Один комп’ютер на два учнi — це ще оптимальний варiант.
УВНЗ Європи тексти лекцій студент скоро зможе отримувати на свій мобільний телефон. Усе більшої популярності в освітніх закладах набувають інтерактивні дошки, з допомогою яких дітям можна показати навчальний фільм, подати новий матеріал із графіками, прикладами, ілюстраціями. Практично будь-який школяр із країн ЄС, США, Японії, Канади вміє користуватися комп'ютером, знає, як знайти необхідну інформацію в інтернеті
Тим часом в Україні мало хто з дітей має персональний комп'ютер (ПК), інтернетом користується близько 18 відсотків усього населення (хоча число користувачів «павутиною» постійно збільшується), школи практично не використовують комп'ютери в навчальному процесі, а молодь набуває навичок роботи з обчислювальною технікою вже у вищій школі чи на роботі.
Звісно, важко навчитися користуватися ПК, якщо в школі такої техніки зовсім немає. Саме тому нещодавно прийнято програму (постанова Кабміну від 7 грудня 2005 року «Інформаційні та комунікаційні технології в освіті та науці»), яка передбачає комп'ютеризацію шкіл, професійно-технічних училищ, технікумів, вищих навчальних закладів та наукових установ. Оплачувати закупівлю техніки будуть частково із держбюджету, частково — з місцевих бюджетів та за спонсорські кошти.
Програмою передбачено, що до 2010 року в кожному навчальному закладі буде хоча б один комп'ютерний клас із «виходом» в інтернет. (До цього часу ВНЗ мають створити мережу дистанційної освіти, більшість навчальних закладів матимуть свої сторінки в інтернеті, на яких бажаючі знайдуть інформацію про спеціалізацію, рівень підготовки, оплату, умови вступу, якість гуртожитків навчального закладу, а також його координати). В інтернеті можуть розміщувати посібники, тексти художніх творів (уже зараз існують подібні україно- та російськомовні сайти, наприклад http://lib.ru/;http://poetyka.uazone.net/). Передбачається, що через мережу можна буде ознайомитися з каталогом бібліотек (а колись і замовити потрібну літературу), в онлайні будуть доступні електронні підручники та енциклопедії. На все це передбачено витратити близько 2 млрд. гривень протягом п'яти років.
А на сьогодні, згідно зі статистикою, в Україні лише 43 відсотки навчальних закладів мають комп'ютери, а на 100 учнів припадає 1,3 комп'ютера. Це рівень африканських слаборозвинених країн (для порівняння: в Японії — 82, США — 76, Німеччині — 52, Франції — 38, Польщі — 14,6, Росії — 10,4 комп'ютера на 100 учнів).
Незважаючи на ці дані, відсутність комп'ютерів у школі не є найбільшою проблемою. Найгірше те, що часто у сільських школах дорога техніка стоїть замкнена (щоб юні користувачі її не зламали), а дітям демонструють ПК лише під час уроків інформатики. Такі уроки краще було б назвати «азами комп'ютерної грамотності», бо у «непродвинутій» школі дітей не стільки вчать програмуванню, скільки розповідають, які кнопки на клавіатурі треба натискати при тих чи інших операціях. Ці дані учні зазубрюють, а після здачі іспиту тут же забувають. І навіть тоді, коли комп'ютер для школярів таки вмикають, дітям не дозволяють самостійно «клацати клавішами», бо погано підготовлений вчитель сам не зможе розібратися, що учень натиснув і яку програму активізував, і головне — як це закрити.
Лише 22 відсотки українських учителів вміють користуватися комп'ютером. І у переважній більшості шкіл (за винятком елітних київських) вчителі не використовують комп'ютер під час інших уроків, не інформатики, а, скажімо, англійської мови, біології, історії тощо. Тим часом світовий досвід свідчить, що учнів легше зацікавити предметом, коли інформацію подають не у вигляді довгої лекції, а пропонують знайти відповідь на поставлене запитання самому (тут може стати у пригоді інтернет), коли розповідь ілюструють фільмом, слайдами, графіками.
Саме тому Міністерство освіти і науки поставило передусім завдання навчити викладачів бути з технікою «на ти» для того, щоб потім вони могли не лише передавати свої знання учням, а й загалом проводити уроки цікавiше. Держава з цього року розпочала «педагогічний експеримент щодо навчання майбутніх учителів та нинi дiючих учителів інформаційно-комунікаційним технологіям». У цьому українській мережі освіти допомагають світові гіганти — корпорації «Майкрософт» та «Інтел». «Майкрософт» курує програму «Партнерство в навчанні», а «Інтел» — «Навчання заради майбутнього». Наші зарубіжні партнери розробили навчальний посібник та навчальні програми, які діють в інтерактивному режимі. А спеціалісти із цих компаній проводитимуть своєрідні курси підвищення кваліфікації для вчителів та допоможуть підготувати сьогоднiшнiх студентів педучилищ та педінститутів. Підготовчі курси є безкоштовними, усі витрати, крім грошей на відрядження, взяли на себе партнери із зарубіжних корпорацій.
За словами соціологів та політологів, з появою інтернету, мобільних телефонів, переносних комп'ютерів та інших новацій, у світі розпочався перехід від постіндустріального до інформаційного суспільства. Нашій країні у зв'язку з цим треба здійснити грандіозний стрибок. Адже ми навіть не відчули всіх приємностей постіндустріального суспільства, коли первинні потреби переважної більшості населення забезпечено (всі наїлися і одягнулися), а виробники з допомогою реклами намагаються переконати нас купувати саме їхній товар. Тепер найціннішим товаром вважається інформація, яку людина має швидко обробити, проаналізувати, придумати щось нове на основі вже відкритого і дослідженого.
На пострадянському просторі живуть загалом люди винахідливі, які, як відзначив свого часу Жванецький, здогадалися, що пластикові пакети можна прати, які протирають вікна газетами і не вимруть, якщо їх закинути на безлюдний острів. Якщо відкинути жарти, то українці є високоінтелектуальною нацією. Наші співвітчизники часто були генераторами ідей в космічній та авіаційній галузях, наших програмістів та науковців високо цінують за кордоном.
Вважається, що радянська система освіти, попри її ідеологічні «заскоки», була досить непоганою. Вона давала широкі знання, комплексне уявлення про предмет, тоді як американська система (і багато в чому європейська), за словами наших науковців, які викладають за кордоном, готує спеціалістів дуже вузького профілю. Тим часом кількість інформації стосовно тієї чи іншої галузі науки збільшується в геометричній прогресії, і часто просто немає часу на те, щоб не лише дізнатися про щось нове, а й зрозуміти, як це відкриття було зроблене. Тобто тепер ми встигаємо лише вивчити формулу чи навіть просто запам'ятати, що така існує та де її шукати, а не вчимося її виводити.
Чи не збіднюватиме це творчий потенціал людства? Чи не приречені ми таким чином на пришвидшення глобалізаційних процесів, коли через брак ідей та загальнодоступність однакових для всіх інструментів все стандартизується, а тому збіднюється? І хто винаходитиме нові програми, якщо вчитися ми всі будемо за вже існуючими, вигаданими нехай і геніальними, але людьми, а тому не універсальними програмами? Подібні питання хвилюють людей, тому про них варто писати.
Остаточних відповідей на ці питання-побоювання не існує. Але варто пам'ятати, що комп'ютер сам по собі не додає знань. Він є лише інструментом, який може допомогти знайти більше інформації про предмет, швидше порахувати, краще оформити знайдені результати і навіть зацікавити тих, кому вчитися нецікаво і хочеться дійства, додаткових мотивацій. Водночас комп'ютер може бути колосальним «пожирачем» часу. Наприклад, в інтернеті є маса розважальної та навіть небезпечної інформації (про те, як захистити свою дитину від негативного впливу інтернету ми вже писали у статті «Інтернетівська палиця з двома кінцями» від 19.10.2005), тут же можна «скачати» реферат замість того, щоб писати його самостійно.
Звісно, побоювань багато, проте краще, навчаючи дитину, користуватися комп'ютером, пояснити, в чому він може стати у пригоді, ніж дотримуватися «добрих старих» традицій підрахунку в стовпчик та рефератів «від руки». Старовіри також не визнають ні автомобілів, ні інших сучасних технологій, їх досить небагато, і вони не переконали світ відмовитися від надбань цивілізації. Тому можна з певністю сказати, що програма, яку запроваджує сьогодні уряд та Міносвіти, є дуже корисною для нашої країни. При цьому хотілося б, щоб техніку неправдиво не списували директори шкіл з тим, щоб забрати її собі додому, щоб «закупівельники» комп'ютерів не декларували їхню вартість під 800 доларів за штуку, а насправді купували «беушну» за 300 (а різницю — для «сиріт»). Як воно піде у нашій країні — це також експеримент, але результат має бути позитивним для пересічних учнів пересічної школи. І це — найголовніше.
Наталія Морзе, доктор педагогічних наук, професор, науковий керівник експерименту з впровадження інформаційних технологій у навчальний процес: «Ми розуміємо, що учні, які мають доступ до комп'ютера, багато чого знають, але коли вони приходять у школу і знову бачать крейду і дошку, то навчання стає для них не таким цікавим. Отже, основною є проблема підвищення мотивації. Тому курси підготовки побудовано таким чином, щоб учителю це було цікаво. Ми вчимо їх робити навчально-дослідний проект. За задумом учні також мають навчитися проводити дослідження. Тобто ви бачите, що на перше місце виступають не технології, а розвиток дитини. Звісно, потрібну інформацію можна знайти і в підручниках, але питання ставиться таким чином, щоб дитина сама щось робила, а вчитель лише ставив завдання. Не прочитати, переписати, знайти в інтернеті, а побудувати якийсь шлях дослідження. Він, можливо, вже відомий науці, але для дитини цей шлях є новим, і це дуже важливо. Це дослідження може стосуватися будь-якої науки, крім того, наприкінці експерименту учень має доповісти про нього за допомогою комп'ютерної презентації або публікації чи веб-сторінки. Діти можуть працювати як індивідуально, так і в групах. Бачите, ми не говоримо тут про «Ворд» чи електронні таблиці. Так, учень може використовувати ці інструменти для своїх потреб, але метою є не навчити користуватися цими програмами, планку піднято значно вище, тож і більшого досягнуть наші діти».
Микола Михайличенко, начальник відділу педагогічної освіти департаменту вищої освіти МОН: «Про програму інформатизації освіти говорили вже давно, але через відсутність коштів вона не рухалася. Лише тепер робляться реальні кроки. До речі, я помітив, що у педагогічних коледжах діти набагато глибше і старанніше вивчають ці нові поняття, бо для них це справді рівень. Хочу відмітити, що особливо активно включилися у цю програму педустанови з Донецького регіону. Очевидно, це вказує на те, що потреба у цій програмі вже давно назріла. І працевлаштуватися легше тим, хто володіє комп'ютерною грамотою. Добре, що почала діяти програма з комп'ютеризації українських навчальних закладів. А щодо припущень, що техніка, куплена за державний кошт, може опинитися у директора чи ще когось із начальства вдома, то це дурниці. Комп'ютери перебувають на балансі, це підсудна справа, і я вам скажу, що за час своєї роботи у цій сфері я такого не зустрічав».
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
