Батьківський інстинкт

      Жінки-одиначки з дітьми нас уже не дивують: материнський інстинкт — річ доведена, а про батьківський чомусь ніхто ніколи й не заїкається. Але, виявляється, матерів-зозуль у нашому світі теж вистачає. І чоловіки з сильно розвиненим батьківським чуттям не перевелися. Один із них — киянин Роман Білозор. Його життя склалося так, що довелося стати й притчею во язицах, і героєм журналістських «охів-ахів». Хоча сам він нічого героїчного у своїх вчинках не вбачає: мовляв, що тут такого? Дружина покинула — це було, але ж Настя йому рідна дочка — він навіть не думав ніколи, що залишить її.

      Усе почалося одразу після народження Насті. «Я працював столярем, якраз після закінчення училища був лише учнем, не майстром, а дружині грошей не вистачало, — розповідає Роман Петрович, — і коли Насті виповнилося чотири місяці, моя дружина вирішила їздити в Москву продавати торти й на цьому заробляти». Відмовити молоду маму від ризикованих поїздок нікому не вдалося. І жінка поїхала... на три місяці. Настя якийсь час жила в тещі Романа, а потім бабуся сказала, щоб забирав дитину до себе й робив з нею, що хоче. «Я перший місяць узяв відпустку за власний рахунок, а далі треба ж було працювати — знайшли нянечку. Вона, до речі, потім хрещеною мамою Насті стала», — каже Роман.

      Дружина, щоправда, повернулася. Вагітною. Залишати дитину не захотіла (бо навіть, за словами Романа, не знала, від кого вона) і поїхала в Саратов до подруги робити аборт. І знову зникла. Навіть подруга не знала, куди поділася жінка. Тим часом Роман звикся з думкою, що Настю він виховуватиме самотужки — добре, що допомагали його батьки. Тому через рік, коли повернулася горе-дружина, Роман відреагував спокійно, але двері вже не відчинив. А «матуся» подала до суду. Щоправда, забирати Настю вона не збиралася і на жодне судове засідання не з'явилася...

      Життя особисте тим часом не склалося. Не зійшовся характерами Роман і з наступною дружиною Ларисою. Щоправда, ця жінка замінила певною мірою Насті маму — 12-річна дівчинка Ларису так і називає. Але живуть вони багато років у різних оселях. Іншої неньки Настя не знає, хоча біологічна мама й з'являлася час від часу, навіть з молодшою сестрою познайомила дівчинку. Але спілкування не вийшло... Натомість Лариса, у якої немає власних дітей, дуже допомагає Роману в «жіночих» питаннях. «Коли тато дасть грошей, то ми на базар з нею за речами йдемо, — каже Настя, — він же нічого в цьому не тямить».

      Живуть Білозори скромно. Після того як Роману дали інвалідність 1-ї групи, працювати повноцінно чоловік не може... «Тоді якось усе одразу навалилося, — розповідає Роман, — у 1996 році мені відрізало пальці, наступного року схопила виразка шлунка. А потім і нирки відмовили...»

      Саме через це Роману три дні на тиждень доводиться проводити в лікарні. Але нічого, чоловік навіть влаштувався на підробітки — зайва копійка ніколи не завадить. Адже й допомоги немає звідки чекати.

      Батьків Романа Петровича, з якими вони з Настею жили, вже немає... Тому по господарству самотужки: тато готує їсти, Настя — відповідає за чистоту в квартирі. Іноді, щоправда, і юна господиня стає до плити. «Тут вони часом із подружками влаштовують на кухні такий гармидер», — посміхається татусь. «Готуємо смаженю, картоплю-фрі...» — перераховує Настя опановані кулінарні шедеври й додає, що готувати не дуже любить.

      А ще Білозори звикли до тварин. Тому в квартирі, окрім кішки Муркоші, є папуга Гоша та песик із поважним іменем Максиміліан. І сила-силенна вазонів. «Це дідусеві, — каже Роман, — доглядаємо як пам'ять».

      ...У майбутньому Настя хоче стати модельєром одягу, а ще — мати двійнят-дівчаток. «Буду їх одягати у красиві однакові речі...» — мрійливо розповідає дівчинка. Зараз вона цікавиться українською літературою, іноземними мовами й дуже багато уваги приділяє Муркоші. «Знаєте, а триколірна кішка неодмінно приносить щастя», — каже Роману наш фотограф Володимир. «Дай Боже! Було б непогано», — відповідає, посміхаючись, господар.

ДО РЕЧІ

      Роман Білозор — не один такий татусь в Україні. Чотири роки тому його колеги по нещастю вирішили створити громадську організацію «Міжнародний союз мужніх татусів» (об'єднує вона розлучених татусів-інвалідів, які виховують дітей без матері, самотужки). І тепер чимало проблем чоловіки вирішують спільно — подібних організацій, до речі, у світі немає. Євген Коновалов, засновник союзу, теж батько-інвалід, який виховав дітей самостійно, розповів «УМ», що організація об'єднала 242 сім'ї в Україні (уявляєте, скільки їх є, цих мужніх татусів!) та 7 родин у Білорусі. «Ми надаємо перш за все консультативну підтримку, — розповідає Євген, — безплатну юридичну допомогу в судах. Уже допомогли розв'язати 21 судову справу».