Заощадити мільярд? Без проблем!

      Президент України Віктор Ющенко вчора відвідав Запоріжжя, аби уточнити стратегію і тактику промислових підприємств, передовсім металургійних гігантів, у царині енергозбереження. Глава держави матиме змогу особисто переконався в тому, наскільки безвідповідально за колишньої влади тут «хоронили» енергозберігаючі технології, розроблені опальними підприємцями.

      Ще у 2001 році група фахівців науково-виробничого об'єднання «Світанок-Енергія» виготовила скрубер — апарат, здатний утилізувати тепло димових газів і використовувати його в побуті. Вмонтований між котлом і трубою, скрубер мінімізовував шкідливі викиди в атмосферу, а також охолоджував їх на виході з труби від 160 до 70 градусів (основний теплоносій підігрівав систему гарячого водопостачання, а не довкілля). Прогнозований коефіцієнт корисної дії — економія щонайменше десяти відсотків газу, спалюваного котельнею.

      Упродовж двох років голова науково-технічної ради об'єднання «Світанок-Енергія», народний депутат Петро Сабашук переконував обласну і міську владу, що економічно доцільно переобладнати котельні. Не почули тоді можновладці його аргументів щодо необхідності задіяти чи не першу в Україні когенераційну станцію, яка виробляла б електроенергію. Відмахнулася влада, хоча «Світанок» пропонував тоді житлокомунгоспу гігакалорії і кіловати дешевші, ніж концерн «Міські теплові мережі» і «Запоріжжяобленерго». Відмовляючись від економічно вигідної пропозиції, можновладці свідомо поступилися інтересами міської громади — тільки б догодити підприємствам-монополістам. Заступник начальника Запорізького теруправління  держінспекції з енергозбереження Володимир Бегаль, щоправда, стверджував, ніби «Світанок» тоді  не мав доста коштів, аби задіяти сучасне обладнання.Однак не з технічних причин експлуатацію скрубера і станції когенерації довелося відкласти до Грецьких календ.

      Запорізька ж мерія схвалила проект, реалізація якого різко підвищувала використання газу на котельнях концерну «Міські теплові мережі». Від альтернативних видів палива відмовилися, приміром, на Великому Лузі, про що навіть влітку з пафосом розповідали місцеві провладні ЗМІ; газова проблема вже бовваніла на кордоні України з Росією, а директор концерну Ігор Лайтерман переконував читачів і глядачів, яке то благо для концерну — суцільна газифікація. І жодного слова про роль НВО «Світанок-Енергія» у впровадженні енергозберігаючих технологій.

      У лещатах енергетичної кризи «крига скресла»: установка утилізації тепла димових газів запрацювала на котельні «Південна», повідомив директор «Світанку» Андрій Скрипник. Щодоби скрубер лише на одному котлі задіює для підігріву води у тепломережі «реанімовані» 12 гігакалорій, що заощаджує майже тисячу гривень. Затрати на установку, в межах 230—270 тисяч гривень, окуповуються впродовж одного року. Петро Сабашук каже, що для Запоріжжя потрібно півсотні скруберів, у масштабах держави — півтори тисячі. За підрахунками фахівців «Світанку», їх використання дало б можливість економити дедалі дефіцитніший газ: у Запоріжжі — в межах сорока мільйонів, по Україні — понад мільярд кубометрів! Навіть за діючого тарифу — 95 доларів за тисячу кубометрів — обласний центр щороку мав би 500 тисяч заощаджених гривень.

      Улітку менше стало диму і над комбінатом «Запоріжсталь»: утилізованим теплоносієм почали підігрівати воду для ста тисяч мешканців Орджонікідзівського і частини Ленінського районів. Скрубер задіяно на комбінатівській ТЕС, і в довкілля вже «відвойовано» доменного і коксівного газу на три мільйони гривень, міськтепломережа заощадила близько 200 тисяч грн. Економія була б переконливішою, якби не витрати на прокладання двокілометрової теплотраси з території комбінату «Запоріжсталь» до міської мережі.

      Енергію шкідливих викидів має намір продавати і «Запоріжкокс», тож гарячу воду невдовзі отримуватимуть мешканці ще й Жовтневого району. Міські служби працюють також над проектом використання утилізованого, а не природного газу і для опалення квартир запоріжців.

      Перспективу позбутися «статусу» відпрацьованого має і феросплавний газ. До розробки комплексної програми оптимізації теплопостачання індустріального Запоріжжя долучився Інститут прикладних досліджень в енергетиці.

      Зникнуть палаючі різнокольорові газофакели над заводськими трубами — теплоенергетика Запоріжжя зменшить обсяги споживання природного газу відсотків на 40—50. Таким є прогноз науковців і виробничників.

      Без врахування нештатних ситуацій, на кшталт нинішньої: тільки-но січневі морози у Запоріжжі «перестрибнули» двадцятиградусну позначку, як концерн «Міські теплові мережі» встановив рекорд споживання газу — по 3, 6 мільйона кубометрів за добу. Та ще й хтозна за якою, з огляду на затяжні російсько-українські перемовини, ціною.

      Як член парламенту Петро Сабашук переймається передовсім лобіюванням законів, необхідних для впровадження енергозберігаючих технологій. Для цього, власне, 47-річний директор і головний конструктор компанії «Світанок» пробивався до парламенту, — аби йому, відомому «моржувальнику», не битися, ніби риба об лід, зі своїм ноу-хау. Автор низки теплоенергетичних законів каже, що легше було мізкувати над проектами, аніж «проштовхувати» їх у сесійній залі. Енергобарони і народні депутати, чий бізнес пов'язаний з потужними компаніями ПЕК, фінансували шалений спротив не тільки у парламенті.

       «Мій перший законопроект про когенерацію екс-Президент Леонід Кучма кілька разів повертав. Начебто для доопрацювання, — згадує тривожні роки своєї «парламентської молодості» пан Сабашук. — А потім узагалі наклав вето. Полярну позицію зайняв Віктор Ющенко. Новий Президент запалив «зелене світло» перед когенераційними технологіями, підписав закон і про теплопостачання. Тепер когенераційні станції одержуватимуть газ за цінами теплокомуненерго, а вироблені кіловати зможуть продавати споживачеві без посередника. Таким чином зруйновано монополізм «великої» енергетики. Другий мій закон про теплопостачання зобов'язує органи місцевого самоврядування, за наявності конкуруючих виробників теплоносія, керуватися винятково економічною доцільністю, а не чиїмись симпатіями чи «тіньовим» інтересом».

      Без цих законів потерпав не тільки «Світанок-Енергія». До тепломереж, як з'ясувалося, не підпускали і Запорізький алюмінієвий комбінат. У 2004 році комбінатівська ТЕЦ могла підсобити теплоносієм «сусідці»: котельня Шостого селища, що у Ленінському районі, залишається без «голубого палива» за найменшого зниження тиску у газопроводі, і від колотнечі потерпають мешканці навіть проспекту Металургів. Теплоносій ЗАлКу в холодні тепломережі влада тоді не пропустила, тепер змушена буде проводити тендер. Програє концерн-монополіст — у подвійному виграші буде споживач: дрижаки, бодай з часом, таки стануть неприємним спогадом, а теплоносій — дешевшим.

      Сприятимуть здоровій конкуренції і дві державні програми — реформування житлово-комунального господарства та модернізації комунальної теплоенергетики. Передвиборчі «розбори польотів» у парламенті пригальмували прийняття ще одного, суттєвого для енергозбереження, закону. Якби він діяв, то постачальники промислового теплоносія, окрім плати за відпущені місту гігакалорії, мали б ще й тарифну пільгу. Скажімо, зекономили б торік тепло-мережі Запоріжжя десять мільйонів кубометрів природного газу завдяки використанню доменного, від «Запоріжсталі», стільки ж «голубого палива» комбінат одержав би за ціною, встановленою для підприємств теплокомуненерго.

      Зрештою, будь-які закони і навіть держпрограми без фінансового механізму їх реалізації приречені на забуття. Те, що у держбюджеті на 2006 рік закладено 1,2 мільярда на когенерацію та енергозбереження у тепломережах — новина добра. Прикра — що у регіонах нічого не чули про свою частку у фінансовому пирозі. Запоріжжю принаймні ще й не капнуло, сказав мені заступник територіального управління держінспекції з енергозбереження Володимир Бегаль. Та й «незайманим» бюджет-2006, ймовiрно, проіснує лише до парламентських виборів — з огляду, перш за все, саме на енергетичну невизначеність. Поява ж на українському газовому ринку інтерпосередника, вважають експерти, може стати додатковою фінансовою «підніжкою» для низки програм і навіть законів.