Музична «соціалка»

      Наталка Могилевська і Андрій Кузьменко на «Інтері», Тіна Кароль і Андрій Кравчук, Олександр Пономарьов на «1+1», Сашко Положинський і Джон Кувалдін на М1, зірки на телебаченні — звична справа, «ящик» експлуатує їх впізнавані обличчя, вони експлуатують безмежні можливості електронних ЗМІ. Чесний бартер. На Першому національному теж є свій проект із співачкою в ролі телеведучої — «Вітаємо вас із Оксаною Пекун». Щодня в будні вона читає листи, вітає іменинників, ювілярів, виконує музичні бажання, і так три роки поспіль. Крім того, що три роки — це вже сам по собі термін, виявилося, що Оксана — це не тільки обличчя програми, за яке редакторські «органи» роблять усю чорну роботу, вона сама перечитує всі листи, які приходять на програму, і сама пише сценарії. В нашу редакцію для інтерв'ю вона прийшла під вечір, після запису 12 програм. Після того, як ми записали розмову, необережний порух руки — і цифровий диктофон усе витер, геть усе інтерв'ю. Ви думаєте, вона топнула ніжкою, скривилася чи грюкнула дверима? Пекун весело засміялася і дала друге інтерв'ю. Для тих, кому цікава «кухня» народної програми.

      — Оксано, формат програми «Вітаємо вас» дуже консервативний і традиційний — народ просить привітати маму-тата-свекра-брата із якимось святом і поставити пісню. Раніше таких народних програм було повно, до речі, й зараз на кожній радіостанції вони є, а з телебачення зникли як морально застарілі. Як ти почуваєшся в цьому тележанрі?

      — Я відчула, що ця програма потрібна, після того, як на адресу програми стали надходити більше тисячі листів на місяць. Спочатку було 25 листів на тиждень, потім більше, більше, більше і апогей — півтори тисячі конвертів на місяць. З цих листів я побачила, що нашим людям не вистачає елементарної уваги, що є дуже багато самотніх людей, яким нема з ким поговорити, які обділені спілкуванням, близькими, турботою. Були листи, де писали: у мене нікого немає, привітайте мене з днем народження. І я пишу цій людині щире і тепле поздоровлення, намагаюся добром, позитивною енергетикою додати їй гарного настрою в цей день, щоб вона відчула, що її хтось згадав, і, може, вона покличе якусь сусідку і скаже: ось подивись, мене сьогодні будуть вітати. Деякі люди пишуть: ми знаємо, що у вас програма коротка, всіх не втиснеш, але ви хоч прізвище наше назвіть. Тому я нормально себе почуваю в цій програмі, люди дають зрозуміти, що і програма, і я їм потрібні.

      — На твоєму місці хотіли б опинитися багато співаків — омрiяний безплатний щоденний пiар! — чому обрали саме тебе?

      — Взагалі-то в мене вже є досвід роботи на телебаченні — в 1999 році я вела програму «Соло нового сезону» на ICTV, її робила чудовий режисер Світлана Расстригіна, яка мене як ведучу і розкрила. Ця програма проіснувала близько року, ми привітали всіх із 2000-м роком півторагодинним новорічним вогником, і на цьому контракт із ICTV закінчився.

      А коли на Першому національному зайшла мова про програму «Вітаємо вас», Галина Химей, автор проекту, запропонувала мою кандидатуру на роль ведучої. Оскільки в музичній редакції знали, що я із Заходу України, вільно володію українською, і я співачка, і, скажу скромно, весела, щира, безпосередня, спробували мене. Два місяці вони придивлялися, а потім «одобрили», і я офіційно стала ведучою.

      Це дуже копітка робота, всю організаторську і продюсерську роботу бере на себе Володимир Коваленко (продюсер і чоловік Оксани Пекун. — Авт.), хоча його й немає в титрах, із нами працюють дві творчі групи Першого національного, режисери — Олег Пилипчук та Люся Павловська. Музичні номери верстає музична редакція, але я не забуваю про своїх колег, які приносять свої нові кліпи, концертне відео. У нас немає ротації, але ми можемо показати всіх потрошку. Беремо наших виконавців, яких, до речі, не так часто побачиш на інших каналах, у цій програмі не існує слова «неформат».

      До речі, сценарії програм я пишу сама.

      — Немає фахівців чи УТ-1 економить на сценаристах?

      — Не в тому річ. Просто я знаю, що хтось інший не може, можливо, так передати те, що хотілося б сказати цій конкретній людині, яка написала листа. Часто дякують, що ви «так привітали, що наш дідусь, який завжди був такий суворий, доброго слова з нього не витиснеш, а тут він стоячи послухав привітання, пісню, дивимось, він розчулився, плаче і нас обіймає. Це вперше у житті». А з іншого села пишуть, що «коли йдемо на город влітку, беремо iз собою будильники, у кого першого задзвонить, то біжимо дивитися вашу програму». Ще пишуть, що лежав старий дід, прикутий до ліжка, його привітали по телебаченню, він встав і пішов, уже й екстрасенсорні здібності в мене знайшли. Як же я буду читати слова, які за мене хтось написав?

      — Твоя програма пережила кількох президентів НТКУ, як ставиться до неї нинішнє начальство?

      — Ми були при трьох президентах НТКУ, і всі президенти до нас ставилися лояльно, тому що це програма, яку люблять глядачі. Це ще й соціальний проект, ми йдемо до простих людей, які, можливо, далеко в горах чи глухому селі мають тільки один канал — УТ-1, і можуть при цьому не тільки подивитися цю програму, а й безплатно привітати когось на Донеччині, Херсонщині чи в Криму. Кожен по-своєму дивиться на канал, звичайно, я не відкидаю думку, що пан Докаленко буде трансформувати мовлення, та й наша програма не буде залишатися однаковою весь час, але все одно вона буде для людей. Бо якщо говорити про громадське телебачення, то й воно теж має бути для людей, однозначно.

      — Як позначається твоя теледiяльнiсть на кількості записаних пісень, концертному графіку?

      — Співаємо в тому ж режимі, що й раніше. Спочатку було важко поєднувати і співи, і концерти, і написання сценаріїв, і записи програм. Раніше ми писали раз на тиждень 5 програм, а тепер — раз на два тижні 12. Я беру iз собою міх листів на концерти, на гастролі, в тури. Хтось із артистів курить, хтось анекдоти розповідає, хтось каву п'є, а я сиджу за ноутбуком і пишу сценарій. Тому зараз телебачення зовсім не впливає на концертну діяльність.

      Як і раніше, я продовжую працювати зі своїм композитором-аранжувальником Олегом Макаревичем, хоча зараз він надзвичайно затребуваний і зайнятий — пише пісні для Софії Ротару, Миколи Баскова, Таїсії Повалій. Наразi на його пісню «Доле моя» знімається кліп-сюрприз з анімацією, і Оксана Пекун у ньому буде теж мультяшна. Останню пісню я записала з відомим композитором, поетом і продюсером Романом Лузаном — «Цілував мене дощ».

      — За цей час ти поповнила свій запас тостів і побажань. Тебе ж, мабуть, на всіх застіллях просять щось побажати.

      — Чим збагатилася, так це знанням прикольних українських прізвищ — Голопупенко, Нездойминога, Жовтоніжки, Попики, Пукали, Ковбасюки — і географією України. Їдемо кудись на концерт, проїжджаємо місто, село, районний центр, я все знаю — звідси мені писали, звідси писали, і звідти. Можу по більшості сіл сказати, який це район і яка область. Але найкращий тост — найкоротший: «Друга — за друга», за одного чи багатьох друзів, бо без друзів дуже тяжко. А четвертий тост завжди намагаюся виголосити за чоловіків — за наші плечі, за нашу опору.

      — Не було випадків, щоб ти розтанула і поїхала кудись у глибинку, на запросини до якогось ювіляра?

      — Ні. Але на море вже є цілі три запрошення. Є ціле село у Вінницькій області — Борівка, там просто мій фан-клуб. Є дуже хороша людина Петро Ілліч Коваль у Кіровограді, з яким ми не просто зідзвонюємося, він уже й допомагає передачами(сміється). Листуюся з однією жінкою з міста Романів, і кожен її лист на 12—15 аркушів, це такі сповіді за все життя. Пишуть навіть із тюрми. Нещодавно приходить мені лист від злодія, який обікрав нашу хату в минулому році. Він пише: «Мені подобається ваша творчість. Шкода, що так сталося, але я, можливо, через декілька років вийду, прийду на ваш концерт, подарую вам квіти і, можливо, ви заспіваєте пісню на мої вірші».