Незнаною сторінкою історії залишається переселення в 1947 році 12 тисяч українців iз Чехословаччини на терени Волинської та Рівненської областей. Ще менше відомо про те, що від 60-х років велика частина оптантів — а власне під такою назвою ці 12 тисяч увійшли до історії — поверталися на свою малу батьківщину.
У 1946 р., у розпал різного роду міграцій у Центрально-Східній Європі, влада Чехословаччини звернулася до Радянського Союзу з пропозицією обміняти чехів-колоністів iз Волині (проживали там iз середини ХІХ ст.) на тих українців, росіян, білорусів, що опинилися на території Чехословаччини. Було ясно, що за вищеназваними категоріями Празі йшлося передовсім не про одиниці емігрантів, що різними шляхами ще у міжвоєнному періоді потрапили на постійне місце проживання до Чехословаччини, а про етнічних українців Пряшівщини. Нараховувалося їх близько 100 тисяч, вони проживали цілісно, часто в суцільно русинських селах і становили для чехословацької держави певну проблему.