ. Тому я переважно спілкуюся з людьми, з особистостями, а не з політичними діячами. Я знаю, що пан Ющенко — це велика людина.

      — Може, ви зіграєте його в фільмі про Помаранчеву революцію?

      — Взагалі то в історії влади цікаво, коли відбувається зміна вождів, керманичів. Поляк Анжей Вайда представив цікавий погляд на історію Франції. Всі прихильники Робесп'єра — це поляки, а дантонці — французи, в результаті фільм — це історія Французької революції, два різні полюси, дві різні культури — Робесп'єр і Дантон. Дві людини, які прагнули влади і в яких були абсолютно різні ідеї. Оскільки в той час дуже легко зрізали ідеї (показує на голову), таким чином і прийшов Наполеон.

      — Як ви стали прихильником Помаранчевої революції?

      — Запитували акторів всього світу, чи хотіли б вони брати участь у Помаранчевій революції не безпосередньо, а опосередковано. Я зразу сказав «так».

      — Хто запитував?

      — Взагалі-то я сам себе запитав, чи можу я щось зробити для України, адже багато моїх друзів, народ український був за Помаранчеву революцію, це був крок до демократії.

      — А вам не заважало, що ви були знайомі з сім'єю попереднього президента?

      — Я працював із пані Кучмою, ми з нею робили прекрасне діло — проводили конкурс і талановитих українських дітей запрошували у Францію. І те ж саме, я думаю, можна робити зараз, із дружиною пана Ющенка. Я не бачу проблем.

      — Ваш син Гійом не хоче зіграти одну з ролей у майбутньому проекті?

      — Ми вже знімалися разом із Гійомом.

      — А в «Тарасі Бульбі»?

      — У нього зараз немає ноги, тому... В проекті треба буде добре розподілити ролі, там мають бути не тільки французи, а й українці, поляки, можливо, американці — Джон Малкович.

      — Якщо пан Депардьє уважно читав цей твір, він, мабуть, помітив палку любов до Росії, там багато йдеться про російського царя, який прийде і принесе нам мир.

      — Я думаю, у фільмі будуть і росіяни. Те, що відбувалося в часи Тараса Бульби, і те, що відбувається зараз, як ми на ці події дивимося, не одне й те саме. Завжди буде різниця у поглядах. У фільмі ви не знайдете багато батальних сцен, ми не хочемо бачити війни, битви, всі фільми переповнені цим.

      — Але у книзі є дуже жорстокі сцени.

      — Якщо ви хочете побачити жорстокість, краще піти й подивитися американські фільми, зі Шварценеггером, наприклад. Жорстокість не фотогенічна, це не цікаво. Цікаво показати характери. Мені здається, цікавіше зрозуміти, чому він дійшов до цієї жорстокості, чим показати сам факт цієї жорстокості.

      — Чи виправдала сподівання пана Депардьє нова хвиля французького кіно, про яку багато говорили, писали, — Озон, Брейя. Як часто вони запрошують вас у свої проекти? Що ви думаєте про це молоде кіно?

      — Я припинив роботу з французькими режисерами після «Сірано». Гроші зараз ідуть від телебачення, оскiльки все телебачення у всьому світі приблизно тримається однієї моделі — щось на зразок реаліті-шоу. І люди, які дивляться телевізор, втрачають якусь таємницю, бажання зрозуміти особистість і самим стати особистістю. І чим більше ми дивимося сучасних фільмів, тим більше розуміємо, що все глибше занурюємося в песимізм. А якщо візьмемо такий фільм, як «Сірано де Бержерак», він уже буде нікому не цікавим. Я б сказав, що треба цікавитися не негативом чи жорстокістю в Тарасі Бульбі. У героя є два сини, якими він дуже пишається, дружина, яка його любить. І в результаті Бульба вбиває сина і каже: Господи, який він був красивий. Нам цікаво зрозуміти, чому він це зробив, як він може зберігати гідність і честь, навіть якщо ця гідність штовхає його на жахливі вчинки.

      Якщо ми візьмемо твори Бальзака, то побачимо, що він передбачив деякі події, які відбуваються у сучасному світі. Я дуже люблю Достоєвського, який, розповідаючи про повсякденне життя, розкриває російський характер і російську душу, навіть якщо багато росіян його не люблять. Коли я був у Росії, я захищав цього письменника, а мені росіяни казали: Достоєвський — це не Росія. І мені за них образливо.

      — Чи читали ви першу версію «Тараса Бульби» і чи додали щось до образу Тараса Бульби ваші приїзди в Україну?

      — Так, я читав обидві версії, і ми зараз над цим працюємо. Звичайно, мій візит допомагає мені краще зрозуміти твір Гоголя, Віктор Ющенко допомагає. Я вважаю, що вам дуже пощастило з Президентом, це людина, яка прекрасно знає історію своєї країни, свого народу, який також знає історію інших народів, але він закоханий у свій народ, і це велика рідкість — мати такого Президента. Я його дуже люблю. Я знайомий з багатьма людьми, але ніхто так не говорив про Україну, як він. Я розумію, як йому важко працювати. Якщо у вас ще не вмерла душа козаків, то її треба знайти і відродити.

      Я люблю вашого Президента ще й тому, що він прекрасно відрізняє політику від життя, він прекрасно знає інші країни, культуру, традиції і так далі. Чому я так багато говорив про Президента Ющенка? Тому що з його допомогою я дійсно узнав Україну. Ви самі знаєте, які політичні персони є особистостями — це Іоанн Павло II, Горбачов, навіть якщо росіяни його ненавидять, Ющенко, Міттеран, так само і в історії — це Сталін, хоча про нього й не люблять згадувати, Кеннеді, який був доволі ліберальною фігурою. Останній, хто у нас у пам'яті, — це Клінтон, не тільки через його сексуальні пригоди, а й завдяки харизмі.

      — Чи може це бути остання роль, бо раніше ви говорили про те, що зовсім мало хороших пропозицій?

      — Ні, звичайно, це не стане моїм останнім фільмом. Твори є, їх багато, є дуже багато цікавих людей, країн: і Куба, і Латинська Америка. Кіно зараз коштує дуже дорого, і  американці віддають перевагу розважальному кіно, вони показують багато жорстокості, незрозумілу фантастику, пробиваючи голови молодим людям, нав'язуючи їм іншу культуру — культуру кока-коли. Тому потрібно захищати справжніх письменників, художників, митців.

      — Один із найвідоміших українських режисерів Юрій Іллєнко погрожував влаштувати голодовку, якщо зарубіжні кінематографісти почнуть роботу над цим проектом із державним фінансуванням.

      — Не варто. Я хочу вам чесно сказати, що битва серед творчих людей не має нічого спільного з політичними битвами. Я впевнений, що місця вистачить усім. «Тартюф» Мольєра зіграний у 40 країнах, і є різні екранізації. Такий твір, як «Тарас «Бульба», не повинен залишатися тільки українським, треба, щоб про нього дізналися у світі. Треба, щоб Юрій пішов із нами в ресторан, і ми все вирішимо. Ми зараз робимо проект  не проти людей, а навпаки. Це такі реакції, як у Тараса Бульби.