Сергій «Сєня» Присяжний, гурт «Мотор'ролла»: «На мою думку, завдяки деяким політикам (не буду робити їм рекламу, називаючи імена) нарешті змінився грунт для розвитку української музики. Внаслідок цього в гурту «Мотор'ролла» побільшало виступів та ефірів на телебаченні чи радіо. І я думаю, така можливість з'явилася в багатьох гуртів. Наскільки я розумію, це наслідок грамотно впроваджених законів, які вже існували, але тільки в 2005-му на них звернули належну увагу.
Словом, я думаю, що взятий державою курс дуже правильний, передусім це приносить дивіденди самим музикантам, які зароблені гроші вкладають у свою ж творчість. І радикально тут змінювати не треба, мабуть, нічого, просто постійно підтримувати вітчизняних виконавців.
Приємно вразили минулого року «Естетік едьюкейшн» — дуже яскрава і якісна команда, яка справді займається тільки творчістю, а не спробою пробитися на поп-ринок, як це зазвичай роблять інші. Їхня поява — ще один аргумент на підтвердження розвитку вітчизняного ринку. Також мені дуже сподобався конкурс «Євробачення», у відкритті якого я брав участь. Хорошою була не тільки організація, а й приємно було навіть проходити біля Палацу спорту: просто розпирало, що це відбувається в моїй країні!»
Таїсія Повалій: «Зізнаюся, ми з чоловіком із зрозумілих причин із острахом дивилися в новий 2005 рік. Втім зараз, коли рік уже закінчився, мені, щиро кажучи, важко сказати, чи відбулися зміни на краще або на гірше. Особисто я значних зрушень не бачу: на рівні «поговорити» — так, зараз популярно розмірковувати, що в ефірах бракує української музики. Але мене завжди дратувала ситуація, коли все залишається на рівні розмов, а не дій чи навіть результатів. Слід усвідомлювати, що якщо ми викинемо з ефірів російську музику, то буде просто вакуум. І треба боротися з цією проблемою тільки конкуренцією: зробити класні концертні зйомки, музичні канали, радіостанції, чим більше, тим краще. От коли це буде, немає питань — це реальні зрушення. І на час, мовляв, пройшов тільки рік, звалювати не можна.
Яскравим музичним враженням у 2005 році став благодійний бал Сашка Пономарьова. Ми з Ігорем, на жаль, не були присутніми, хоча він нас запрошував, дивилися вже по телевізору — класний, професійний виступ «на живо», бачите, людина не говорить, а робить».
Сергій «Фома» Фоменко, гурт «Мандри»: «Політика держави змінилася тільки на рівні розмов, але навіть це вже добре. Тому що виступи в пресі спровокували зміну свідомості людей. Відчувається готовність радіостанцій перейти до цікавішого, назвемо його так, ефіру, їхні керівники відчувають, що зміни потрібні, хоча, попри це, все одно багато різного непотребу або неякісної музики. Я до цього перехідного періоду ставлюся з розумінням, треба почекати деякий час, коли все стане на рейки, пережити ще один божевільний рік. Культурна політика держави тісно пов'язана з економікою і політикою, які на даний момент знаходяться в стані колапсу.
Стосовно власних музичних відкриттів, то, як на мене, минулого року себе гарно зарекомендували «Мед хедс» і «Крихітка Цахес», порадувало те, що почала виступати Катя Чилі. А зараз от збираюся піти на концерт «Братів Гадюкіних».
Андрій «Дизель» («Грін Грей»): «Усі ці минулорічні події нагадують мені твір нашого відомого співвітчизника під назвою «Собаче серце». Курс на підтримку української музики — це чудово, але я бачу серйозний нахил у сторону повної українізації. Виконавці, які співають російською, не мають шансів на творчість. Так виглядає, що українська музика — це не національність, а мова виконання. Вперше за 14 років існування «Грін Грей» заборонили нашу участь у концерті в Ялті, ми вели довгі перемовини з організаторами, але безрезультатно. І якщо ви скажете, що тільки ми одні обурюємося з приводу насильної українізації, то я відповім, що якби це стало проблемою для всіх російськомовних виконавців — це був би крах шоу-бізнесу взагалі. Завдяки зміні уряду на початку вересня все нібито нормалізувалося. І нам би хотілося, щоб музиканти, які живуть в Україні й тут творять свою музику російською, французькою чи ще якоюсь, мали рівні права з україномовними гуртами».
Наталка Могилевська тривалий час була поза зоною досяжності, але її директор Олег Воронович поділився з «УМ» позицією співачки. На думку Наталки, українського шоу-бізнесу взагалі не існує, отож немає де тим змінам відбуватися. Для того щоб він з'явився і почав функціонувати, держава повинна створити відповідні умови для творчості самих виконавців. Передусім маються на увазі авторські винагороди за продаж альбомів, радіо- та телетрансляцію композицій (а не тільки за концерти, як це є зараз), тобто те, чим заробляють на життя музиканти у цивілізованих країнах.
Олександр Ярмола, гурт «Гайдамаки»: «Змінилося. Очікування змін було настільки великим, що вже це позитивно вплинуло на ситуацію. Став, так би мовити, будуватися український формат. А ті люди, від яких це залежить, нарешті почали рухатися. Тобто нічого радикального і системного не було, але машина запрацювала. Особисто для мене минулий рік був дуже важливим, тому що гурт «Гайдамаки» видав не просто третій альбом під назвою «Перверзії», а й став першим українським гуртом, платівку якого тепер можна купити у всій Західній Європі. Перед нами там епізодично видавалася тільки Руслана».
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
