Широко простягає хімія руки свої...

      За два тижні до Нового року на сіверськодонецькому ЗАТ «Азот» було запущено в експлуатацію нову установку з виробництва вінілацетату. Запуск відбувався з усіма сучасними атрибутами урочистої події: промовами, врученням передовикам-будівельникам і передовикам-хімікам електрочайників, із перерізанням стрічки. Священиків теж запросили; на щастя, вони, з огляду на зимну погоду, не затягнули мітинг... Своєю присутністю «освятив» дійство новий голова Луганської облдержадміністрації Геннадій Москаль і депутат Державної думи РФ Микола Ольшанський.

      Що стосується останнього, депутат із братньої країни «світитися» чомусь не побажав, і коли ведучий назвав його прізвище, жоден із тих, хто скупчився навколо мікрофона, ніяк на оголошення не відреагував. Слова пану Ольшанському не надали. Можливо, представникові Російської Федерації, з огляду на відому ситуацію з «Газпромом», дуже не хотілося відповідати на запитання... На прес-конференції, яка відбулася трохи згодом, табличка з відповідним написом сиротливо валялась осторонь столу президії. А «вирахувати» депутата не дозволив доволі щільний графік роботи преси. Місцеві колеги змогли лише повідомити, що пан Ольшанський представляє в Нижній палаті федеральних зборів РФ місто Росош Воронезької області, а точніше — місцевий хімічний комбінат, куди нинішній інвестор сіверськодонецького «Азоту» Алекс Ровт протоптав доріжку ще раніше, ніж до Сіверськодонецька...

      Щодо справжньої економічної ваги запуску другої черги цеху вінілацетату нефахівцеві складно висловлювати якісь судження. До її зведення потужність цеху становила 16,5 тисячі тонн продукції на рік, відтепер вона зросла до 33 тисяч. Вінілацетат є сировиною для барвників, деяких інших хімічних виробів — зокрема й популярного клею ПВА («полівінілацетатного»). Сімдесят відсотків цієї речовини «Азот» відправляє на експорт; за 11 місяців нинішнього року товарного вінілацетату було реалізовано на суму 12,1 мільйона доларів. Навіть якщо тепер дохід від оновленого цеху подвоїться, в загальному обсязі виробництва хімічного гіганта, який за цей же період виготовив продукції загалом на 1,6 мільярда гривень, частка не надто велика.

      Є підстави припустити, що Алекс Ровт (до якого місцеві керманичі частіше зверталися як Олександр Семенович) цією подією хотів довести, що є ефективним інвестором у підприємство із дуже сумнівною біографією. Я маю на увазі не завод як такий, а створене на його базі ЗАТ. Нагадаю, що це товариство було створено в процесі не менш сумнівної санації. Достатньо зазначити дату його реєстрації Фондом держмайна — 24 грудня 2004 року, за два дні до третього туру президентських виборів. І лише через три місяці після конкурсу, який виграла Worldwide Chemical LLC (США), 85 відсотків акцій у якій належить підприємству самого Ровта — IBE TRADE Corp. У свіжоспеченому ЗАТ активи розподілилися за дуже цікавою схемою: 40 відсотків — державі, 60 — пану Ровту. Тобто де-факто Україна не отримала за хімічний гігант, який до того ж був у дуже доброму економічному стані, жодної копійки.

      Між іншим, навіть за офіційною інформацією, вся кредиторська заборгованість «Азоту» на кінець минулого року сягала 282,5 мільйона гривень. При цьому дебіторська становила 247,7 мільйона, а чистий прибуток — 287,9 мільйона. Невідомо, якими є прострочені частки заборгованостей, однак «недоброзичливці» стверджують, що для розрахунків з ініціаторами процедури банкрутства вистачало однієї десятої частини річного прибутку. Та, швидше за все, «поїзд пішов»: як запевняють керівники ЗАТ, 23 листопада 2005 року Верховний Суд визнав заснування цього підприємства таким, що відповідає українському законодавству. А інвестиційні зобов'язання Worldwide Chemical начебто виконує. Свідченням чого й мав стати урочистий запуск вінілацетатної установки. Хоча слід уточнити, що її будівництво розпочалося приблизно за півроку до створення ЗАТ (а проектування та пошук коштів — ще раніше).

      На прес-конференції і Алекс Ровт, і голова правління ЗАТ «Азот» Валентин Казаков розповідали про свої успіхи і про те, як вдало було розподілено 60 мільйонів доларів — перший внесок інвестора, згідно зі взятими зобов'язаннями. Другий транш у такому ж розмірі мав надійти вже до 24 грудня — у річницю реєстрації закритого товариства. Та аудиторію, мабуть, більш за все цікавило інше питання.

      Для сіверськодонецького «Азоту» природний газ є не стільки енергоносієм, скільки сировиною. Судячи з тоннажу готової продукції, річний обсяг його споживання становить кілька мільярдів кубометрів. Отже, питання щодо вірогідного підвищення цін на російське «блакитне паливо» не могло не постати перед власниками «Азоту». Слід констатувати: паніки в ЗАТ не спостерігається. Алекс Ровт зізнався, що сьогодні він активно закуповує газ за нинішніми цінами і запомповує його в підземні сховища. Тобто, впродовж перших трьох-чотирьох місяців ми зможемо працювати на цих запасах.Як стверджують, скажемо так, неофіційні джерела, на дану операцію, зокрема, пішов преміальний фонд підприємства. Люди начебто з розумінням поставилися до заощадливості господаря.

      Інший напрям — заходи з енергозбереження. Впровадження відповідних технологій, за даними правління ЗАТ, уже в нинішньому році дозволили зекономити 9,1 мільйона кубічних метрів палива. Ті ж таки джерела покладають надію ще й на специфічні ділові здібності пана Ровта (радянська школа). Пошепки мені переказували, що, коли ціна на газ для підприємств області коливалася на позначцi 80 доларів за тисячу кубів, Алекс Ровт примудрявся десь знаходити сировину за 17 доларів. Можливо, цим і пояснюється присутніть на заводі росошанського депутата. Особисті стосунки на пострадянському просторі — велика сила.

      Геннадій Москаль, який усе ще продовжує знайомство із довіреною йому областю, вже традиційно пообіцяв всебічну підтримку інвесторові й запропонував американському капіталу «меню» з 2600 «лежачих» державних підприємств області. Особисто в мене склалося враження, що інвестор, почувши це, стрепенувся. У всякому разі пан Ровт згадав про «стратегічну (півмільйона гривень на місяць) частку «Азоту» — цех із виробництва поліетилену. Цех досі перебуває у власності держави, але не працює. Очевидно, щодо цього виробництва в колишнього нашого співвітчизника (вихідця із Закарпаття) є певні плани. Інакше б він навряд чи вкладав у підтримання його в робочому стані півмільйона гривень на місяць. Із цього приводу голова облдержадміністрації висловив цілком слушне зауваження (теж уже традиційне): яке стратегічне значення може мати виробництво, яке нічого не виробляє?