Гартування помаранчу

      Поки Україна пручалася в руках газового спрута, сусідні країни помовчували. Це нагадувало ситуацію, коли один хуліган тримає в напрузі ціле товариство і ніхто йому не чинить опір. Так охарактеризував новорічне газове запаморочення, яке пережила Європа, колишній комісар Єврокомісії Кріс Патен. До яких наслідків призвела ця криза і які висновки з неї зробили сторони, причетні до енергетичного скандалу, згодом охоче говорили всі. На той час українська сторона, отримавши після підписання протоколу з «Газпромом» тимчасовий перепочинок, констатувала: «Ми відірвалися від імперії», — принаймні такої думки деякі політики, зокрема заступник голови парламентського Комітету з питань ПЕК Олекса Гудима (фракція УНП). Щоправда, деякi інші поспішили заявити, що з підписанням цього протоколу Україна потрапила в енергетичну залежність.

Газова тризна Москви

      Агресивний маркетинг «Газпрому» завжди скеровувався з Кремля. Ще виразнішим він став після того, як з подачі Держдуми цінні папери газового холдингу вийшли на міжнародний фондовий ринок. Закон про лібералізацію цінних паперів «Газпрому» було пiдписано президентом РФ 23 грудня, а 29 грудня минулого року відповідну постанову прийняв російський уряд. Це збільшило апетити РАТ. Лібералізація ринку акцій газового холдингу передбачає зняття 20-відсоткового обмеження на участь у його статутному капіталі іноземних громадян та організацій. Крім того, вводиться в дію положення, згідно з яким сукупна частка звичайних акцій, які перебувають у держвласності, не може становити менше 50 відсотків плюс одна акція. Зберігши «Газпром» як інструмент політичного впливу на сусідні країни, Кремль дав «добро» дискримінаційному шалу з боку російського монополіста. Триває боротьба за переділ енергетичного ринку в Європі, є прагнення виставити в найпривабливішому світі майнові права «Газпрому» в очах потенційних покупців акцій. Пресингове скуповування ГТС Білорусі, Грузії, взяття в управління Придністровської газотранспортної системи, що належить Молдові, торг навколо газових мереж України — все це елементи одного ланцюжка. А те, якою буде ціна на газ для країн, які раніше володіли цими ГТС, — насправді є елементом маневру.

      У Москві поспішають, тому що усвідомлюють: переділ газового ринку за рахунок сусідських ГТС можливий лише за існуючих політичних реалій. Точніше, поки що існуючих, тому що коли в Кремлі з'явиться нова влада, можливість для маневру буде втрачено назавжди. А втім, уже тепер коштів у «Газпрому» на придбання ГТС сусіднiх країн немає. На це звертає увагу народний депутат Олекса Гудима, наводячи як доказ неплатоспроможність газового холдингу, який придбав третину газотранспортної системи Словаччини, але так і не вніс за це необхідні кошти. І взагалі «Газпром» працює досить неохайно, не дотримуючись європейських стандартів. Відгукнулося Москві її непідписання Європейської енергетичної хартії, залучення до якої дало б можливість газовому холдингу встановлювати цивілізовані, обумовлені світовими правилами домовленості з країнами-транзитерами, до яких належить і Україна. Сьогодні «Газпром» провадить свою діяльність поза правилами цієї хартії, а проте країнам, які споживають російський газ, диктує європейські ціни.

      Повчальною газова лихоманка стала не тільки для Києва. У Москві зробили свої висновки з газового конфлікту. Цими днями заступник голови «Газпрому» Олександр Медведєв відвідав Мінськ і домовився про створення робочої групи для збільшення транзиту російського «блакитного палива» територією Білорусі. Європа споживає 25 відсотків російського газу, причому 80 його відсотків надходить нашою територією. Щоб стати менш залежним від українських партнерів, «Газпром» шукає обхідні шляхи. Тим паче що покарати «помаранчеву» Україну холодом влітає самому ж у копієчку.

      Під час зниження поставок енергоносіїв, яке тривало протягом перших двох днів нового року, європейські країни відчули себе абсолютно незахищеними від такої поведінки «Газпрому». Коли підрахували резерви, то виявилося, що країни-споживачі російського «блакитного палива» мають обмежений обсяг власних резервів газу — від десяти днів до трьох місяців. Після того, як у зв'язку з цим НП у Брюсселі відбулася екстрена нарада експертів, єврокомісар з енергетики Андріс Пібалгс заявив, що країни Євросоюзу повинні мати двомісячний запас газу. Тим часом в Німеччині розпочалася дискусія, чи варто, враховуючи поведінку Росії, будувати Північноєвропейський газопровід. У свою чергу, Хорватія, Угорщина, Словаччина та Австрія прийняли рішення спорудити спільний газогін, відокремлений від російської «труби». А Болгарія, посилаючись на укладену до 2010 року угоду, заявила про свою незгоду сплачувати вищу ціну за російський газ. Наполягає на незмінності ціни для себе і Румунія. Український приклад виявився показовим.

      Ці кілька днів потрясли Європу. «Газпром» жене сюди «блакитне паливо» з 1968 року — і жодного разу не було ніяких зривів у постачанні палива. Політики звернули увагу на те, що больовий газовий прийом проти низки країн Росія застосувала якраз у той день, коли заступила місце голови «вісімки», і, судячи із заяв лідерів Німеччини і США, це не залишилося непоміченим. Зокрема, наголошувалося, що Москва застосувала газову зброю задля розв'язання політичних питань. Утім, як зазначив екс-радник Володимира Путіна Андрій Ілларіонов, навряд чи через свої дії Росію вилучать із «вісімки». Щодо цієї країни, певно, діятимуть іншим штибом. РФ у газовій війні порушила принцип вільної торгівлі, вважає газета «Файненшл таймс», і це ставить під сумнів вступ цієї країни до СОТ. Зрештою, Європарламент 11 січня розглянув наслідки газового конфлікту. Спостерігачі зауважують: якщо європейське співтовариство «проковтне» експансію «Газпрому», а ГТС різних країн і далі переходитимуть у власність цього надмонополіста, то стане можливою ситуація, коли прості російські хлопці з Йошкар-Оли в камуфляжній формі стоятимуть уздовж «труби» всією Європою.

Одна на всіх «труба»

      І от сталося те, що сталося. Набувши 30 грудня минулого року статус країни з ринковою економікою, Україна постала перед проблемою брати чи не брати в «Газпрому» паливо за базовою ціною в 230 доларів. Щоправда, домовилися на перше півріччя про ціну в 95 доларів за тисячу кубометрів газу. Така ціна не є шоковою, принаймні такої думки народний депутат, голова Ради підприємців при Кабінеті Міністрів Ксенія Ляпіна. За такої ціни на газ немає потреби повертатися до бюджету-2006, вважали члени відставленого уряду. А втім і спікер Верховної Ради Володимир Литвин, і в. о. голови парламентського Бюджетного комітету Людмила Супрун донедавна наполягали на уточненні макроекономічних показників, за якими обраховувався основний фінансовий документ країни. Відставити уряд то відставили, але ж не наважилися анулювати газовий протокол про наміри, підписаний 4 січня між Києвом і Москвою. Проте створили тимчасову слідчу групу з розслідування фінансової діяльності та кадрової політики НАК «Нафтогаз України». Таким чином, політикам ніщо не заважатиме сісти на «газові» санчата і постаратися не злазити з них аж до виборів. Скажімо, народні депутати, упевнившись у тому, що газ за підходящою ціною буде принаймні на найближчі півроку, тепер можуть зайнятися й слідчою діяльністю. Зокрема, достеменно дізнатися, які активи НАКу планувалося закласти в статутний фонд спільного з «Росукренерго» підприємства, яке має постачати газ від російсько-українського кордону для потреб країни. Утім, за словами заступника голови парламентського Комітету з питань ПЕК Олекси Гудими, починаючи з травня, коли з'явиться новий парламент, багато проблем минеться само собою. Депутат прогнозує, що Верховна Рада таки прийме закон про приватизацію ГТС , і 49 відсотків акцiй цього пiдприємства запропонують купити провідним газовим компаніям Франції та Німеччини.

      Зрештою, як було зрозуміло від самого початку, для «Газпрому» в стосунках з Україною справа навіть не так у переході на ринкові ціни на газ, як у збереженні свого впливу на її теренах. Це переконливо продемонстрував заступник голови правління Олександр Медведєв, який напередодні нового року повідомив про намір постачати «блакитне паливо» українським підприємствам безпосередньо, минаючи НАК «Нафтогаз України». Ясна річ, що такий вибірковий підхід до «хороших» (східноукраїнських, вочевидь) підприємств і «поганих» (розумійте самі) не має нічого спільного з ринковими принципами. Це означало б, що знову відтворюватиметься олігархічний тип економіки, з яким пов'язано все оточення колишнього Президента, трансформоване нині у всілякі політичні блоки.

      «Помаранчева» команда не раз заявляла про своє прагнення перейти на чесну економіку. Після перемоги на президентських виборах про це стали менше говорити. І лише в зв'язку із газовою війною до цього гасла не просто повернулися, а дали йому нове осмислення. Те, що «несанкціоновані відбори газу, на яких сиділа попередня влада, припинені», про що заявив Президент, це одна справа. Інша ж — те, що в «помаранчевих» є намір зробити так, аби економіка запрацювала, за висловом екс-секретаря РНБО Петра Порошенка, «в абсолютно іншому форматі», коли буде єдність парламенту, уряду і Президента. Крім того, в цьому році планується вийти на угоду про вільну торгівлю з Росією, яка дозволить нормалізувати економічні стосунки. Народний депутат Валерій Асадчев уточнює: 2005 рік був роком перебудови української економіки. Вона переформатовувалася з адміністративної, олігархічної, яку було сформовано політичним оточенням Кучми, на економіку, яка може конкурувати на європейському ринку.

      Проте, на жаль, багато хто в уряді Юрія Єханурова не передбачав, якою підніжкою для цих планів, та й для самого уряду, стане лібералізація ціни на газ. Іронія долі: саме тоді, коли наміри стали реалізовуватись у справи, коли перейшли до знищення тіньових схем в економіці, «нашоукраїнську» команду попросили «здати справи». Спрацювала мстивість і заздрість політичних суперників-невдах, посилені передчуттям виборів. А тим часом Мінпромполітики вже розвернулося в напрямі енергозбереження, підприємства розробили план переходу на альтернативні види палива, впровадження передових технологій. Оголошено смертний вирок доменним печам, — велика скрута для металургійної галузі, яка пишається тим, що забезпечує більшу частину українського експорту і є годувальницею бюджету. Це при тому, що власники металургійних комбінатів користувалися дешевим газом, продаючи свою продукцію за світовими цінами, а різницю ховали здебільшого до своїх кишень. Міністерство економіки розробляє диференційований підхід до цін для промислових підприємств за принципом їх енергозатратності, і обіцяє це зробити не пізніше 17 січня. Що ж до населення, то для нього ціну «блакитного палива» вирішено не підвищувати. «Україна повинна скоротити щорічні обсяги газу, який споживає, до 62 мільярдів кубометрiв (при теперішніх 77 мільярдах. — Авт.), а виробництво вугілля збільшити в 2,2 раза», — наголошував Юрій Єхануров.

      А втім, неможливо в один момент змінити структуру енергоспоживання на користь вугілля або ж ядерного палива, як би того не хотілося. Скажімо, згідно з експертними висновами Рахункової палати, Україна спроможна буде створити власний ядерний цикл не раніше 2020 року. Крім зміни структури споживання енергоносіїв, є ще один шлях до енергетичної незалежності — їхня диверсифікація, тобто стан, коли країна отримує паливо з різних джерел. Сьогодні баланс газу країни такий: 20 млрд. кубів — вітчизняного видобутку, 23 млрд. — прямі поставки з Туркменістану, 34 млрд. — паливо російського та середньоазійського походження, яке «Нафтогаз України» купуватиме в компанії «РосУкрЕнерго». Краще за все, звичайно, збільшити видобуток газу з власних родовищ. Планується, що за рахунок іноземних інвестицій, вкладених, зокрема, в розробку шельфів Чорного та Азовського морів, обсяги українського «блакитного палива» до 2008 року зростуть на 30 відсотків.

      Окрема розмова — про туркменський газ. Якщо росіяни законтрактують усі його обсяги на багато років уперед, то нам не уникнути диктату цін з їхнього боку, тим паче що трубопровід Середня Азія — Центр пролягає територією Туркменістану, Узбекистану і Росії, і ця «нитка» — одна. Тому, скільки б не було укладено контратів із Сапармуратом Ніязовим на постачання палива, усі вони конче мають вміститися в одну «трубу», яка має обмежену потужність. Утім, за словами секретаря РНБО Анатолія Кінаха, очікується, що ось-ось буде укладено довгострокову угоду з Туркменістаном про співпрацю у сфері ПЕК. Що ж до згаданої нитки газопроводу, то вся вона, зі своєю річною потужністю в 42 мільярди кубів газу, працюватиме винятково на Україну, запевнив пан Кінах. Що ж до поставок стисненого газу із Північної Африки, про які говорив Олексій Івченко, який очолював НАК «Нафтогаз України», то фахівці вважають цей варіант нереалістичним.

      Підписання протоколу в ніч з 3 на 4 січня в Москві після інтенсивного і важкого чотиримісячного переговорного процесу — це урок того, як слід обстоювати національні інтереси. Україну забезпечено газом. На жаль, не вдалося обійтися без посередника, яким стала компанія «Росукренерго», але втішає те, що можливі корупційні схеми навколо імпортного газу винесено за межі нашої країни. Тим більше, що вдалося позбутися бартерних схем у забезпеченні країни газом. Це ще не цілковита енергетична незалежність, але це початок її набуття. Переформатувати українську економіку з огляду на лібералізацію газового ринку — це все одно що поділити його історію на дві частини — «до» і «після» нової ери. Це зрозуміло. Тому слід очікувати, що Віктор Ющенко у своєму посланні до народу, з яким виступить у парламенті, також приділить чимало уваги урокам, винесеним з газового конфлікту.