Міжнародний кінофестиваль у столиці Німеччини, який відкриється 9 лютого, традиційно вважається одним із трьох (поряд iз Каннами і Венецією) найбільших і найавторитетніших кінематографічних форумів світу. Як це не парадоксально, з огляду на ситуацію у вітчизняних екранних мистецтвах, одначе так само традиційно в останнє десятиліття українці присутні у програмах Берлінале. У найповажнішій із них — конкурсній — рідко (скажімо, три роки тому Степан Коваль навіть виграв «Срібного ведмедя» у конкурсі короткометражних фільмів), зате в інших буваємо і навіть щось виграємо. Річ у тім, що фестиваль складають, окрім двох конкурсів, ще кілька програм. У двох із них надибуємо імена наших режисерів.
Передусім йдеться про Олександра Шапіро, «позафракційного» режисера, котрий є людиною, що робить усе сам по собі. Ні бюджетних грошей йому не треба, ані іншої помочі, якої так спрагло чекають митці, звиклі до опіки і державного фінансування. Ніц, Шапіро обходиться сам і також самотужки вже двічі поспіль пробивається до берлінського «Форуму» (або Міжнародного форуму нового кіно Берлінале) — дуже престижної програми, колись замисленої подружжям Ульріхом і Ерікою Грегорів як збірка фільмів, що прокладають нові шляхи кіномови. Минулого року в «Форумі» був «Путівник», нині — Happy people (тобто «Щасливий народ») . Шапіро доведеться конкурувати з 40 фільмами, з-поміж яких 15 є дебютами. Хоча офіційних призів «форумцям» не присуджують, кілька незалежних журі готові віддати свої нагороди авторам найцікавіших стрічок.
Удруге потрапив до Берліна і згадуваний вище Степан Коваль. Цього разу його 13-хвилинні «Злидні» (спільне виробництво України та Росії) потрапили до Фестивалю дитячого кіно. Останній є конкурсним, його журі оцінює програму короткометражних фільмів. «Злидні» є анімаційною, виконаною у пластиліні (як і тріумфатор Берлінале-2003 «Йшов трамвай № 9») екранізації гуцульської народної казки. Мораліте цієї винахідливої, технічно різноманітної стрічки просте, але мудре: не рий ближньому своєму ямку, бо сам у ній опинишся. Продюсером стрічки з українського боку є генеральний директор кінофестивалю анімаційних фільмів «Крок» Ірина Каплична.
Кілька днів тому було оголошено останні фільми, включені до великого конкурсу. Це «Визнайте мене винним / Find me guilty» знаменитого американця Сіднея Люмета (йому вже за 80, серед найвідоміших його робіт «12 розгніваних мужчин», скажімо) та «Офсайд / Offside» теж доволі відомого іранського режисера Джафара Панахі. Стрічка Люмета заснована на реальних подіях середини 80-х і судовому процесі, пов'язаному з діяльністю мафії (можете уявити собі щось подібне у вітчизняному кіно? Наша мафія недоторканна, вона будує капіталізм із «людським» обличчям і «трогать єйо нє могі»). Панахі вибудував фільм на матеріалі футбольних змагань — дещо несподівано, як на мене. До речі, в конкурсі є ще одна іранська картина — «Зима / Zemestan». А ще австралійський «Льодяник» Нейла Армфілда, китайсько-японсько-корейська «Обіцянка» знаменитого Чен Кайге, гонконгська «Ізабелла» Пан Гочеуна... Берлін завжди був уважним до азійського кіно.
Американців цього разу не так багато. Окрім Люмета, це «Відданий друг прерій» Роберта Олтмена, «Новий світ» Теренса Маліка та ще кiлька фільмів, що демонструють поза конкурсом. Серед цікавинок — «Кримінальний роман» італійця Мікеле Плачідо (так, відомого актора), «Комедія влади» Клода Шаброля і «Наука сплячки» Мішеля Годрі (обидва Франція), «Дорога в Гуантанамо» британця Майкла Вінтерботтома, «Реквієм» німця Ганса-Хрістіана Шміда. Слов'янський світ представлений тільки однією картиною — «Грбавіца» Ясміли Жбаніч (Боснія і Герцеговина). Ні тобі росіян, ні поляків з болгарами, нікого.
Судити велику фестивальну програму буде журі, яке очолить знаменита британська актриса Шарлотта Ремплінг. Окрім неї, до судейського корпусу ввійшли індійський продюсер Яш Чопра, корейська актриса Лі Юн-І, німецький актор Армін Шталь, американський продюсер Фред Рус, голландський режисер Марлен Горріс, польський оператор Януш Камінський. Як правило, вердикт берлінського журі доволі прогнозований у призах «срібного» гатунку і ніяк не передбачуваний щодо «золота».
Отже, чекати лишилося недовго. Від Берлінале фактично і ведеться відлік кінематографічного сезону.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
