Донедавна сарказму Ельдара Рязанова та його «Іронії долі» з приводу того, що сучасні будинки оригінальністю не відрізняються, особливо заперечити й не було чого. Але днями мешканці будинку № 13-А, що на вулиці маршала Тимошенка, мають повне право називатися приємним винятком бетонно-монолітної урбанізації. Стіну «висотки», де розташовано понад півтисячі квартир, художник Михайло Химич, який також мешкає у цьому будинку, прикрасив своїм авторським панно.
За сюжет для свого вуличного «арту» лауреат премії ім. Дерегуса Химич узяв історію. Ніби човни по річці вічності, повільно рухаються зліва направо видатні люди, знакові події, пам'ятні картини з життя столиці Київської Русі від давніх часів і до наших днів...Ось пливе по Дніпру апостол Андрій Первозванний, зупиняється на зелених пагорбах, благословляє це місце, ставить хрест і каже, що тут буде великий град. Далі — часи Кия, Щека, Хорива та їхньої сестри Либеді. В різних місцях панно бачимо ротонду Аскольдової могили, скульптуру Володимира Великого з хрестом, собор Софії Київської з парафіянами, Києво-Печерську лавру з монахами, пам'ятник Магдебурзькому праву, Андріївську церкву на узвозі та багато іншого.
Древні споруди, що зображені на картині, ахронічно, впереміж зустрічаються з будівлями значно пізніших років. Тут ми бачимо Маріїнський палац (1755 р.), пам'ятник Богдану Хмельницькому (1888 р.), пішохідний міст (1957 р.). А птиця радості Сірін, птиця смутку Алканос та віща птиця Гамаюн розташовані неподалік від дореволюційного трамвая, сучасного тролейбуса, мікроавтобуса з написом «Київенерго». Загалом велетенська історична подорож художника Химича демонструє безліч пам'ятників, будівель, символів та подій, які можна роздивлятися довго-довго і багато разів. За складністю, ряснотою сюжетів та персонажів робота киянина нагадує всесвітньо відоме полотно Іллі Глазунова «20 сторіччя».
Панорама на вулиці Тимошенка — не перша монументальна робота художника. Дещо раніше він виконав керамічні панно у церкві Максима Сповідника біля Кіровограда та в замку на вулиці Паньківській. Жанр, сформульований під час творення таких робіт, сам Михайло жартома називає «монументальна графіка». В теорії образотворчого мистецтва є поняття «книжна» або «станкова» графіка, тому, пояснюючи цей вислів, митець порівнює свою роботу з грою музиканта-ударника, який грав би на струнних інструментах. А своїм наступним творчим завданням Химич називає проект «Вуличне мистецтво для всіх» — встановлення скульптур на подвір'ях житлових будинків.
«Ударимо кольоровим панно по сірій буденності!»
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
