Подвижництво «пересічних»

Периферія проти столиці: кращий той, хто бідніший?

      У прихильників київського «Динамо» в усі роки була проблема — в будь-якій суперечці, де потрібно навести приклади найславетніших земляків-футболістів, у них був... обмежений вибір. Справді, за союзних часів у «біло-блакитному» сузір'ї фігурувало лише двоє найвідоміших вихованців столичного футболу — Олег Блохін та Олексій Михайличенко, решта ж — «збірна України», яку збирали за директивами ЦК КПУ. Авжеж, у Києві може бути найліпша інфраструктура, кадри, все що завгодно, але дуже важливим для «шляху до зірок» є й інший аргумент — надзвичайне прагнення досягти чогось великого. Якщо хочете, це своєрідний аналог того, що у США більшість великих спортсменів вийшли з малозабезпеченого середовища, де для дитини спорт є чи не єдиною можливістю ствердити себе в житті.

      І сьогодні в Україні мало що змінилося у цьому відношенні. Досвідчені наставники дитячого футболу підтверджують, що майбутню зірку легше знайти на периферії, ніж у столиці. Пояснюється це просто: спорт великих досягнень потребує зусиль «через не можу», що не властиво дітям, у яких уже «все є». Якщо хтось сумнівається у правильності цього постулату, порівняйте, скільки в командах української вищої ліги грає випускників клубних спортшків і скільки — вихованців провінційних секцій. У перших для дітей є все — бутси, форма, ідеальні поля, другі ж перебувають у постійному пошуку можливостей для виживання. Парадокс, але в основу команд майстрів частіше пробиваються саме представники тих шкіл, які «ледь виживають».

      Пояснення такої закономірності шукайте в людській психології, а підтвердження — у результатах дитячих змагань. На таких турнірах представники клубних шкіл наших грандів, які, маючи ідеальні умови для тренування і найліпших наставників, виграють далеко не завжди.

Заплатіть і тим, хто відкриває майбутніх майстрів!

      Скажімо, у Києві конкуренцію динамівській школі вже віддавна складають команди, що не мають свого «великого» клубу, на який працюють. А працюють такі ентузіасти вельми успішно, іноді подумуючи й про те, щоб власним колективом дорости до рівня майстрів. І чим не звучна назва для команди вищої ліги — «Атлет» (Київ)? Утім це наразі лише прихована мрія. А поки що, на різдвяних канікулах, 10-річні «атлети» з Дарницького району виграли міні-футбольний турнір, у якому їм протистояли ровесники з «Динамо», «Арсеналу», сімферопольської «Таврії та чернігівської «Десни». У фінальній серії пенальті дарничани вирвали перемогу якраз у представників динамівського суперклубу. І це — привід поговорити про роль та проблеми таких звитяжних хлопців та їхніх наставників.

      І одразу поставити риторичне питання: чи може школа, яка виховувала юного футболіста з 8 до 14 років, яка своєчасно розгледіла і розвинула його талант, розраховувати на частку трансферного прибутку від подальшого продажу цього таланту в закордонний клуб, скажімо, з «Динамо» чи «Шахтаря», у чиїй «групі підготовки» цей талант «довели до пуття»? Дивно, що Федерація футболу не бачить очевидного — перша школа, котра знаходить і ставить на ноги майбутнього майстра, повинна мати помітні дивіденди від його подальшої «реалізації». За ці кошти, які варто десь прописати «законодавчо», «провінціали» знайдуть ще не один талант.

      На даному етапі треба усвідомити, що осередки дитячого футболу «на місцях» вижили переважно власними зусиллями і значно меншою мірою — завдяки ФФУ, яка статутно відповідає за розвиток футболу в Україні. Простим роздаванням м'ячів по школах «гру мільйонів» не розвинеш. А як? Та так, як це зробили на Різдво в Дарниці, — організували турнір для дітлахів «від Криму до Чернігова», повели малих футболістів («за Лобановським») у театр, познайомили з ровесницями з місцевої естради.

      Ще два роки тому доля цього спортивного осередку висіла на волосинці, й «нагорі» ніхто цим не переймався. А сьогодні в Дарниці є футбольний центр, який дивує чиновників міської та національної федерацій тим, що постійно «приростає» футбольними полями і майданчиками.

«Дружба» з «Атлетом»

      Про витоки й секрети такого успіху розповідає Володимир Васькевич, директор КСДЮШОР «Атлет». За його словами, все починалося з ФК «Дружба», створеного ще в 1970 році на базі команди «Зміна-міськвно-2». У 1979 році тренер, який започаткував цей клуб, помер. Але його вихованці на могилі наставника дали клятву, що відродять клуб. Відтак дарничани відреконструювали спорткомплекс, футбольне поле, згодом набрали шість вікових груп дітей. І в 1986 році на дитячих спортмайданчиках знову з'явилися футбольні команди під назвою «Дружба», які почали виступати на першість міста. Першопрохідцями серед тренерів були Едуард Філенко, Сергій Нахаба, Володимир Жариков.

      Далі були проблеми і був уже «Атлет». Спортшкола з такою назвою створена у 2003 році після ліквідації базового для юних футболістів підприємства «Київський м'ясокомбінат». Врятувало організаторів дитячого футболу те, що школу передали до комунальної власності Києва, і зараз вона отримує фінансування з бюджету столиці. До того ж наступникам «м'ясокомбінату» вдалося зберегти тренерський штаб.

      «У 2005 році ми отримали статус школи олімпійського резерву, відкрили ще відділення міні-футболу, — розповідає Володимир Васькевич. — Вихованці 1987 року народження є чемпіонами, призерами країни. Тепер вони студенти, навчаються на денному стаціонарі в Університеті харчових технологій, грають на чемпіонаті України з футзалу серед команд першої ліги. До того ж ми щорічно випускаємо наших юних вихованців і таким чином поповнюємо цю команду».

      «Зараз стало модним створювати при школах футбольні клуби. У нас, приміром, спонсором є футбольний клуб «Атлетик», де генеральним директором — Олег Волошаєнко. За допомогою клубу ми тепер можемо укладати контракти, а це в свою чергу, у разі переходу з команди в команду наших гравців, буде неабиякою допомогою школі у фінансовому плані», — продовжує Васькевич.

      За його словами, такими турнірами, як на цих канікулах, дарничани хочуть показати, що в Києві формується ще одна потужна футбольна школа. Вона розвивається і готується підкорювати нові висоти.