«Це істинна боротьба за незалежність України — і набагато важча, ніж була на Майдані», — провів паралелі між Помаранчевою революцією та «газовою війною» з Росією український Президент Віктор Ющенко. Своєрідне дежавю відчувається не лише в тому, що зараз усі небайдужі українці обговорюють на кухні ці події та, як каже Ющенко, сотні з них заради захисту економічної незалежності готові добровільно скоротити власні обсяги споживання газу, а й у тому, що світ знову звернув пильну увагу на Україну.

...1 квітня. Україна відпочиває після передвиборчої напруги-2006. У результаті «газового скандалу» рейтинги «Нашої України» зросли вчетверо, і вона вкупі з Блоком Тимошенко та «Порою»-ПРП набрала абсолютну більшість голосів у новому парламенті. Партія регіонів ледве нашкребла три відсотки, блоки «Не так!» і Вітренко на пару не дотягли й до одного. За позовом України щодо порушення Росією умов контракту Стокгольмський суд ухвалює вердикт на нашу користь.

У кабінеті Президента Ющенка лунає телефонний дзвінок, і Володимир Путін, підхихикуючи, верещить у трубку: «То що, ви вже готові платити 230 доларів за кубометр чи наступних виборів почекаємо?». У трубці — німа пауза. Путін, тихо й сумно: «Та жартую я, жартую — 1 квітня ж сьогодні! А якщо серйозно: може, все-таки по 60? Ну добре, по 55 — остання ціна!».
У відповідь Ющенко, з металом у голосі: «І не просіть. Сказали по 50 — значить по 50».

Історія знає сторічну війну, семиденну війну, а ось ця — не просто газова, а й новорічна. Саме в дні перед Новим роком і одразу після нього розгорнулися серйозні події на україно-російському економічному фронті. І перебіг цих подій поки що складається на нашу користь: Україна показує, що без російського газу не помре, у нас є трохи свого, і ремені ми теж можемо затягнути. Натомість Москва, зменшивши тиск у газопроводі через Україну на Європу, вдарила не так по українцях, як по європейцях і по власному реноме. Тепер доводиться брехати про те, нібито українці — злодії. І шукати вихід із дуже неприємної для Росії ситуації...