Народження вдруге

      На пухкенькій шийці мого червонозоряного дитинства для хрестика на ланцюжку місця не знайшлося. Незважаючи на те, що потаємним чином це місце знаходилося у всіх моїх львівських друзів, з якими ми гралися в піжмурки та катулялися в кучугурах. І навіть попри те, що мого старшого брата бабуся потай охрестила — батькам сказала, що поїхали в інше місто в гості, йому — що йдемо в цирк. Хрестик одяг, уже коли вчився в Інфізі.

      До свого Бога я йшла довго, але свідомо. Насправді Він весь час робив мені знаки, а я все якось не мала часу їх роздивитися. Цього літа я отримала ще один — передостанній. Його звали Віра Петрівна, і він був моєю двоюрідною бабусею. Одного чудового дня вона продала свою міську квартиру і переїхала в приземкувату мазанку десь у степах Дніпропетровщини, бо там колись жили її предки. Вона сповідувала слово Боже, лікувала людей від раку і знала, як називаються всі суцвіття у цій і сусідній лісосмузі. Я приїхала на Дніпропетровщину на два дні, під загальне обурення кинула все, і один день провела в задзеркаллі, в заставці Windows XP — з жирними, як свині, хмарами і зеленими, як молодість, степами.

      Віра Петрівна не знала про мене нічого. Вона приставила долоні до моєї спини і сказала: «Якась ти наче важка. Може, нехрещена?» «Так», — відповіла я, хоча постійно усвідомлювала, що охреститися треба, от тільки сьогодні допишу статтю, а завтра ще на дві годинки сходжу на презентацію, а на вихідних... Ой, у неділю ж у Ростика день народження, то вже з наступного тижня і почну. Але ця світла жінка настільки мене захопила, що я і не сумнівалася, що одразу зроблю, повернувшись до Києва. Хоча ні, спочатку я сходжу на фестиваль «Країна мрій», а вже потім... Останнім «Божим знаком» стала зустріч на Співочому полі (де «КМ» відбувався) з давньою знайомою, яка колись розповідала про чудову громаду однієї з греко-католицьких церков. Отож в моєму мобільному з'явився новий запис — номер телефону отця Василя, настоятеля каплиці Воскресіння Христового на Лівому березі, де незабаром буде центральний храм греко-католиків. До хрещення треба було готуватися навіть попри те, що молитви, історію та філософію церкви я знала. Кілька місяців майже щодня, хоча, каюся, деколи рідше, я — молода, тусовочна і недисциплінована — стримувала себе і відкладала вечірні походеньки, щоб потрапити на вечірню, чи прокидалася о шостій, щоб вчасно доїхати з одного берега Дніпра на інший на утреню, а звідти — з запізненням на роботу. Отець Василь розповідав про побудову богослужіння, ми дискутували про проблеми абортів та шкідливих звичок, і навіть грали в настільний теніс на майданчику поруч. Після однієї з наших дискусій в моєму сміттєвому відрі разом із яєчними шкаралупами опинилася колода засмальцьованих карт, на яких я досі ворожила...

      Таким чином я пройшла перший і, мабуть, найважчий етап підготовки до хрещення — осягнення Слова розумом. А другим етапом стали уже наслідки першого: віра почала підкріплюватися конкретними вчинками та помислами, і врешті — обов'язково позитивним результатом. Зараз стою на третій сходинці, вона вже не підготовча, а довготривала: я пізнаю Слово серцем, пізнаю Його в собі, і Його всюди, причому ці особливі відчуття кожен повинен пройти по-своєму, вони — одні з тих небагатьох, що не надаються до описання.

      Своїх хрещених батьків обирала сама — це люди, до чиїх порад завжди прислухалася апріорі. Для хрещеної я стала п'ятою похресницею, її рiдний син навіть пожартував, що тепер мамі вже можна в церкві і оселитися. Хрещений батько навмисне приїхав на один день до Києва, між своїм та моїм днями народження. Ми з отцем Василем вирішили, що символічно буде в новий календарний рік вступити вже, так би мовити, з Богом, а мене назвати Дариною-Димитрією, тому що народилася на Дмитра. Засніжений і завіяний вітрами листопадовий день мого «першого» народження, під час моєї появи для Бога видався погідним і наче прозорим.

      Я і далі живу звиклим життям, але на багато що дивлюся, думаю і чиню по-іншому. Недільні ранки, мої досі священні корови, я легко віддаю своєму очищенню, бо не маю інших Богів окрім одного.

      Через кілька тижнів після моїх хрестин спалили каплицю Воскресіння Христового. А майже всі електронні копії фото з моїх хрестин у ще непоруйнованій каплиці з'їв вірус. Згодом друзі електронкою переслали копії зниклих фото, які перед тим отримали від мене. Каплицю, звісно, повинні відбудувати, а паліям безперечно воздасться — правило бумеранга, своє перше християнське одкровення, я запам'ятала назавжди.