Як пояснив журналістам на брифінгу з цього приводу Прем'єр-міністр Юрій Єхануров, підписаний у ніч із вівторка на середу російським «Газпромом» та українським «Нафтогазом» протокол — це той документ, який у вигляді додатку до базового контракту сторони підписують щороку. Цей документ, уточнив Єхануров, доповнює угоду, раніше укладену на міжурядовому рівні, про постачання газу на період до 2013 року. Протокол оформлено заднім числом як такий, що набирає чинності з 1 січня цього року.

«Газове непорозуміння» (ну що ми все «війна» та «війна» — деякі толерантні видання нейтральних у цьому протистоянні країн назвали наш конфлікт саме так) України з Росією змусило Європу замислитися над власною енергетичною залежністю від «російського ведмедя» (що поробиш — наших північних сусідів на цивілізованому Заході часто й досі сприймають як дикого тайгового звіра). І хоча вже через день-два після того як перелякані поляки, угорці, австрійці тощо виявили, що «блакитний вогник» на виході з їхньої труби поменшав, газопостачання європейських споживачів перекачуваного через територію України російського газу було повністю відновлено, деякі країни вже працюють над тим, аби надалі убезпечити себе від таких сюрпризів.

Оскільки Росія з Україною таки домовилися, Європа може зітхнути з полегшенням. Не так через те, що тепер не треба переживати за «свій» газ — чи дійде він з України в належному обсязі і вчасно, як через те, що принаймні на даний момент «затяті сусіди» обійдуться без посередника. Бо мирити Москву з Києвом — це й ворогові не побажаєш, а «ситий Захід» узагалі до таких нервів не пристосований.

Кінець війни чи перемир'я? Озирнувшись на наші багатовікові стосунки з Росією, у перше повірити складно. Але й друге — це вже здобуток. Тим паче, що «мирова угода» нібито є нашою маленькою перемогою. Одне тільки «прикро» — надто швидко якось усе це розв'язалося. Щойно українці (не за національністю — за духом і показником патріотизму) почали згуртовуватися, пишатися вперше за багато років непохитною позицією своєї влади тощо, як раптом — усе, кінець. Україна з Росією таки домовилися. Чому це можна вважати нашим успіхом? Тому що: 1) ми не замерзнемо; 2) ми купуватимемо російський газ дешевше, ніж по 230 доларів за тисячу кубометрів; 3) незважаючи на пункти 1) і 2), ми не «здали» свою газотранспортну мережу і не лише не потрапили у ще більшу залежність від північного сусіда, а й продемонстрували йому, що також маємо почуття достоїнства й уміємо та готові протистояти тиску і шантажу.