Дебют, який помітили всі, навіть Каменська

13.11.2003
Дебют, який помітили всі, навіть Каменська

      За якими мірками ви визначаєте, йти на виставу чи ні? Одні зважають на те, хто виконує головні ролі, інші «прицілюються» по вартості квитка, й тільки естети орієнтуються на мистецьку вартість вистави. Пам'ятаю, мій друг якось видав банальний штамп, мовляв, найкраще грають голодні актори. Ну побачила людина виставу з голодними акторами і з того часу, перш ніж купувати квиток, питається, чи вечеряли метри, чи ні — навіжений, думала я, а от і ні... Принаймні студенти-четвертокурсники Київського театрального інституту імені Карпенка-Карого, що представили на суд публіки виставу «Не верьте кудеснику» в Київському театрі сучасної драматургії «Ровесник века», переконали мене, що ця теорія не така вже й архаїчна.

      «Кудєсніка» грали без шикарної розкрутки, на бідній сцені, небагаті студенти, які за свою роботу навіть не отримали пристойної «маци». Та й який міг бути «врожай», якщо 70 відсотків квитків організатори просто роздали? «Для нас не стільки важливо було заробити грошей, як те, щоб нас почули, побачили й оцінили. Схвально чи ні, але акторам потрібно знати реакцію на те, що вони роблять, намагаються передати», — каже драматург п'єси Володимир Міхальов. Не знаю, що б про неї сказали досвідчені критики, але мій сусід усю виставу підтримував руками свій поламаний стілець, бо той від найменшого поруху страшенно рипів. Ось вам і показник хорошої акторської гри...

      Сюжет вистави оригінальністю не відзначається — така собі побутова, як звіт криміналіста, історія. Троє бешкетників Буржуй (Дмитро Щерба), хворий на СНІД Наркоман (Валентин Тамусяк) та Студент (Денис Драчевський) за бійку в гуртожитку потрапляють в ізолятор тимчасового утримання. Між хлопцями зав'язується розмова, в якій і є вся «сіль». Вони говорять такі речі, які кожен із нас намагається не зачіпати або зізнається про них лише на п'яну голову, щоб зранку знову забути.

      При цьому в грі «студиків» не було навіть натяку на фальш. П'єса, звісно ж, закінчується «хепі-ендом». Білий янгол (Тая Луценко) перемагає чорного янгола (Оля Кун).

      Справжності виставі додає й те, що написана вона за реальними подіями. «В студентські роки я жив у гуртожитку педагогічного інституту на Оболоні. На наш гуртожиток «менти» влаштували облаву. Тієї ночі, пам'ятаю, пов'язали підприємця, котрий прийшов до дівчат, студента і якогось наркомана. Всіх трьох «засунули» в комірчину «ментівки». Ніч, яку їм довелося відсидіти разом у тісному приміщенні, змінила їхнє життя», — розповідає Володимир Міхальов.

      Нині справжній студент викладає в Одеському університеті, в реальному житті наркоман вилікувався, живе і працює в Москві, як потім з'ясувалося, йому просто переплутали аналізи. А от підприємець «закріпився» в Києві й має досить непоганий бізнес. Драматург Володимир Міхальов жартує, що цьому своєму товаришеві зізнатись, що п'єса хоча б і частково написана про нього, так і не наважувався. Хтозна, яка в нього, теперішнього, буде реакція...

      «Кудєснiка» до киян уже встигли подивитися кримчани: зі своєю виставою молоді актори цього літа виступали в санаторіях. І не без приємних наслідків: «молодняк» помітили і запросили приїхати в гості до Мінська й Москви. Покликали артистів виступити і перед вихованцями київського Богунiвського училища.

      До Нового року «кудєсніки» планують показати ще одну виставу. Й автор, і актори сподіваються перейти на «крутішу» сцену. Нині ж їхня сценографія — умовність, втім освітлення й костюми підібрано зі смаком. «У нас є пропозиції, але ж соромно їхати з таким реквізитом», — кажуть учасники п'єси.

      Вони розповідають, що з Росії приїжджала на них подивитися сама Каменська-Яковлєва, тільки от співпраця з нею  молодим українським акторам виявилася не по кишені...