Понад усі престижі

      Цей український патріот із прикарпатського міста Калуша в ніч із 21 на 22 січня 1978 року спалив себе на могилі Тараса Шевченка в Каневі на знак, як сказав його син, народний депутат України Євген Гірник, «протесту проти російської окупації України і зросійщення України». Це вже третя церемонія нагородження лауреатів. Премію в 2003 році заснували Київський благодійний фонд імені Олекси Гірника «Українським дітям — українське слово» і Ліга українських меценатів.

      Майже половину цьогорічних лауреатів склали представники письменницького цеху: головний редактор журналу «Київ» Віктор Баранов, черкащанин Василь Захарченко, лучанин Василь Слапчук і киянин Петро Перебийніс, головний редактор газети «Літературна Україна». Крім них, лауреатами стали два академіки: Ярослав Яцків (НАН України) і Любомир Пиріг (Академія медичних наук України). Двоє удостоєних премії мешкають у США (відомий мовознавець і колишній дисидент Святослав Караванський та член управи Фундації ім. Івана Багряного Олексій Коновал). І, нарешті, ще один лауреат — вчитель української мови та літератури з міста Катеринополя Черкаської області Яків Івашкевич.

      На жаль, не всі змогли прибути до Києва на церемонію вручення премій. Окрім двох «американців», це прозаїк В. Захарченко, який у той самий вечір святкував у Черкасах своє 70-річчя, В. Слапчук та Я. Івашкевич.

      28 років тому Олекса Гірник розкидав по схилах Чернечої гори тисячу листівок, на яких від руки написав: «Протест проти русифікації українського народу. На знак протесту спалився Олекса Гірник із Калуша». КДБ знайшло не всі листівки. Близько тридцяти, за словами його сина Євгена Гірника, «потрапили в різні надійні руки, які передали повідомлення про це на Захід».

      Олекса Гірник народився 28 березня 1912 року. За права українського народу почав боротися ще за Польщі, через що три роки провів у польській тюрмі. Ще вісім років він відбув у совєтському ув'язненні, зокрема в концтаборах під Норильськом.

      У своєму виступі Євген Гірник подякував фундаторам премії імені його батька за те, що вони нагороджують нею людей, «до яких ще не дійшли руки в української держави, але які дуже багато зробили для української справи. І це буде видно з сьогоднішнього вручення, наприклад, Святославу Караванському, який давно вже заслужив відзнаку від української держави, але заслужив нарешті певної відзнаки від української громадськості».

      Віктор Баранов відзначив, що Олекса Гірник кинув виклик не тiльки тоталітарній системі, а й усьому суспільству і «хохлам-малоросам»: «Якщо згадувати поетичні рядки Івана Драча («спалах — і холуйське павутиння запалив пожаром голови»), то це стосується також і Олекси Гірника». Віктор Баранов сказав також, що назагал українська нація ще млява і квола. Він кинув докір і «тим, які декларують у собі українців, а насправді перед очима і серцем їм стоїть не свята ідея служіння Україні, а номер чи місце в партійному списку, і вони перебігають, як миші, з однієї групи в іншу, з блоку в блок».

      Любомир Пиріг звернув увагу на те, що ім'я Олекси Гірника, неадекватне до його подвигу, замало відоме в українському суспільстві. І це справді так. Для більшості громадян України Олекса Гірник, говорячи словами поетеси Олени Теліги, залишається «незнаним воїном». Доречним буде порівняти українського героя з чеським, студентом Карлового університету Яном Палахом, який самоспалився на знак протесту проти радянської окупації Чехословаччини у 1968 році. Це ім'я занесене до лику видатних особистостей чеської нації, а над його катами пройшов суд. На відміну від України, Чехія пам'ятає і своїх героїв, і злочинців. Подібні паралелі зайвий раз показують на справжнє місце України у новій конфігурації Європи і пояснюють, чому Чехія перебуває, образно кажучи, по той бік муру. Може, справа в браку «зубастості», до якої закликав голова Київського благодійного фонду імені Олекси Гірника «Українським дітям — українське слово» Юрій Гнаткевич?

      А проте, справа Гірника має сьогодні своїх продовжувачів. Згадаймо пішу подорож Україною інваліда без правої ноги Олександра Мазуренка зі сходу на захід, південь і знову на схід, з портретом героя і з його словами протесту проти русифікації України, прикріпленими до візочка.