Ой не ходи, Грицю...

      Oтримавши запрошення на генеральну репетицію прем'єрного спектаклю нашого театру, я довго не вагався. По-перше, комедія під робочою назвою «Ой не ходи, Грицю» була присвячена подіям на місцевій площі, де з останніх сил тирлуються міні-натовпи під біло-синіми знаменами. (А що? Не тільки ж знімати фільми та ставити спектаклі про столичний «помаранчевий» Майдан). А по-друге, виставу вирішили запропонувати глядачам під відкритим небом і безпосередньо на отій площі, що, до речі, за якусь сотню метрів від самого театру. Цікаво? Отож.

      Словом, пішов. Однак чомусь знехтував неписаним репортерським правилом і з'явився на місце події не за п'ять хвилин до, а за п’ятнадцять пiсля початку. Звісно, тут уже почали без мене, і тепер залишалося тільки картати самого себе і ще уважніше мотати на вус та на диктофонну плівку все-все, що діється довкола.

Чом ти не прийшов?..

      За сценарієм, на площу повинні були зійтися прихильники синіх кольорів та затаврувати й освистати події річної давнини на Майдані. І тому тут зараз було де впасти не тільки яблуку, а й усьому цьогорічному врожаю фруктів із садів на дачних ділянках донеччан, наприклад біля селища Моспине. Тобто все, як у житті.

      А оскільки театр починається з вішалки, на площі — імпровізованій сцені — теж ретельно подбали про гардероб учасників дійства. І знову режисер та костюмер ні на крок не відійшли від реальності, і тому влучили «в яблучко». Таки можуть, якщо захочуть! Адже кілька десятків акторів з масовки натягли на себе стільки біло-синіх стрічок, шарфиків, футболок, косинок, капелюхів тощо, що їх вистачило б на кілька сотень учасників. І тепер, звісно, носії цієї символіки нав'язливо пропонували її городянам, які у своїх справах йшли повз цей посинілий натовп.

      Зважаючи, що це вже була репетиція генеральна, всі назубок знали свій маневр. Одні чимдуж намагалися зупинити пішоходів і залучити до свого гурту, а інші вперто не звертали уваги на подібні зусилля. Тільки одного разу якийсь чолов'яга стишив ходу біля молодика, який розмахував біло-синім прапором і патетично вигукував: «Донбас ніхто не ставив на коліна!»

      — Окрім «Олімпа», — зауважив перехожий. Мабуть, за задумом сценариста, натякав на червоний ніс прапороносця. — Або «Немирова»...

      — Що? — майстерно удав той, ніби нічогісінько не второпав. — Хто?

      — Чи ще, може, крім «Сармату», — лукаво додав чолов'яга. — Чи я мушу тебе вчити, що «Олімп» без «Сармату» — гроші на вітер!

       Десь збоку оцінили цю репліку й засміялися. А я був переконаний, що на прем'єрі вона взагалі зірве оплески. Тим більш останні стануть дуже доречними, аби заглушити лайки, якими вибухнув червононосий вслід пішоходу.

       Наступного діалогу довелося чекати хвилин десять, однак він виявився вартий того.

       Цього разу біля гурту пригальмував простодушний дядько (мабуть, у ролі пересічного роботяги) і на запитання, чого він не прийшов підтримати акцію «Год Майдана — год обмана», тільки спантеличено розвів руками.

      — Так ви ж не дали мені ні лопати, ні обценьок...

       Ті витріщилися на нього, як приказковий персонаж на нові ворота.

      — Здр-а-а-а-стє! Навіщо тобі тут лопата й обценьки?

       Дядько непоспіхом запалив цигарку й витримав (що значить досвідчений актор!)солідну паузу.

      — Ви як маленькі, їй-бо. А відкопуватись? Бо ж самі рік тому на цьому самому місці казали, що «помаранчеві» в разі програшу Януковича вже на другий день загорнуть Донбас бульдозером і обплутають колючим дротом!

      — Чеши звідси, поки трамваї ходять, «нашист», — визвірився хтось із біло-синього натовпу під дружний сміх перехожих, які чули дядькові бідкання.

       Але ще промовистіший діалог учасники генеральної репетиції розіграли після невинного зізнання пішохода, який, за його словами, не прийшов на площу, бо зараз «на роботі».

      — А ми, по-твоєму, де?

      — Отож і я кажу: ви тут заробляєте на хліб, а я — в іншому місці. Я ж вам не заважаю, отож не заважайте мені.

      — Зачекай, — перепинив йому шлях один із шарфоносців, який досі мовчав. — Ти не темни. Ось давай відверто: ти що, краще став жити за останній рік?

      — Та хотілося б ще краще. Але поки, тьху-тьху, гріх від зневіри волосся на голові рвати чи з прапором по площі бігати. Кажу ж — треба працювати...

       Опонент у передчутті цікавої дискусії аж руки з кишень повитягав.

      — Може, скажеш, зарплата в тебе зросла? Так на копійку!

      — Зросла. І не тільки в мене. І не на копійку. Он по всій області, хлопці, середній заробіток уперше, чуєш, уперше став більш як тисяча гривень. Хіба це не гроші? Особливо у порівнянні з тим, що ми мали минулого року. І ота тисяча, я думаю, не межа. Он наші авіатори та моряки у жовтні отримували щомісця вже по 1700 гривень, металурги — по півтори тисячі, коксохіміки — по 1400, шахтарі — 1300 гривень...

       — Ха! Знайшов чим хвалитися! А ціни? Ти не подумав, що оця твоя влада підняла платню на десять гривень, а ціни збільшила на сотню! На м'ясо, на бензин, на цукор. Хіба не так?

      — А що ціни? Ніде правди діти, скачуть угору, тільки встигай звикати... Але щодо влади, як ти кажеш, тут ще питання, хто більше піднімав: нова чи стара...

      — Гоніш? При Януковичу все було тіп-топ і ціни не піднімалися.

      — Ти йому про образи, а він тобі про гарбузи, — зробив вигляд, ніби обурився перехожий. — Ти взагалі, юначе, крім отого, що на шарфу та прапорі написано ще щось знаєш? Як ні, то знай — динаміка росту цін на м'ясо в цьому році — 19 відсотків. Згоден, немало. Але у минулому році «при Януковичу», як ти кажеш, за цей же період ціни на м'ясо зросли аж на 39 відсотків. Щось ви швидко це забули. Чи той же бензин. У цьому році ціни зросли на 24 відсотки, а при уряді Януковича на всі 56 відсотків. Про який «тіп-топ» ви тут верзете?.. І потім ще дивуєтеся, що вас тут якась жменя зібралася...

       Шарфоносці, стрічконосці і прапороносці перезирнулися, однак відступати не збиралися. Тим більше, що один із них устиг збігати до намету й принести листівку.

      — Ось читай про свою владу. Темпи виробництва в області падають, як...

      — Як дехто від попадання в нього яйцем! — голосно підказав хтось із слухачів цікавої дискусії й мерщій сховався за спинами собі подібних.

       Коли сміх трохи вщух, стрічконосець не поспішав скористатися підказкою, а поставив питання ребром.

      — Ти знаєш, що темпи виробництва дуже-дуже падають?

       — Начуваний. І тому нову владу навіть не думаю вигороджувати. Хоча все ж слід зважати й на об'єктивні причини. Ось скажи, якщо такий грамотій: що в Донеччині займає левову частку виробництва?

      — Пиво! — знову гукнув хтось із міні-натовпу.

      — Може бути, — погодився поінформований перехожий, попри глузливий сміх присутніх. — Бо з початку року он наш «Сармат» збільшив випуск своєї продукції на 25 відсотків із хвостиком. Проте, самі знаєте, щодо цього пивоварам далеко до металургів. Так от, цьогоріч падіння обсягів виробництва металургів Донеччини відбулося через зменшення вартості металопродукції на світовому ринку, зростання дефіциту металобрухту та подорожчання тарифів на залізничні перевезення. І знову ж таки не йдеться про обвальне падіння — до кінця 2005-го, приміром, обсяг виробленого чавуну становитиме 97 відсотків до рівня минулого року. Причому в цей же час майже всі донецькі металургійні підприємства взялися за капітальні ремонти та модернізацію виробництва. А це вже в недалекому майбутньому дасть свій економічний ефект. Реконструкція йде і в Маріуполі на обох комбінатах — «Азовсталі» та імені Ілліча — і на ДМЗ, і, до речі, на Єнакієвському металургійному, де починав свою трудову діяльність ваш кандидат.

      — А шахти? Он скільки позакривали, а ті, що залишились, по відру видобувають...

      — Так чому ж я шахтарів серед вас не бачу? А знаєте чому? Бо якраз про шахти, хлопці, краще б помовчали. Де ви були тоді, коли областю та урядом керував той, чиїм прізвищем на шарфі тепер розмахуєте? Чого не протестували, коли масово закривалися цілком нормальні шахти із солідними запасами вугілля? На них он тепер, проклинаючи відому вам персону, мають намір відновлювати видобуток палива... А щодо «відра» скажу наступну річ. Точніше факти. Нещодавно вперше в Україні гірники шахти «Красноармійська-Західна №1» менш ніж за десять місяців видали на-гора рекордні 5 мільйонів тонн палива! А посеред листопада шахтарі «Добропільської» вже встановили в нарядній новорічну ялинку, бо виконали річний план — 1 мільйон 100 тисяч тонн вугілля. А згадайте, як працюють і які отримають гроші на нашій донецькій ім.Засядька, на «Краснолиманській» та низці інших благополучних шахт. Та ви цих гірників та членів їхніх сімей на площу під свої прапори навіть трактором не затягнете!

       ... Скажу чесно, попри досить невимушену гру акторів, сценарист із режисером, мабуть, дещо переборщили. Адже в реальному житті подібний діалог на площі навряд чи можливий. Адже «посинілі», як правило, не дають опонентам сказати слова, що суперечить поглядам, які вони відстоюють. Як тільки почують щось, окрім лайки на адресу нинішньої влади, відразу горлають «бандерівець», «запроданець», «помаранчева чума» і втришия женуть від себе. А тут така толерантність... Утім автор має право на вигадку, а я, зрештою, не театральний критик, і тому знову нашорошив вуха, коли кілька прапороносців почати дорікати літній жінці.

      — Невже ви вже змирилися з політичними репресіями та переслідуваннями влади донеччан за нашу позицію? Це жах!

      — Тю на вас! — аж сіпнулася вбік тітка. — Кому ви потрібні? Он ви вже похрипли та посиніли від тієї позиції. І що — хтось вам заважає? Та хоч на головах тут ходіть, на вас ніхто уваги не зверне...

      — Зате наших лідерів за грати кидають і змушують по закордонах хо... У тривалі відрядження туди їздити.

      Перехожу, схоже, це заділо «за живе».

      — Ти не плутай грішне з праведним! Я ось за Януковича голосувала, і сусідів агітувала, і тут на площі тоді стояла. Хто мені цим дорікнув? Хто мені отими гратами погрожував?.. А якщо тепер міліція почала когось «шерстити», то я так думаю, давно пора. Он скільки бандюг у Донецьку та області тільки за цей рік перехапали! А зброї у них повідшуковували — можна в терикон складати! Так ми всі тільки за такі «репресії» проти злочинців, які досі чогось були «недоторканними». А ти мені тут про політику торочиш! І якщо ваші лідери в штани понакладали, то я тут до чого?...

      — Дірьовня! — кинулися від неї в різні боки її опоненти. — А за штани ще відповіси!..

      Тітка, ніби нічого й не відбулося, попрямувала своєю дорогою. А я, зваживши, що диктофон уже домотав останні метри плівки на касеті, теж пішов. Але не додому, а в пошуках когось із адміністрації театру. Треба ж дізнатися, як прізвища режисера, акторів і нарешті дату прем'єри спектаклю. Адже, судячи з генеральної репетиції, аншлаг йому гарантований.

      Однак «посинілі» стрічконосці з масовки на подібні запитання спершу витріщили на мене очі, ніби уздріли поруч самого Януковича. Та ще й із прапором «Так! Ющенко». Але швидко отямилися і засичали:

      — Твої клоуни (так і сказали «клоуни») отам біля фонтана тусуються. А тут серйозна акція. «Год Майдана — год обмана». Хіба не чув?..

Епілог

      Йти до «клоунів» на саме закінчення генеральної репетиції я вже не став. Натомість удома розшифрував касету і насамперед перевірив цифри, що зрідка миготіли в отих діалогах на площі. Все сходиться, якщо не зважати на мінімальні неточності. Приміром, середні зарплати по області авіаторів не 1700, а 1728, у металургів не рівно півтори, а 1542 і т.п. Все решта так чи майже так.

      Та це не головне. А те, що через кілька днів я знову подибав на «синю» площу. Слов'янська партія нахвалялася провести велелюдну акцію, присвячену подіям річної давності у Сіверськодонецьку та Донецьку теж. І що ж? На центральну площу, де минулого року юрмилися тисячі донеччан, а керівники міста й області вигукували відозви про необхідність зміни державного устрою та створення автономної і федеративної республіки, тепер не прийшов узагалі ніхто. Навіть (!?) самі організатори, які чомусь різко «передумали». А навідалися сюди тільки з півдесятка журналістів.

      І аж тоді до мене нарешті дійшло. Оті записані діалоги в «Год Майдана — год обмана» справді були немов генеральною репетицією повного краху ідей, які місцеві вожді довго, вперто і послідовно нав'язували пересічним донеччанам. А річниця «федерації» — стала своєрідною прем'єрою. Причому однією з найкращих прем'єр, на яких досі доводилося бувати. Хоча, звісно, я не театральний критик.