Чому нас вчать детективні серіали? Звертати увагу на дрібниці, не нехтувати ними. Попіл від цигарки, сліди помади на келиху абощо — все це дозволяє вправним Коломбо-Каменським натрапити на слід злочинця. Справжній замисел інколи розкривається через слово, жест, які були спочатку не помічені взагалі або яким не надали потрібного значення.
Історія з Пукачем — чому вчить нас вона? Тому, що нас зараз змушують обговорювати трохи «не ті» теми. Тобто теми, звісно ж, актуальні та важливі — кому, наприклад, було вигідно звільнення колишнього керівника «наружки»? Або ж чиї накази виконував Пукач і якою мірою безпосередньо він сам причетний до трагічної долі Георгія Гонгадзе? Але за подібними дискусіями якось нівелюється одна маленька «дрібничка»...
Пам'ятаєте день, коли Апеляційний суд Києва під головуванням не абикого, а самого Леоніда Глоса (фігури одіозної ще по справі судді Василенка, однак це сюжет з іншої новели) приймав рішення про звільнення Пукача? Тоді захисники останнього зронили слово про те, що тепер, мовляв, вся ця справа набула грифу «Секретно». Оскільки обвинувачення, висунуті їхньому підзахисному, зачіпають правоохоронні органи України, а відтак — до певної міри і її державну безпеку тощо.
Прозвучало це доволі глухо і невиразно. Але прозвучало. Більшість споживачів новин не оцінили дану подію так, як вона на це заслуговує. Проте якщо дійсно справа Пукача (а вона, власне кажучи, і не існує окремо, а має місце в рамках єдиного провадження по вбивству журналіста Гонгадзе) буде табуйована, засекречена та схована за сімома печатками, то «зараза» у вигляді грифа «Секретно» пошириться на все розслідування.
На практиці це означатиме лише те, що віднині у справу Гонгадзе ніхто й носа не поткне. І не лише свої, вітчизняні «зацікавлені особи» (тобто адвокати, близькі, колеги, представники депутатського корпусу абощо), але, звісно ж, і Робер Менар з його «Репортерами без кордонів» та щирими намірами (сказано без іронії!) спробують розібратися в даній ситуації. Все буде втоплено, як у бездонному колодязі, у тому грифі «Секретно»...
Можливо, прискіпливий читач запитає, наскільки достовірною є інформація щодо заяви, зробленої адвокатами колишнього високопосадовця з лав МВС? Говорячи про секретність справи, захисники Пукача посилалися на відповідне рішення прокуратури (слід думати — Генеральної), засоби масової інформації — на захисників, а авторка цих рядків — на колег по ЗМІ. Якщо цього не достатньо, є й непряме підтвердження наміру поховати розслідування вбивства Гонгадзе в шухляді прокурорського столу, замкнути цю шухляду на три оберти ключа, а сам ключ проковтнути...
Йдеться про форум журналістів «За вибори без цензури», де слово мала, з-поміж інших запрошених осіб, і заступниця Генерального прокурора України Тетяна Корнякова. Цю пані «УМ» вже згадувала в публікації, присвяченій обранню нового Генпрокурора, як одну з потенційних наступниць Святослава Піскуна, щоправда, малоймовірну. Відвідавши форум (про який, до речі, відомостей чомусь так само мало, як і про звільнення Пукача — якась дивна тенденція до того, аби всіляко редукувати інформацію, спостерігається останнім часом), Тетяна Корнякова довго й красномовно говорила про здобутки свого відомства та про боротьбу зі злочинністю на загальнодержавному рівні. (Після її відбуття один із журналістів зауважив, що хотів би жити у тій країні, яку так принадливо змалювала Корнякова).
Покінчивши із загальними відомостями, Корнякова сказала приблизно таке: «А щодо справ, які набули широкого розголосу і мають резонанс не тільки в Україні, а й у світі, то ці справи знаходяться наразі у провадженні, тому від коментарів я поки що утримаюсь». Зрозуміло, що під справами з «широким розголосом» та неабияким резонансом не в останню чергу мається на увазі справа Гонгадзе. Присутність на тому ж форумі і Ханне Северінсен, її нагадування українській владі про необхідність завершити усі розпочаті розслідування є тому підтвердженням.
Сказане Корняковою — це перша ластівка, яка засвідчує, що новий Генпрокурор (ким би він не був) не стане так багато говорити про справу Гонгадзе, та й про решту справ. Піскун до певної міри був людиною публічною (якщо під цим розуміти принаймні готовність роздавати обіцянки та вказувати строки закінчення слідства). Той, хто посяде його місце, триматиме язик за зубами. І знайде тисячу та одну зачіпку, щоб уникати коментарів — говоритиме про секретність, про те, що слідство триває, знаходитиме інші резони.
Отже, підводячи підсумки: Генерального прокурора в Україні ще немає. Але його генеральна лінія вже існує. І, чесно кажучи, від неї — відчуття заліпленого пластирем рота...
