Новосілля із присмаком халтури

      ...Радянські новосели завжди лаяли будівельників. І за погано поклеєні шпалери, і за неякісну столярку, і за той бруд і непролазні дороги, що стали невід'ємним символом тогочасного будівництва. А ще — за типові проекти будинків, цілих мікрорайонів, що були схожі один на одного, як близнята. Але у цій однаковості, що не кажіть, були й свої плюси. Якби не було однакових будинків — не було б бестселера радянського кінематографа «Іронія долі», що став атрибутом Нового року і для радянських, і для пострадянських громадян, які не уявляють новорічної телепрограми без пригод Жені Лукашина і Наді Шевельової й досі. Попри і справді далеку від хорошої якість радянського житла важко було уявити новий мікрорайон без дитячого садочка, школи і якого-не-якого, а транспортного маршруту.

Моя власність — що хочу, те й роблю

      Якщо в радянські часи ми найбільше боялися отримати квартиру в будинку, що здавали новоселам наприкінці року, коли будівельники довиконували річний план або завершували п'ятирічку, то тепер боятися ніби немає чого. Ні п'ятирічок, ні планів уже немає, зате «п'яні» стіни і склепані у ненайкращих радянських традиціях квартири здають i донині. Бо й тепер будівельники женуться не за планом, а за швидкими надприбутками. При нашій ще «совковій» ментальності такий поспіх вилазить боком мешканцям цих квартир, за які вони, до речі, платять зараз немалі гроші. Добре засвоївши основний лозунг радянської епохи — «Економіка повинна бути економною», замовники будівництва економлять на всьому, здаючи покупцеві практично голі стіни і таку-сяку стяжку, яку все одно доводиться видовбувати і рівняти, як і начебто поштукатурені стіни. Тим, хто збирається купувати квартиру-новобудову, варто робити це зі спеціалістами, бо своїм замуленим від щастя оком чимало недоробок можна й не помітити.

      Найперше, купуючи квартиру у новозбудованому будинку, морально приготуйтеся до того, що ремонт — це не процес, а стан душі, причому вічний. Бо якщо ви і завершили його у своїй квартирі, це не означає, що сусіди по під'їзду теж зроблять його так само швидко. Вони можуть вселятися рік-два або взагалі тримати куплену квартиру на «чорний» день, щоб через кілька років продати її удвічі, втричі дорожче. А дехто, прикупивши нове житло, поїхав і далі заробляти гроші за кордон, щоб мати можливість довести його до ладу. Отож до постійного бруду, будівельного сміття і гуркоту свердла та відбійного молотка будьте готові впродовж тривалого ще часу. Як і до того, що комусь із ваших сусідів по стояку, скажімо, не сподобається труба у кухні, що веде до батареї, і її відріжуть, заховавши в стіну тоншу і пластикову. Та ще й виведуть її на балкон, прокладуть під підлогою, навіть не подумавши, що порушили цим нормальну циркуляцію води і під час опалювального сезону можуть виникнути проблеми у всіх сусідів. Новосели у куплених квартирах вибивають несучі стіни, збільшують площу кухні за рахунок балконів, руйнуючи без будь-яких погоджень і дозволів перегородки. Виникає закономірне запитання: а чи є якась управа на таких власників квартир, які в ейфорії «моя власність — що хочу, те й роблю» часто не відають, що творять? Повинна бути, але ніхто цього процесу не контролює. Хіба що коли надумають продавати таке реконструйоване житло, можуть виникнути проблеми з БТІ, і доведеться ставити на місце відрізану по стояку трубу. Напевне, більшість із щасливих власників цього не знають.

      Не дуже тіштеся вже встановленими сантехнікою, газовою плитою і лічильниками, що їх рекламують продавці при продажу нових квартир. Повірте: начиння це купують за принципом «чимдешевше», отож крани китайські полетять відразу, лічильники встановлять допотопні, а газова плита придатна здебільшого для села — варити свиням їсти. На всяк випадок порахуйте ребра в батареях опалення — їх теж можуть украсти. Але то все дрібниці у порівнянні з тим, що чекає в процесі ремонту: ви, нарешті, побачите, яка «п'яна» кладка на стінах, а будинок ваш по вертикалі нахилився чи то назад, чи вперед. Воно й не дивно: економлячи кошти, замовники шукають дешевших підрядників. Скажімо, я тільки недавно дізналася, що мій під'їзд будували... учні ПТУ, й один навіть випав з вікна третього поверху. Дякувати Богу, внизу лежала гора піску, і хлоп не забився. Так і видно, де діти кладку клали, — геть інший «почерк». Виявляється, є у нас підрядні будівельні організації, де працюють... інваліди. І саме їхніми послугами може скористатися замовник, бо такі фірми мають податкові пільги, передбачені для організацій, де працевлаштована певна кількість інвалідів. Не знаю як ви, а я слабко уявляю на будівництві людей з обмеженими фізичними можливостями. Однак...

      Якщо продавці вас запевняють, що будинок теплоізольований, шумоізольований тощо — перевірте це ще до покупки квартири. Бо можете втрапити у велику халепу. І тільки тоді, коли за стіною поселиться сусід і ви почуєте, як там розмовляють, сміються чи плачуть або й навіть чхають, — зрозумієте, що перегородки, а значить, шумоізоляція нікудишня. Або цеглу вкрали, або замість неї пінопласт у стіну замурували (новітні технології!). Тобто знову зекономили. На вас і вашому спокої. Особливо уважними мають бути ті, хто хоче купити квартиру на першому поверсі. Найбільше, через що, як правило, бояться першого поверху — щоб не було холодно взимку. Ці побоювання небезпідставні, а тому треба купувати квартиру в період опалювального сезону. І хай знаючий спеціаліст не полінується оглянути тепломережу будинку, щоб дізнатися, як подається тепло — зверху донизу чи знизу догори. Бо може статися , що у більшості ваших кімнат батареї будуть ледь теплі, зате у під'їзді чи у сміттєкамері вони будуть гарячими, як вогонь. Є ще й такі нонсенси у сучасному проектуванні.

Гріємо сміття. А людей?

      Уявіть собі на хвилину: у під'їзді, де на поверсі лише дві квартири (ніби Європа!), гріється 6 товстелезних кількаметрових труб. Трохи менша труба обігріває внизу контейнер зі сміттям. Як усе це пов'язати з енергозберігаючими технологіями, особливо на тлі газової проблеми, що спiткала Україну? Із цим питанням я звернулася в інспекцію з енергозбереження, де реєструють і технічно узгоджують усі проекти, в тому числі — і житлових будинків.

      — Опалюється сміттєкамера? Вперше чую. Може, це якась самодіяльність? Ви проект будинку подивіться, чи ніхто не нахомутав нічого, — подивувалися і порадили в інспекції.

      Шукати проект будинку я не стала, а звернулася до проектантів. Директор Волинської філії «Діпроміста», заслужений архітектор України Андрош Бідзіля подивував ще більше:

      — Сміття гріємо, щоб узимку не замерзало. Як вимагають того санітарні норми. А мийка з гарячою водою у сміттєкамері є? Немає? А має бути. Бо для того там трубу гарячу й проведено, щоб вода була, аби працівники, які сміття вивозять, могли руки помити. Це від нас санстанція вимагає.

      — А чи є доцільність у шестиповерховому будинку взагалі сміттєпровід проектувати? Все одно люди потім заварюють їх і виносять контейнери з будинків, бо влітку такі «аромати» з тих сміттєпроводів ідуть...

      — Санстанція вимагає, щоб сміттєпровід був навіть у п'ятиповерхівках. Я нещодавно телефонував до Івано-Франківська, там уже у 9-поверхівках не проектують сміттєпроводи. І Львів планує відмовитися від них і перейти на майданчики для сміття, як це є в усьому світі.

      Ось, виявляється, як у нас турбуються про працівників комунальної служби — у кожному під'їзді на них чекає в сміттєкамері гаряча вода. Ніби вони не в рукавицях працюють і в кожному під'їзді руки миють.

      У міській санепідемстанції підтвердили, що, згідно з будівельними нормами і правилами, для житлових будинків сміттєкамери справді мають бути з гарячою водою. І ці норми ніхто не відміняв.

      А щодо встановлення сміттєконтейнерів на спеціальних майданчиках, то головний лікар Луцької міської санепідемстанції Іван Ульчак вважає:

      — Встановлювати такий майданчик потрібно за 20 метрів від будинку. При тісноті наших дворів це реально? Витримати такі норми часто буває неможливо. Влітку сміття треба вивозити щодня, а буває, що тижнями не вивозять. І уявіть  у дворі цей контейнер, який розгребли бомжi, собаки. Це жах. Стан комунального підприємства, що вивозить сміття, не менш жахливий. Усе зношене, старе, нових машин практично немає. І взагалі комунальне господарство міста в такому стані, що страшно подумати. У будинках, яким по 20 — 25 років, усе прогнило, часто трапляються прориви каналізації, затоплюються підвали, антисанітарія. І це європейське місто?

      Я розумію тривогу санітарного лікаря і поділяю її. Але що казати про старі будинки, коли в нових, щойно зданих, через півроку починають текти труби?! Ось вам і якість сучасного житла, за яке покупець платить величезні гроші. До речі, собівартість одного квадратного метра житла (звичайно не елітного) у Луцьку становить всього-на-всього... 150 доларів, а не 500 — 600 доларів, як продають нині його будівельні фірми та посередники. Тобто фактично вартість завищують у чотири рази. Всім вистачає і на прибутки, і на надприбутки. Звісно, ця цифра неофіційна і ніхто її не підтвердить. Принаймні продаючи людям голі стіни (хіба ще пластикові вікна, від яких увесь світ уже відмовляється, встановлять та вхідні двері із сантехнікою, яку все одно треба міняти) за такі гроші, треба було б, і про відповідну якість, і про естетику подбати. Але будівельний бум триває й гонитва за надприбутками — теж.

      Як прогнозують ріелтерські контори, ще одного підвищення цін на житло найближчим часом не передбачається. Ринок елітного житла наситився і завис на мертвій точці. Хто мав гроші — той уже купив. А викидати 60 — 70 тисяч доларів за квартиру, хай і сучасного планування, — занадто велика розкіш для середнього українця. Бо за такі гроші хазяйські люди і власну хату збудують. До речі, Волинь зі своїми цінами на ринку житла завжди бігла попереду паровоза. На сході та півдні України (не рахуючи Києва) ціни, кажуть, значно скромніші. Агентства нерухомості пояснюють це... близькістю Луцька до європейського кордону. Мовляв, що ви хочете, ми ж майже Європа. А у тій Європі, у Польщі, скажімо, однокімнатна квартира коштує 18 — 20 тисяч доларів, не у Варшаві, звичайно. У Луцьку за такі гроші продають малосімейки та «хрущовки» із таким-сяким ремонтом або й без нього. Невже статки лучан вищі, ніж сусідів-поляків? Квартирний бум пояснюють ще й тим, що українські заробітчани напередодні президентських виборів стали масово вкладати зароблені кошти у нерухомість як в один із найнадійніших способів збереження капіталу. Не довіряючи банкам, наші остарбайтери і справді торік скуповували будь-які квартири, даючи агентствам нерухомості добре заробити. А ще страшилки тринадцятьма відсотками податку на продаж нерухомості, який так і не ввели у 2005 році, підняли ажіотаж і нагнали ціни. Врешті-решт, житло подорожчало за останній рік фактично вдвічі. І просвітку якогось поки що не спостерігається. Обіцяні золоті гори в житловому кредитуванні — теж лише балачки. Сплачувати по 200 доларів на місяць кредиту за житло може дозволити собі далеко не кожна українська сім'я. А про Волинь із її середньою зарплатою (третя сходинка у списку областей знизу) і взагалі помовчимо. Якби не закордонні заробітки — ситуація взагалі була б патовою. Але що робити тим, хто не має можливості поїхати в Грецію чи Італію, а житло потребує? Чекати, з надією, що і в нас незабаром запрацюють справді європейські закони ринку, а не базар-вокзал, коли в державі кожен лобіює інтереси лише власної кишені?