Урановий тупик

      На перший погляд, ці наміри інакше, як благородними, не назвеш. Адже, з бази «С», розташованої поруч iз Таромським, почали вивозити радіоактивні відходи переробки уранової руди з Придніпровського хімічного заводу, що в Дніпродзержинську. Навіть оперативно проклали залізничну колію, по якій вагони покотилися прямісінько повз оселі мешканців селища. Людей така квапливість стурбувала не на жарт. Бо вміст невідомо де «відкопаних», геть продірявлених вагонів щедро посипався на шпали, а потім розвіювався вітром і змивався водою. Олiї у вогонь підлила і чергова по станції Сухачівка, яка заявила привселюдно, що радіоактивний рівень у злощасних потягах сягає 600—700 мікрорентгенів за годину. При цьому небезпечну колію щодня мусять перетинати учні відразу двох шкіл. А сумнівний вантаж став прокочуватися ще й повз відстійник пасажирських вагонів, які зазвичай задіюють улітку, коли зростають обсяги перевезень. Отож заговорили і про «радіоактивні» поїздки на курорт.

      Мимоволі виникає питання: чому подібної стурбованості не виявляли дотепер? База «С» усе ж проіснувала добрих тридцять років. У шістдесятих-вісімдесятих сюди звозили радіоактивні відходи з Придніпровського хімічного заводу та інших підприємств міста Прометея, навколо якого таких хвостосховищ — перевалочних пунктів — розташувалося аж дев'ять. Але навіть на цьому тлі місце для бази «С» знайшлося дивовижне — буквально на узбіччі гамірної автотраси Дніпропетровськ — Кривий Ріг. У 1992 році об'єкт закрили, залишивши на безтермінове зберігання, за офіційною версією, до 150 тисяч тонн відходів. За іншими джерелами, ця цифра суттєво занижена. Як би там не було, від сховища йшло іонізуюче випромінювання. При цьому ходили розмови про те, що його рівень перевищує допустимі норми у сотні чи навіть тисячі разів. У відповідь газета територіальної громади Дніпропетровська «Днепропетровск» оперативно провела власне журналістське розслідування, матеріали якого опублікувала на цілий розворот. Серед них і — дані вимірювань приладом СРП-88 рівня радіації у 32 точках Таромського. Зовсім незначне перевищення норми (від 1,02 до 1,5 раза) зафіксовано тільки у 8. Обурені таромчани такі висновки розцінили по-своєму — влада, мовляв, ховає кінці у воду.

      За свідченнями людей, після того, як роботи на базі «С» припинилися, у селищі стало відбуватися чимало неприємностей. У колодязях вода помутніла настільки, що довелося їх засипати і налагодити централізоване водопостачання. При цьому довелося потрусити гаманцями і самим мешканцям. Із розташованих поруч ставків зникла риба, але дітвора у них купається дотепер. Протягом останніх десяти років у Таромському зріс у п'ять разів рівень онкозахворюваності. Це підтвердив і керівник представництва у Дніпропетровській області Комітету з питань екологічної політики та природокористування Верховної Ради України Сергій Юхименко, який рішуче виступив проти такого перебігу подій. Його переконаність насамперед базується на тому, що роботи розпочали без висновку екологічної експертизи. Отож необхідно ввійти у законодавче поле. Такої ж позиції дотримується і начальник відділу радіаційної безпеки Головного управління екології та природних ресурсів Дніпропетровської області Микола Остапенко.

      Член ініціативної групи мешканців Таромського Володимир Лобода тут насамперед наголошує на відсутності будь-якої поінформованості населення щодо можливих наслідків квапливого вивезення відходів, грубих порушеннях технології, невизначеності відповідальних за спричинені цим розлади здоров'я людей.

      — Чому раніше не протестували? — пояснює мешканка вулиці 8 Березня Лариса Закора, поруч з оселею якої прокотилися радіоактивні вагони. — Та тому, що абсолютно нічого не знали про зміст відходів на базі «С». Від нас усю інформацію безсоромно приховали.

      Валентин Москаленко, директор державного підприємства «Бар'єр», що утримує базу «С» у себе на балансі, такі аргументи категорично заперечує. Як і представники розташованого у Жовтих Водах Східного гірничо-збагачувального комбінату, що взяв на себе зобов'язання з вивезення радіоактивних відходів.

      Отож нині ситуацію у Таромському варто охарактеризувати в унісон відомій приказці «найшла коса на камінь». І цей камінь може виявитися дуже важким. Адже без грунтовної екологічної експертизи вже не обійтися. Лише після цього таромчани зможуть заспокоїтися. Та й чи зможуть? 60 (принаймні таку страхітливу цифру мені називали) нових онкохворих на рік — навіть для великого селища багатенько.

      Вищезгадуваний Сергій Юхименко навів дані ще бiльш вражаючі. За його свідченнями, у районі Таромського радіоактивних відходів накопичилося до 15 мільйонів тонн, а на теренах усієї Дніпропетровщини — і взагалі близько ста. Отож розбурханий у Таромському вулик може сягнути далеко.