«Інтер» у Дигнідаді

27.01.2006

      Тиждень тому «УМ» писала про початок екстремального відрядження знімальної групи наших колег із телеканалу «Інтер» на чолі з Костянтином Стогнієм до Антарктиди в рамках проекту «Територія ризику. Королівство криги». Першу зупинку телевізійні відчайдухи запланували здійснити в Чилі, а саме біля німецької колонії Дигнідад. На людей утаємничених сама назва цієї місцевості наводить жах. Тому з журналістами домовилися: якщо по приїзді в Дигнідад мандрівники не вийдуть на зв'язок, їх почнуть розшукувати. На щастя, через 25 годин Костянтин Стогній по супутниковому зв'язку розповів схвильованим колегам, де вони і як.

      Ось що побачив Костянтин у Дигнідаді, який нині має назву «Вілла Баварія»:

      — Розташоване це місце за 350 кілометрів від Сантьяго, й потрапити туди дуже непросто. Траплялося, що журналісти, які намагалися зайти на територію, оточену колючим дротом, просто безслідно зникали. Колонія Дигнідад, а це територія 13 тисяч гектарів, — держава в державі. Хоча зовні життя там зовсім не скидається на концтабір: звичайне селище з будиночками, крамничками, барами та ресторанами. Тільки його мешканці розмовляють не іспанською чи англійською, а німецькою мовою. Існує безліч версій щодо походження колонії. Мешканці навколишніх сіл подейкують, начебто раніше там тримали божевільних, мовляв, саме тому це місце так ретельно охороняється. Та найправдоподібнішим видається те, що на території колонії справді переховувались від Нюрнберзького процесу військові злочинці. Адже не таємниця, що Чилі та Аргентина лояльно ставилися до нацистів й охоче надавали їм не тільки політичний, а й територіальний притулок. Що ж стосується золота Третього рейху, то нас воно, звісно ж, цікавить не з меркантильних міркувань, а як певна історична таємниця, що її ми спробуємо розкрити глядачам «Інтеру».

      Про кожний новий вихід сміливих українських журналістів на супутниковий зв'язок «УМ» розповідатиме читачам за люб'язної згоди і підтримки прес-служби телеканалу «Інтер».

  • Сашко Лірник: Казку пропускаю через себе...

    Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>

  • Розкадровані мандри

    Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>

  • Сміятися з леді-боса

    Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>

  • «За мною там Непал, Гімалаї сумують»

    Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>

  • У новинах немає змоги «погратися»

    Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>

  • Провокатори з мікрофонами

    У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>