Глазунов відпочиває

      Багато людей після знайомства з творами Сергія Чайки квапляться проводити паралелі зі знаменитим російським художником Іллею Глазуновим —  таке ж розмаїття, багатоплановість персонажів, історичний колорит, епохальність... Сам  митець від подібних порівнянь застерігає: «Глазунов зображував різноманітні слов'янські типи. І знаєте, чим вони відзначаються? Внутрішнім спокоєм, кожна фігура немовби зупинилася у своїй динаміці. А ми —  українці, які пережили багато воєн. Отож внутрішня динаміка тут має бути вища».

«Наша історія —  справжній скарб»

      — Ви називаєте себе українцем і прізвище носите наше,  водночас вважаєте себе вихованцем московської школи живопису. А нині повністю віддаєтеся українській тематиці. Як пояснити ці протиріччя?

      — Народився я в Ростові-на-Дону,  з восьмирічного віку мешкав під Москвою. У столиці закінчив першу міську художню школу, художньо-графічний факультет Державного педагогічного інституту імені Леніна, де отримав фах учителя малювання, креслення та праці. І працював з дітьми до 1989-го,  коли переїхав до Дніпропетровська.

      — До цього в українському стилі малювати не доводилося?

      — Тепер ловлю себе на думці, що українство в мені жевріло завжди. Мій батько все ж родом із Чернігівщини —  звідси і прізвище. До того ж з 12-річного віку часто відвідував родичів у селі, яке розташоване поруч із Хотинською фортецею, тією самою, де знімалися відомі фільми «Айвенго» та «Три мушкетери». Скільки разів я її малював, і не перерахувати... Коли ж переїхав до Дніпропетровська, то знаєте, чим був насамперед вражений? Тим, що тема козацтва, українства взагалі художниками не розробляється. Отож став лупати цю скалу... І потрапив із корабля на бал —  у 1995 році взяв участь у фестивалі «Пан-Україна» з двома історичними роботами, посівши перше місце. Після цього всі заговорили: «Де він такий узявся?».

      — За яким принципом ви знаходите теми своїх творів?

      — Наша історія —  справжній скарб. Тут виявилося безліч білих плям! Коли свого часу я познайомився з творами Іллі Глазунова, то сказав сам собі: «Так, запізнився...» Але остаточно з цим погодитися не зміг. Аж доки не натрапив на тему українства як художник-баталіст. Згодом виявилося, що чимало пластів до мене ніхто навіть не намагався розробляти — як-от руйнування Запорозької Січі. Ця картина насамперед розмовляє з сучасниками мовою історії, себто з погляду сьогодення закликає подивитися на приклади вирішення складних проблем, які часто стояли перед козацтвом та українським народом узагалі. Стан кожного персонажа я намагався подати таким, що достатньо кинути в натовп палаючий сірник — і спалахне кривавий бій. Тут я особливу роль відвів голосу розуму —  Петру Калнишевському. Мудрість та виважена позиція цієї незвичайної людини запобігли війні під час зруйнування Січі. У картині він немовби звертається до розуму сучасників: «Люди, схаменіться! Шукайте мирні шляхи до вирішення проблем! Це єдиний правильний і можливий вихід!».

      Рік тому в Дніпропетровському історичному музеї експонувалася грандіозна виставка вогнепальної зброї ХVI—ХХ століть, до якої задіяли й фонди Львівського музею. І саме моє полотно «Руйнування Січі» стало центральною картиною.

Особлива радість Єжи Гоффмана

      — Промайнула інформація, що до вас приїздив знаменитий польський режисер Єжи Гоффман...

      — Не просто приїздив... Як відомо, нині Єжи Гоффман знімає трисерійний фільм про Україну,  отож мандрує теренами нашої держави. У Києві він поцікавився у столичних науковців, чи не допомогли б вони знайти художника-баталіста. Ті згадали про мене. Можете собі уявити —  Єжи Гоффман зі своєю творчою групою, що нараховувала чоловік із ... п'ятдесят, пів на десяту вечора з'явився у нашій двокімнатній квартирі. З моїми п'ятьма картинами, які вони відібрали, провозилися до півночі. Їх буде використано у фільмі за допомогою методу комп'ютерної  анімації.

      — Вочевидь ви справили на метра незабутнє враження? 

      — За нього я розписуватися не можу. Хіба що зацитую: «Особлива радість для нашої творчої групи, яка створює документальний фільм про Україну з трьох частин, починаючи з хрещення Русі до сьогоднішнього дня, що серед батальних полотен художника Сергія Чайки є картини про морські походи козацьких чайок до турецьких берегів, про атаки козаками турецьких галер. Картини Сергія Чайки не тільки історично достовірні, а й точно передають дух того часу, дарують глядачам відчуття причетності до того часу. Звичайно, картини такого масштабу, рівня та розмірів гідні найкращих залів світу». Для мене подібне визнання дуже багато значить.

Невтримна сила козацького духу

      — Преса писала, що ви передбачили Помаранчеву революцію. Погоджуєтеся з такими гучними оцінками?

      — На сьогодні я створив понад 30 багатофігурних полотен розміром 2 х 3 метри і більше, що відтворюють історію України. Цим я переслідував конкретну мету —  об'єднати людей, котрі працюють над історичною тематикою, створити національну школу батального живопису, музей, видавати книги в картинах, навчальних плакатах, наборах листівок.

      До передбачення Помаранчевої революції я йшов послідовно. Серйозним грунтом для цього стала тема козацького руху в поєднанні з духовним відродженням нації. У 2003 році я написав картину «Невтримна сила козацького духу», її сюжет незвичайний, майже містичний, але з погляду сьогодення —  цілком реалістичний. Зліва ми бачимо церкви та священиків, які стоять на землі, що має вигляд кулі. Справа вискакують козаки на конях, які своїми копитами здіймають такий пил, що під ними відчуваємо земну кулю. Такий невтримний дух козацтва жив у нас століттями. І саме він пробудився мудрістю сучасників, які й вийшли на Майдан Незалежності в листопаді 2004 року.

      На своєму шляху я освоїв чимало нового, приміром, узяти картини «Морський абордаж», «Взяття турецького корабля на абордаж». Ними я особливо пишаюся, адже дотепер ніхто з українських художників —  ні Васильківський, ні Самокиш —  не розробляли тему абордажу.

      Отож картина «Вибір 2004. Так!» стала своєрідним вінцем мого шляху із минулого в сучасне.

      — Вона насамперед вражає розмаїттям персонажів. Не так просто визначитися, хто ж тут є головним героєм...

      — Чому? Головний герой —  український народ. У центрі картини постають козаки на конях, які немовби примчалися з далекого минулого до нас, сучасників, до життя, вільного від обману. А поруч із ними — діючі особи Помаранчевої революції. Таким чином зобразив історичну пам'ять українського народу. Зверніть увагу —  я не заперечую її  наявності й у біло-голубих, але вона засунута так далеко, що треба значно більше часу, щоб вони її почули і відчули потяг до гідного життя, з повагою до себе та інших. Прихильники Януковича стоять спиною до свого народу і  бачать та чують тільки тих лідерів, які товчуться перед ними. Ну а яйце в руках Віктора Федоровича —  то вже символічний атрибут слабкості його духу.

      А от із Віктором Ющенком я пов'язую життєві цінності. У лівому верхньому куті картини він зображений у колі своєї великої та дружної родини, що уособлює майбутнє України. Одяг гетьмана на Ющенкові підкреслює чесноти культурної освіченої людини, котра не тільки знає, а й поважає історію нашої держави. Юлія Тимошенко зображена в улюбленому одязі козаків —  латах.  Над Ківаловим у тюремній робі ми бачимо представників бізнесу Віктора Пінчука та Ріната Ахметова, який тримає в руці ключ від «Криворіжсталі».

      Загалом я б провів паралель із вищезгаданою своєю картиною «Руйнування Січі». В тому розумінні, що в сучасних українців, як колись у Калнишевського,  вистачило мудрості, щоб не допустити кровопролиття.

      — Ви  самі наскільки щиро сприйняли Помаранчеву революцію?

      — Настільки, що всі картини 2005 року присвячувалися подіям Помаранчевої революції. Відвідував усі мітинги, демонстрації, їздив автомобілем з помаранчевою символікою. 

      — Щойно ви намалювали картину «Спогади про майдан Незалежності». З неї герої Помаранчевої революції постають уже іншими.

      — Помаранчеві ідеали в картині не знецінилися. Той же кінь у центрі уособлює український народ, що ступив на шлях духовного відродження. Протягом цього року він не зупинився, а продовжує підніматися. Граціозна поза вершниці —  Юлії Тимошенко — ще виразніше підкреслює нестійкість влади політиків. Необхідно мати неабияку майстерність, силу волі та сміливість, щоб утриматися в сідлі.

      І саме Юлія Володимирівна, через рік після революції на майдані Незалежності, продовжує говорити про процес очищення влади, що триває донині. Помаранчеві кульки та прапори нагадують язики полум'я, в якому старе згорає, зігріваючи людські душі. Кінь у стрибку —  це ми, український народ в процесі очищення, тому й зупинки, повернення до старого життя, бути не може.

      — Юлія Володимирівна на Різдво теж завітала до вас у гості. Очевидно, і ця подія вже осмислюється в ескізах...

      — Не дивуйтеся,  я є незвичайним художником, який пише картини без ескізів. Усе в мене виходить, так би мовити, на одному диханні. Ну а Юлії Володимирівні я пророкую  велике майбутнє. Виходячи з логіки тієї ж української історії.