Важко уявити, щоб дитина з фізичними або розумовими вадами шила взуття не гірше за здорову людину. Але я бачила це на власні очі у Київському професійному ліцеї технологій та дизайну виробів із шкіри. Поруч зі здоровими однолітками в ліцеї навчається 140 дітей з особливими потребами. Серед них ті, кому надто важко пересуватись та координувати рухи, а ще — діти з розумовими вадами. Для «особливих» учнів — особливі заняття. Наприклад, на уроці після 20 хвилин роботи — маленька перерва. Діти вчаться за окремою програмою у невеличких групах по 7—10 осіб. А ось у позаурочних заходах поділу ніякого немає —усі рівні, всі працюють та відпочивають разом. Але так було не завжди.

Жінки-одиначки з дітьми нас уже не дивують: материнський інстинкт — річ доведена, а про батьківський чомусь ніхто ніколи й не заїкається. Але, виявляється, матерів-зозуль у нашому світі теж вистачає. І чоловіки з сильно розвиненим батьківським чуттям не перевелися. Один із них — киянин Роман Білозор. Його життя склалося так, що довелося стати й притчею во язицах, і героєм журналістських «охів-ахів». Хоча сам він нічого героїчного у своїх вчинках не вбачає: мовляв, що тут такого? Дружина покинула — це було, але ж Настя йому рідна дочка — він навіть не думав ніколи, що залишить її.