«Режисер Віктор Скуратівський: «Дивись, Віталік, береш мікрофон ось так...»
Ще в кімнаті стоять допотопні крісла радянського виробництва з пошарпаними дерев'яними бильцями та запалими, наче старечі щоки, «сідушками», стіл із майже розпитою пляшкою «Джоні Вокера», трьома склянками з коричневою рідиною на денцях та дешевим пластиковим вазонком, у якому росте каланхое. Бутафорські стіни, які у фойє Палацу спорту і видають себе за кімнату, обвішані живописом, чорно-білою географічною картою у рамці, стилізовану під середньовіччя, та гламурними дівками з глянцевих журналів. Чому склянок на столі тільки три, якщо учасників гурту «Нумер 482», які в цій імпровізованій кімнаті, набитій мотлохом, знімають кліп, — чотири. Тому що четверта стоїть на колонці біля барабанної стійки — усі інструменти і тих, хто на них грає, режисер Віктор Скуратівський теж затягнув у кадр. Автономно існуюча краля і в кімнаті, і в кадрі теж з'являється: в її очах відбивається глянець журналів, які вона гортає.
«Наші попередні три кліпи були сюжетними історіями, в яких і самих музикантів було важко роздивитися, тому цього разу це просто відео. Нам сподобалися три останні кліпи «Другої ріки», кліп «Гринджол», які знімав Віктор, і ми запросили його до співпраці», — розповідає «УМ» Віталій Кириченко. Його доповнює сам режисер, за сумісництвом бас-гітарист «Другої Ріки»: «Нумери» — мої давні друзі, і коли я послухав пісню «Інтуїція», то саме таке відео було першою асоціацією. Сюжету ніякого немає, є атмосфера, енергія і настрій».
«Візьми руками мікрофон... Віталік... мікрофон... руками», — кричить у мегафон Скуратівський, активно демонструючи уявні дії вокаліста і стискаючи мобільний телефон. — Так, так... тепер покажи зачіску... за-чіску... У профіль! Добре... тепер у профіль з іншого боку. Супер! Су-пер... Стоїмо. Стоїмо, до кінця стоїмо. Знято!». Віталій Кириченко в зеленій сорочці та здорових зелених окулярах а-ля US Army активно стрибає біля мікрофона, співаючи «Нам світ хотілось вкрасти», з часом його сорочка висмикується з штанів, а окуляри він шпурляє в мене, тобто на диван, де я сиджу. Нічого такі окуляри, мені теж до зеленої кофтини пасують...
Пісня «Інтуїція» буде фактично першим окліпованим треком із нового альбому «нумерів», який планують випустити навесні. Фактично, бо один кліп — на пісню «Трилер» — уже почали знімати в Одесі, але «так сталося, що відео так і не було змонтоване. Були зйомки, але режисер не зміг допрацювати його до кінця. Це мало бути відео в дусі Мобі чи Девіда Боуї, такий собі постпримітивізм», — розповів «УМ» Кириченко. В ротації кліп з'явиться на початку січня.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
