Українське Національне бюро Інтерполу підбиває підсумки діяльності за рік. Хоч би якими були загальні показники, керівник бюро Кирило Куликов змушений констатувати головне: жодного з «кучмістів», які втекли за кордон після перемоги Помаранчевої революції, так i не вдалося екстрадиювати в Україну й притягнути до кримінальної відповідальності за попередні злочини.

Pівно рік тому, одразу після так званого «третього туру» президентських виборів, у Бортничах, що під Києвом, пролунав постріл. Він, постріл, підвів риску під життям та діяльністю одіозного можновладця епохи Кучми — міністра транспорту i зв'язку Георгія Кірпи. Майже одразу після огляду трупа слідчі спочатку тихцем, а потім усе впевненіше почали говорити про версію самогубства. Мовляв, Кірпа добре знав, що значить для «кучміста» його польоту перемога опозиційного кандидата. З часом на тому й порішили: самогубство — i крапка. Втім навіть через рік ті, хто знав Георгія Кірпу особисто, продовжують сумніватися у версії з «самострілом». Бо дуже вже сильною й вольовою особистістю був покійний, не міг так просто здатися. Тим більше що, передбачаючи перемогу «помаранчевих» сил у тому буремному грудні, Кірпа, який до цього робив усе для перемоги Януковича, почав співпрацювати з оточенням Ющенка. От, мовляв, «синьо-білі» й прибрали його як небажаного i дуже важливого свідка.