Учора Президент Кучма спілкувався з пресою безпрецедентно довго — півтори години. Цей начебто діалог (якщо таким можна вважати прес-конференцію) справив на багатьох моїх колег доволі гнітюче враження. Наприкінці, коли Леонід Данилович визнав нормальним факт партійного управління (мається на увазі СДПУ(о)) з Адміністрації Президента окремими процесами в державі, заперечив існування «темників», назвав загрозу розколу України на східну і західну, зокрема в світлі донецьких подій, нав'язаною нам зовнішніми силами, — після цього мій колега з однiєї західної інформагенції резюмував: «Президент живе у деформованому світі». Справді, складалося враження, що Леонід Кучма не сприймає багатьох реальностей, а багато які заперечує, великий пласт політичного життя, схоже, він, наче заплющившись, спостерігає очима своїх радників. Звідси ще один висновок: Кучма стомився як Президент. Треба йти, це він визнає. Ні за яких умов я не лишуся на цій посаді, сказав він учора, заспокойтеся. Треба, отже, йти. Але як? У відповіді на це запитання криються найбільші небезпеки для держави.