«Канал без політики», як позиціонує себе ТЕТ, вкотре волає про соціальну справедливість, конституційність та демократію. Хоча кожен вдумливий телеглядач добре подумає, перш ніж беззастережно повірити в аполітичність, пухнастість та білосніжність цього мовника. Адже між кадрами чи не єдиного власного продукту ТЕТ — програми «Дивись!» (решта наповнення каналу закордонне, переважно російське) — лише сліпий не вгледить політичної заангажованості. Скажімо, восени 2004 року, коли у програмі було не лише накладено вето на гостей, які могли б висловити бодай якусь симпатію до тодішньої політичної опозиції, а й навіть існувала заборона на появу у кадрі помаранчевого кольору, журналісти залюбки, навіть з певним «раболєпієм», знімали сюжети про братів Арфушів та інших доволі неоднозначних персонажів. Свіжа ще й пам'ять про те, як керівництво «каналу без політики» під час скандалу навколо футбольного клубу «Динамо» в наказовому порядку відряджало своїх журналістів на «добровільно-примусові» мітинги. Нині ТЕТ узявся захищати конституційні норми, «що гарантують усебічний розвиток російської мови та інших мов національних меншин на території України». Згідно ж з новою редакцією Закону «Про телебачення і радіомовлення», телерадіоорганізації України зобов'язані здійснювати стовідсоткове звукове дублювання всіх фільмів і передач українською мовою. Саме в цьому ТЕТ убачає дискримінацію.
Щось я не зустрічала на ТЕТ жодної програми чи фільму польською, німецькою, чеською, грецькою мовами, мовою ідиш чи мовою якогось іншого народу, представника національних менших, окрім російського. Виявляється, всі етнічні, крiм росiйської, громади опанували державну мову країни, яка надала їм громадянство. Прикро, шановні, за великий і могутній російський народ. Адже, захищаючи начебто його інтереси, «аполітична» телекомпанія насправді лише принижує гідність росіян, виставляючи їх меншовартісними і недолугими представниками людської раси, які навіть неспроможні зрозуміти і вивчити мову землі, яка їх годує.
Натомість є певна категорія громадян України, які на цей закон довго чекали і, без надії, але щиро сподівалися на нього. До того ж серед цієї категорії людей є представники всіх національностей, які мешкають в Україні. Але так склалася їхня доля, що ні своєї рідної мови, ні державної вони ніколи в житті не чули. Їхня мова спілкування — мова жестів. Як ви вже здогадалися, йдеться про людей із вадами слуху. Суспільство забуло про них і практично позбавило такого джерела комунікації як телебачення. Недбалі титри мовою, що на переважній більшості телеканалів дуже віддалено нагадує українську, до того ж зазвичай зовсім не збігається з відеорядом, їх не влаштовують. Крім того, українським громадянам із вадами слуху дістався старий спадок від совєтського тоталітаризму. За старою звичкою, дітей із вадами слуху досі навчають читати російською мовою. Тому вже тривалий час активісти асоціації інвалідів наполягають, щоб телевізійна продукція була продубльована державною мовою, але титрувати бодай частину програм просять російською. Принаймні до того часу, коли Україна стане справді незалежною державою і українські діти із вадами слуху навчатимуться читати мовою своєї, а не сусідньої держави. Як на мене, цілком справедлива вимога. Її втілення має задовольнити і представників російської громади в Україні, які так важко позбуваються комплексу «старшого брата-визволителя», і велика армія мешканців України, що мають вади слуху, відчує себе повноцінними громадянами.
Тож даремно ТЕТ намагається погратися на національних почуттях. За їхнім бадьорим гаслом «Канал без політики» — жодного людинолюбства не простежується. Лише голий інтерес певних політичних сил і комерційна доцільність. Власне, переважно про останню і йдеться у зверненні телекомпанії до Президента України: «Що робити в цій ситуації телерадіоорганізаціям, які вже закупили неєвропейський продукт, приміром, індійські чи американські кінофільми та серіали, японські мультфільми, і тепер мають переглянути свої бізнес-плани. Адже про відшкодування матеріальних збитків, яких, очевидно, зазнають ТРО, у даному разі не йдеться».
Панове, за ринкових відносин будь-яке навчання коштує грошей. Зокрема, й навчання бути достойними мовниками у своїй державі.
Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>
Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>
Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>
Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>
Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>
У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>
