«Буржуйки» для середнього класу

      Якщо з експериментом щодо влаштування індивідуальних систем опалення в десятиповерхових житлових будинках, який три роки тому вперше в Україні започаткував будівельний концерн «Поділля», досі особливого поспіху не було, то останні події довкола російського газу, схоже, примусять його рухатися семимильними кроками і незабаром перейти в стадію широкомасштабного промислового освоєння.

      Суть новацiї полягає в тому, що в новозбудованих мікрорайонах не споруджується центральна котельня «одна на всіх» для обігріву та гарячого водопостачання, а в кожній квартирі встановлюється так званий парапетний котел (образно кажучи, власна міні-котельня). По-перше, зручно мешканцям, які можуть самі відрегулювати комфортну для себе температуру повітря. По-друге, унеможливлюються значні втрати тепла при його доставці — хто не бачив проталин у снігах повздовж багатокілометрових теплотрас? Плюс заощадження на обслуговуванні теплових мереж.

      За розрахунками фахівців, поквартирні системи опалення дуже економічні й потребують у період експлуатації на 30—40 відсотків газу менше для обігріву одного квадратного метра житла порівняно з традиційними центральними котельнями. Що стосується гаманця споживача, то економія ще відчутніша. Як поділився з автором власними спостереженнями один зі співробітників концерну, за опалення квартири площею 60 квадратних метрів він мусить платити щомісяця 200 гривень. А от його приятель, у якого встановлено парапетний котел, за опалення житла площею 80 квадратних метрів платить усього 60 гривень. І ще одна цифра: вартість такого котла кусається, бо коштує він близько 5 тисяч гривень. Проте затрати окуповуються вже за перші роки, далі — чиста економія.

      Однак на цьому шляху (а на нього країна — чого там критися! — виходить із відчутним запізненням) поки що стоять непохитні бар'єри у вигляді чинних «Будівельних норм і правил». Сьогодні цей нормативний документ дозволяє встановлювати індивідуальне опалення, яке працює на газі й має відокремлені димові канали з виходом за межі даху, лише в будинках не вище п'яти поверхів. Першу таку п'ятиповерхівку вінничани отримали в 2001 році, і вона себе чудово зарекомендувала.

      Тоді 2003 року Держбуд дозволив концерну «Поділля» в експериментальному порядку встановити парапетні котли з відокремленими димовими каналами у двох десятиповерхівках. Наступного року будинки здали, і сервісна служба будівельної організації, яка цілий сезон ретельно відстежувала експлуатацію систем, залишилась задоволена. У вересні 2005 року науково-технічна рада Держбуду позитивно оцінила наслідки експерименту, і вінницьким будівельникам дали згоду поширити його ще на 23 будинки, що дозволить підготувати комплексний експертний висновок про придатність нових систем.

      З одного боку, таку непоспішливість можна зрозуміти, бо все-таки йдеться про об'єкти з постійним перебуванням людей, здоров'ю яких ніщо не повинно загрожувати. Однак з іншого боку вона нагадує спробу повторно винайти велосипед: за кордоном встановлення індивідуальних систем опалення на газі в десятиповерхових будинках — звична практика упродовж багатьох років (до речі, саме там і купують парапетні котли). Вивчення чужого досвіду може значно прискорити їх масове впровадження, а відтак і відчутну економію в межах держави.

      Слід сказати, що експерименти щодо економії енергоносіїв концерн «Поділля» веде і в інших напрямах. Так на двох будинках уперше в Вінниці будуть встановлені дахові котельні. Вони значно дешевші від індивідуальних систем опалення, але мають і певні мінуси, бо потребують підведення газопроводу високого тиску. Та й споживачі не зможуть у кожній квартирі встановлювати індивідуальний температурний режим і залежатимуть від «кочегара».

      А в одному з майбутніх офісних вбудовано-прибудованих приміщень також уперше планується облаштувати електричне опалення з високим коефіцієнтом корисної дії. Там не буде звичних радіаторів — повітря нагріватиметься від підлоги.