Про те, що авторитетний український кінокритик і кінознавець, постійний автор «УМ» Сергій Тримбач написав кілька сценаріїв для документального кіно, було відомо й раніше. Але непомітно для загалу, поки в Будинку кіно і на всіх перехрестях волали, що кіно помирає, у фільмографії пана Тримбача з'явилася ціла низка цікавих, успішних, відзначених фестивальними нагородами картин. Після останньої, резонансної, багаторазово похваленої критикою і відзначеної фестивалями стрічки Романа Ширмана «Небезпечно вільна людина» про Сергія Параджанова сценаристу Тримбачу пішли замовлення. Із Москви, звичайно. Ми втрачаємо його? Не думаю, як каже Сергій Васильович, «я ніколи не називаю себе сценаристом. Усі мої реалізовані сценарії — про кіно, тому це просто одна з іпостасей моєї кінознавчої професії».
Останнім часом усі неякiснi українські фільми мають залізне алібі — «нема хороших сценаристів; хіба можна назвати сценарієм те, з чим я працював?». Режисерам хороших фільмів не потрібні додаткові бонуси, і часто про сценарій вони навіть забувають. Сергій Тримбач працює з професійними висококласними режисерами — Юрієм Терещенком і Романом Ширманом, але сам матеріал, який він пропонує для відео- чи кіноплівки, майже завжди унікальний і ексклюзивний — персонажі українського кінематографу, літератури, співдружності талановитих митців у житті й у мистецтві. Те, чим він займається, називається «витворювати пантеон української культури», — непопулярне у творчому середовищі заняття, але, як виявилося, дуже захоплююче. Забутий довженківський актор Петро Масоха і його дружина старовинного дворянського роду Марія Болховська. Драматичні долі трьох основних стовпів хрестоматійного українського фільму «Камінний хрест» — режисера Леоніда Осики і акторів Костянтина Степанкова і Борислава Брондукова. «І в синьому небі я висіяв ліс» — сценарій про Миколу Вінграновського, не тільки великого поета, а й зворушливу людину. Один із сценарних принципів Тримбача — не заливати бронзою тих, про кого пише. Живий про живих.