Запорізькі «сонцеїди»

      Мешканець Запоріжжя Микола Довгорукий уже давно зажив слави дивака. «Мордує себе чоловік, — кажуть сусіди. — Босоніж ходить за будь-якої погоди і спить на вулиці, по тринадцять годин невідривно може дивитися на сонце, доки воно світить, їздить тільки на велосипеді і... затято дотримується посту». Щодо останнього у Миколи Миколайовича розроблена своя філософія:  піст — то свята справа для православного, а чоловік від 1989 року ретельно дотримувався усіх християнських традицій. Але найцікавіше, що від 25 серпня 2003 року запоріжанин перейшов на «особливий режим харчування».

      «Це жах, що кожна людина за своє життя ковтає близько ста тонн грубої їжі, — каже пан Микола. — Ось мене і зацікавила концепція психофізіологів про існування трьох видів харчування: через легені, шкіру і шлунок. Коли не було продмагів чи супермаркетів, наші предки якось обходилися без їжі, по кілька діб впольовуючи звірину! Ганяли, як навіжені, були невтомні наші пращурі, бо засвоювали корисні речовини передовсім через шкіру і легені, а шлунок — то було третє!» Пан Микола десь вичитав, що організм освоює не більше двох відсотків грубого харчу, а решта виводиться або ж осідає шлаками. Шкідливої шлакомаси людина позбувається завдяки сонцю і свіжому повітрю. «Якби ж організм був максимально чистим, то енергія сонця і повітря не марнувалася б на його зачистку, тобто спалювання всякого непотребу», — щиро переконаний Микола Довгорукий.

      Феномен запорізького сонцеїда, який, до речі, після відмови від звичайної їжі  перестав хворіти, зазвичай стає об'єктом глузування. Практичні ж японці кепкувати не стали, а діловито поцікавилися, чим все ж таки не знехтував Довгорукий-дивак для функціонування шлунка? Він зізнався, що попервах йому навіть снилася всяка смакота, однак за два роки відвик. І у свої неповні півсторіччя почувається років на 15-20 молодшим. Спрагу вгамовує кип'яченою водою, інколи розбавляючи в ній мед; за делікатес вважає сухі вершки чи розчинені у воді спеції для юшки.

      «Пізнай себе — пізнаєш всесвіт, як казали древні. Я зрозумів, що можу багато, а світ багато робить дурниць», — філософствує незвичайний запоріжанин. На підтвердження своїх можливостей Довгорукий на одній руці легко віджимається від землі не один десяток разів і тішиться з того, що навіть японців зміг здивувати своєю фізичною формою. Обстеживши українця, гості з острівної країни з подивом визнали, що здоров'я чоловіка в нормі. Втім в оцінках вітчизняних медиків переважає скептицизм. Усерйоз не сприймає   «феномен сонцеїда», приміром, професор Микола Доценко: є ж, мовляв, жорсткі норми споживання людиною певних харчопродуктів, без яких організм не може функціонувати. Вчений каже, що той таки ж Микола Довгорукий може вважати, ніби він харчується сонцем, але ж виділення поживних речовин сонцем наука не підтверджує.

      Що б там не казали вчені і «не дуже», а в запорізького дивака вже є з десяток послідовників. Аналогічний спосіб життя влаштовує і 25-річну дівчину, і 78-річну бабусю, зауважує пан Микола: «Молода жінка має чудову фігуру, а пенсіонерка — гарантію не протягнути ноги на заслуженому в держави відпочинку». Обидві «сонцеїдки» стверджують, ніби відчуття голоду зникає поступово, під натиском «інших видів енергії»...

      Як на мене, то сонячні ванни і якомога частіша «підзарядка» легень свіжим повітрям реальні і без таких крайнощів, як перманентне голодування. До того ж похмурими днями у Запоріжжі можна донесхочу «наковтатися» не сонця, а «свіжака» від індустріальних монстрів. Зрештою, досить, а то вже починаю кепкувати з того, чого сам не куштував...