Коли вада не завада

      Важко уявити, щоб дитина з фізичними або розумовими вадами шила взуття не гірше за здорову людину. Але я бачила це на власні очі у Київському професійному ліцеї технологій та дизайну виробів із шкіри. Поруч зі здоровими однолітками в ліцеї навчається 140 дітей з особливими потребами. Серед них ті, кому надто важко пересуватись та координувати рухи, а ще — діти з розумовими вадами. Для «особливих» учнів — особливі заняття. Наприклад, на уроці після 20 хвилин роботи — маленька перерва. Діти вчаться за окремою програмою у невеличких групах по 7—10 осіб. А ось у позаурочних заходах поділу ніякого немає —усі рівні, всі працюють та відпочивають разом. Але так було не завжди.

      Цей заклад створено у 1947 році як професійне училище № 12, і воно почало готувати кадри для взуттєвої промисловості. Після розпаду Радянського Союзу взуттєва галузь поступово зійшла майже нанівець. У Києві закривалися фабрика за фабрикою, а звільнені з посад працівники вже не відправляли своїх дітей вчитися на «безробітних». З іншого боку, управління профтехосвіти вимагало виконання плану набору учнів. У освітян виникла рятівна ідея: спробувати попрацювати з хворими дітьми, яких у спеціалізованих інтернатах навчали на уроках користуватися швейною машинкою. Інтелекту для «взуттєвої» справи в нових учнів виявилось цілком достатньо. Експеримент поширили на інші категорії дітей з вадами, а саме на тих, у кого ДЦП, у кого затримка мовленнєвого розвитку, у кого ненадійний руховий апарат. Педагогічний колектив витримав і це випробування. Дітей з різними вадами почали навчати разом. І сталося диво — вони поступово позбулися комплексу неповноцінності, перестали відчувати себе поза суспільством. Вони зрозуміли, що вади в людей бувають різними і що невідомо, з якою проблемою людині жити складніше.

      У професійному ліцеї діти-інваліди навчаються лише виробничої справи, а загальноосвітні предмети майже не вивчають. Їм читають основи ринкової економіки, креслення, охорону праці, Правила дорожнього руху. Вони вивчають технологію взуттєвого виробництва, матеріалознавства, основи конструювання та виробниче обладнання. Є уроки українського ділового мовлення і правознавства. А ще — оздоровча фізкультура, основи медичних знань, саморегуляція і психічне здоров'я, основи добору професії. Поєднання ліцею для звичайних дітей і Центру реабілітації дітей з обмеженими можливостями — справа дуже виправдана, вважають фахівці. Навіть дітей на рівні розвитку шестирічної дитини можна навчати професійних навичок. Ці діти дуже цінують увагу, яку їм приділяють. Вони емоційно дуже розвинуті, вміють помічати якісь дрібнички і радіти життю. Коли відчувають, що до них ставляться як до повноцінних особистостей, то змінюється їхнє ставлення і до самих себе — вони стають вимогливішими до себе.

      У чому ж секрет успіху вчителів ліцею? Про це розповіла «УМ» завуч з виховної роботи Алла Леонідівна Липинська, педагог із 40-ріним стажем роботи: «Мені доводилося працювати зі студентами музичного училища, у старших класах загальноосвітніх шкіл, але таких вдячних, старанних і відповідальних учнів, як наші діти з вадами, я ніколи не зустрічала. Вони дуже сильно впливають на моральність атмосфери в ліцеї. Розумієте, здорові фізично стають ще й здоровішими в духовному плані. Вони чуйні і вміють вибачити іншим. Спочатку ми дуже боялися, щоб здорові діти ніяк не образили хворих, щоб над ними не почали сміятися, — опікали кожну особливу дитину, а наших звичайних учнів вчили бути поблажливими до вад інвалідів. Нам потрібно було враховувати й те, що навчатися в заклади профтехосвіти йдуть не кращі учні зі шкіл. Зараз над поєднанням дітей в один колектив працюємо тільки на першому курсі.

      Виявляється, що всі в ліцеї грають у бадмінтон, і що це ще один із секретів високих досягнень колективу закладу. Учні під час гри забувають про обмеження своїх рухових та інтелектуальних можливостей. Зосереджуючись на грі, малорухомі відкривають для себе нові можливості свого тіла, а вчитель ще й підказує, в якому випадку і як це краще зробити. Діти з розумовими вадами, розмірковуючи над силою і кутом удару по воланчику, швидше розвиваються інтелектуально, бо вчаться виробляти стратегію гри. Найголовніше, що дає бадмінтон — це розвиток координації. На базі нашого ліцею цього року відкрили міську федерацію з бадмінтону для дітей-інвалідів. Наші учні Володимир Янчук та Синяков Степан зараз готуються до чемпіонату світу з бадмінтону. Минулої зими вони привезли в Україну золоті медалі з паралімпійських ігор із двох видів слалом-спуску — маленького та великого.

      Вихідними для всіх бажаючих ліцеїстів та їхніх батьків працює спортивна секція «Шагомер». У денні пішохідні вилазки беруть всіх, незалежно від наявності вад у розвитку. Встановлювати намет, розпалювати вогнище вчить дітей знаний майстер взуттєвих справ та туристичних походів Юхим Михайлович Рижаковський, людина, яка, розмінявши сьомий десяток років, змогла залишитися активною і цікавою молоді.

      А тепер про найголовніше — про працевлаштування. Хоч як дивно — жодних проблем! Навіть за декого з інвалідів змагаються роботодавці. Випускників ліцею беруть на Першу взуттєву київську фабрику, на приватні підприємства. Тільки у Броварах різних невеличких взуттєвих підприємств нараховується близько 300. Бізнесмени за короткий строк дають додаткові знання для роботи з іноземною технікою. А потім і зарплату виплачують до 500 доларів. Минулого року за дівчинку з обмеженими можливостями Зарину Шевченко як за дуже цінного працівника змагалося декілька роботодавців. Таня Ніскородян має дуже обмежені можливості рухатись, але одну операцію дівчинка вивчила так, що у виконанні спеціального шва їй нема рівних. Зараз вона проходить практику на фабриці, і їй вже пропонують там робоче місце. Але ліцей працевлаштовує лише тих інвалідів, у яких є допуск до роботи. Непрацездатними вважаються інваліди першої та другої груп. Це не означає, що вони не можуть працювати зовсім. Комусь по силі робота неповний день, хтось не може бути біля конвеєра (наприклад хворі на епілепсію), комусь заборонено сидіти за машинкою, але можна прошивати взуття вручну. Ці люди працевлаштовуються у ремонтних майстернях або, за наявності фінансових можливостей, відкривають свої справи. Діти-інваліди народжуються ж не тільки в бідних сім'ях, і заможні родини не обминає це лихо.