http://poleznoe.kiev.ua

      Полярна станція «Академік Вернадський», яка залишилася Україні у спадок від Великої Британії, готується прийняти чергову групу науковців на річне відрядження. Завтра вранці чотирнадцять зимівників вирушають до Антарктики, щоб прийняти крижану вахту у своїх колег, а сьогодні, за усталеною традицією, їх «усім миром» проводжатимуть у далеку путь до невеличкого острівця Галіндез рідні й друзі, урядовці, народні депутати, науковці й журналісти, які добре знають про маленькі подвиги вітчизняних дослідників крижаного континенту. Для тих із вас, хто мріяв поспілкуватися зі справжніми полярниками (а багато хто з учасників експедиції вирушає на полюс не вперше) і сфоторгафуватися на пам'ять із людьми, які тільки через рік iз лишком знову побачать рідну землю, приходьте сьогодні о 14.30 до пам'ятника Михайлу Грушевському, що у Києві. Завтра вранці зимівники разом із великою групою сезонників (науковців, які повернуться додому через місяць) вилетять до Чилі. Діставшись літаками до чилійського порту Пунта-Аренас, учасники експедиції сядуть на перуанське науково-дослідне судно «Гумбольдт» і разом із колегами з Антарктичного інституту Республіки Перу через протоку Дрейка попрямують до архіпелагу Аргентинські острови. І вперед, за роботу...

Борода — не прикраса, а захист від полярних опіків

      Антарктику недаремно називають світовою «кухнею» погоди. Цей куточок планети, практично позбавлений шкідливого техногенного впливу сучасної цивілізації, став унікальною природною лабораторією, в якій можна вивчати кліматичні зміни на планеті. Саме Антарктика першою реагує на глобальне потепління, «продірявлення» озонового шару навколо Землі, водного балансу планети, а відтак і першою трансформує їх вплив на інші континенти. За словами заступника директора Національного антарктичного наукового центру (НАНЦ) Геннадія Міліневського, швидкість зростання температури на Південному полюсі у 5 разів більша, ніж по всій планеті: «Це індикатор зміни клімату, який ми маємо відслідкувати і постаратися попередити глобальні зміни на планеті. До того ж озонова дірка була вперше відкрита в Антарктиді, а це взагалі-то доволі неприємна штука, особливо якщо вона з'являється над великим поселенням людей. Достатньо хвилин 15 погуляти під таким жорстким сонцем, щоб колір вашої шкіри став червоним, і ви отримали сильні опіки. Крім того, що проміння летить на вашу голову з неба, ще приблизно таку ж порцію ультрафіолету ви отримуєте відбитою від снігу. Так у сорокаградусний мороз у людей «обгоряють» вуха, ніс, шия (недарма полярники відпускають бороду — від опіків захищаються!). Якщо не вбережешся, ой як довго все це загоюється... Думаю, протягом найближчих п'ятдесяти років можна буде відповісти на питання, що таке озонова дірка — це явище, породжене людством чи все ж таки природний процес».

      «Не думайте, що на полюсі завжди буяють завірюхи, що носа не висунеш iз будинку, — говорить учасник восьмої експедиції, співробітник Iнституту фізики НАН України Ігор Гвоздовський. — Щоб не виглядати після повернення додому справжніми «білими ведмедями», полярники загоряють десь у затишку, на сонячному боці: полежали 5—10 хвилин і назад, у приміщення. Це заняття собливо популярне зараз, коли на станції в розпалі антарктичне літо і температура повітря коливається від десяти градусів морозу до восьми тепла. Але до прийняття сонячних ванн треба підходити акуратно: перш ніж виставити себе під проміння, треба запитати в озонометриста, наскільки товстим є шар озону над станцією. Якщо озону мало, надвір краще взагалі не виходити, а то можна й обпектися, і катаракту ока отримати. Бувало, ми по кілька тижнів не виходили на прогулянки, сиділи собі у приміщеннях і чекали, коли ж озон наросте... Ми помітили, що озонові дірки — це явище сезонне, яке найчастіше спостерігається на Галіндесі у вересні-жовтні, а потім озонова дірка ніби загоюється, і все — у порядку».

Заступник міністра і скажений чемодан

      Два роки тому на станції «Академік Вернадський» побував перший (і поки що єдиний) високопосадовець, який на власній шкурі відчув, якими важкими можуть бути антарктичні будні. За словами першого заступника мiнiстра освiти та науки України Андрiя Гуржія, пригоди почалися задовго до висадки на Галіндез, особливо ж йому запам'ятався перехід через протоку Дрейка.

      — Пане Андрію, чому ви називаєте перехід через протоку Дрейка найскладнішим етапом морської подорожі?

      — Дуже просто, ми потрапили в дев'ятибальний шторм. Уявіть собі: хвилі б'ють, корабель здригається, щось гуркотить і тріщить, і ти не знаєш, де й що саме тріщить... Підлога хитається, холодильник зірвало з місця, чемодан носить туди-сюди по підлозі: грюкнеться десь об кут, відкриється, всі речі розлітаються по кубрику... І ти лежиш, прив'язаний пасками до ліжка, дивишся на все це і думаєш, коли вже зiйдеш на берег... Нетренованій людині це важко пережити...

      — Але ж пережили?

      — А в мене були інші варіанти? (сміється. — Авт.)

      — Яким же вітром вас занесло на полярну станцію?

      — Моя поїздка не була вибриком чиновника, якщо ви на це натякаєте. Це входило в мої посадові обов'язки: як перший заступник міністра я веду науковий блок у міністерстві й очолюю науково-технічну раду, яка розглядає всі питання, пов'язані з роботою полярників. Ця рада затверджує експедиції, напрями досліджень, опікується фінансуванням. Знаєте, дуже складно приймати рішення про закупку нового опріснювача води (навіщо, якщо один уже є?) чи заміну плити, коли ти навіть ніколи не був на станції і не бачив, як живуть зимівники? Тепер мені простіше приймати рішення. До речі, на полярних станціях інших держав є хорошим тоном, коли високопосадовці приїздять у гості до зимівників: наприклад, президент Бразилії та міністр науки Китаю не так давно здійснили подорож на полюс. Не думаю, щоб вони шкодували про це...

      — Що вас найбільше вразило на українській станції? Чи були якісь несподiванi моменти?

  — Станція виявилася дуже ошатною, затишною, і зимівники були зовсім не схожі на квартирантів, які знають, що вони поселилися тут тимчасово, скоро виїдуть, тому й особливо за порядком слiдкувати не будуть. Навпаки, зимівники так дбають про чистоту, що не в кожній квартирі побачиш. У принципі, станція невелика: чотири будиночки, які можна за чотири години обійти з усіх боків і все обстежити. За сто метрів від спального корпусу працює серце станції — потужний дизель, від роботи якого в буквальному сенсі слова залежить життя людей, що поселилися серед снігів та льодів. Без дизеля станція швидко охолоне, і ніякі ковдри й пуховики не врятують від переохолодження... Тому в приміщенні стоять три дизелі «Вольво»: один працює, другий перебуває у гарячому резервуванні (він запуститься, якщо перший зламається), а третій — на профілактиці. Так і зимівникам спати спокійніше, і їхнім рідним на серці легше. Бо ж не дай Бог посеред антарктичної зими трапиться якась халепа, «велика земля» не зможе відразу ж прийти на допомогу.

      — Цікаво, чому? Адже на більшості полярних станцій є посадочні смуги для літаків, причали для кораблів...

      — «Академік Вернадський» — особлива станція, на ній немає смуги для посадки літаків, та й причалу теж. Взимку туди не підійти: навкруги острова суцільний лід, що на кораблі не підпливеш. Тому й міняються групи в січні-лютому, коли на полюс приходить антарктичне літо, тануть льоди, і пароплав уже може вільно підійти до Галіндеза. А якби ми в липні-серпні спробували це зробити, коли там зима, то не знаю, чи криголам проламав би ту кригу, яка наростає до чотирьох метрів...

ДО РЕЧI

      Більшість зимівників у складі одинадцятої української антарктичної експедиції (УАЕ) мають за плечима по 2-3 зимівлі: скажімо, начальник станції метеоролог Юрій Глібін на Галіндез вирушає вже втретє, а для електрика Валентина Вишневського це вже четверта подорож до крижаного континенту. Крім того, до складу експедиції увійшли геофізик Олексій Банников, метеоролог Ігор Неверовський, геофізики Євген Карягін і Олександр Білоголовк, магнітометрист Андрій Залізовський, біолог Ігор Дикий, лікар Валерій Семенюк, адміністратор зв’язку Павло Малов, кухар Артем Лоскутов, дизеліст Дмитро Марченко і механік Віктор Омельченко (онук Антона Омельченка – першопрохідця Антарктики, який підкорював Південний полюс з експедицією Роберта Скотта).

      Цікавий інтернаціональний склад УАЕ: протягом місяця на станцiї «Академік Вернадський» працюватимуть учені сезонних загонів, зокрема, дослідники з Іспанії, Росії, Чехії. Поки на нашій станції відбуватиметься перезмінка, науковці працюватимуть за своїми програмами в районі острова Галіндез і в межах антарктичних баз найближчих сусідів.  Зокрема, єдина жінка у складі експедиції, біолог-генетик Ірина Козерецька буде працювати на польській станції «Генріх Арктовський».

      Перуанське судно «Гумбольдт», на якому зимівники та сезонники дістануться полярного острова, привезе не лише людей та їхнє спорядження, а й річний запас палива для дизеля (200 тонн) і харчів (близько 60 тонн). За словами Ігоря Гвоздовського, раціон полярника дуже схожий на їжу підводників, які служать у Військово-морських силах: продукти поживні, калорійні, містять повний набір мікроелементів та вітамінів, необхідних людському організму. Втім солодкого все одно не вистачає, тому й дарують полярники один одному на свята й дні народження цукерки й тістечка.