Кирилiвська церква.
На території Києва є понад 10 архітектурних і археологічних заповідників (деякі з них — міжнародного значення, під охороною ЮНЕСКО). Найбільшою небезпекою для стародавніх споруд у столиці є ризик зсуву грунтів, підземні порожнини. Але не менш небезпечні й недолiки гідроізоляції старих стін, застарілі водогінні комунікації, які можуть спричинити знищення цінних пам'яток історії. Споруда, про яку йтиметься, є другою за своєю унікальністю в Національному заповіднику «Софія Київська». Головна її цінність — 800 квадратних метрів оригінальних фресок XII століття. Для тих, хто цікавиться історією столиці, цих вiдомостей достатньо, щоб здогадатися: йдеться про Кирилівську церкву.
Освячена на честь Кирила Олександрійського, Кирилівська церква була заміською резиденцією та родовою усипальнею для династії Ольговичів. Саме тут у 1194 році було поховано героя давньоруської поеми «Слово о полку Ігоревім» — київського князя Святослава. Як зазначалося вище, найбільшу цінність для мистецтвознавців мають оригінальні фрески XII століття, які у 1960-х роках було виявлено на стінах під тиньком XVIII століття. Над реставрацією цих фресок свого часу працював видатний митець Михайло Врубель, який ще й власноруч розмальовував стіни цієї церкви. Його вражаюча композиція «Зішестя святого Духа» на склепінні хорів, а також сповнений трагізму «Надгробний плач» у поховальній ніші нартекса займають центральне місце серед олійного живопису XIХ століття.
Протягом останніх років в середині Кирилівської церкви через підвищену вологість постала проблема збереження настінного живопису. Справа в тому, що під час проведення дослідницьких і ремонтно-реставраційних робіт у 1950—60 роках у примiщеннi пам'ятки було опущено підлогу до рівня XII століття. Таким чином, культурний шар за стінами будівлі виявився на 80-90 сантиметрів вищий за рівень підлоги в самій церкві, що й стало причиною підвищення вологості в приміщенні, створюючи небезпеку відшаровування тиньку з живописом. Не менш небезпечною, як для фресок, так і для врубелівських розписів, виявилася ймовiрність розвитку грибкової інфекції. Але справа не тільки у фресках. «Страждала вся пам'ятка, — розповідає директор Національного заповідника «Софія Київська» Неля Куковальська. — Не було організовано водовідведення, а просадочні грунти сприяли тому, що пам'ятка руйнувалася».
Відшукали мецената, який погодився за власний рахунок виконати всі реставраційні роботи зі зміцнення та збереження церкви. Меценатом виявилася україно-французька проектно-будівельна компанія «Основа-Солсіф». Фахівці компанії провели дослідження фундаменту Кирилівської церкви та здійснили його гідроізоляцію. За словами Нелі Куковальської, до початку реставраційних робіт у деяких ділянках вологість стін церкви досягала 20 відсотків, тоді як допустимі показники — 3-4 відсотки. «Тепер, завдяки гідроізоляції фундаменту та стін церкви, рівень вологи стабільний — 3,68 відсотка. Це дозволить нам уже наступного року провести повну реставрацію всіх фресок», — говорить пані Куковальська. «За родом своєї діяльності наша компанія бере участь у створенні сучасної інфраструктури Києва. Ми причетні до того, що наші правнуки будуть називати культурною спадщиною початку ХХІ століття, а тому як ніхто розуміємо необхідність зберегти створене раніше», — каже генеральний директор компанії Юрій Карпенко.
Під час робіт зі зміцнення та збереження фундаменту Кирилівської церкви працівники заповідника зробили археологічне відкриття — оригінальні фундаменти прибудов до Кирилівської церкви. Археологи датували частину фундаментів XII, а частину — XVII століттям. Ця прибудова мала два об'єми і, швидше за все, використовувалася як приміщення для богослужіння та ще як похоронна камера. На думку експертів, це відкриття стимулюватиме нові наукові дослідження й істотно вплине на уявлення про оригінальну архітектуру Кирилівської церкви.
До останнього — не вірилося. Не сподівалося, що люди, які десятиліття не ходили до старої церкви, прийдуть до нової. Але сталося. У день першої служби Божої (цьогоріч на Трійцю) в новозбудованій Свято-Покровській церкві в селі Літки, що на Київщині, ледь умістилися всі охочі. А церква велика, ошатна. >>
На День Конституції їхав у своє рідне село Куликів, аби у тамтешньому храмі на сороковий день віддати належне пам’яті свого родича Василя. По дорозі з Кременця згадував дні нашого спілкування... Водночас не міг позбутися невдоволення, що мушу переступити поріг церкви Московського патріархату. >>
Інцидент 8 травня («УМ» про нього вже писала), коли три найвищі чини УПЦ Московського патріархату«вшанували сидінням» захисників своєї і їхньої Батьківщини (серед яких половина загиблі) — спричинив хвилю шокового здивування і обурення. >>
Щодня ми бачимо реальні воєнні дії, які здійснює Росія проти України — обстріли «Градами», артилерійську зачистку мирних населених пунктів. Ми знаємо про «гуманітарну допомогу» з Росії, неспростовні факти постачання Кремлем на Донбас військової техніки та боєприпасів. Як даність уже сприймається інформація про регулярні російські війська на окупованих територіях. >>
Якби не повість Івана Франка «Борислав сміється», включена до шкільної програми, навряд чи багато пересічних українців дізналися б про невелике місто нафтовиків на Львівщині, де нині мешкає 35 тисяч осіб. Хоча насправді це — особливий населений пункт, єдиний у світі, побудований на промисловому нафтогазовому та озокеритному родовищах із численними джерелами мінеральних і лікувальних вод. >>
Цього року Великдень відзначали в один день усі християни. А всі православні церкви України, судячи з усього, ще й ідейно «майже разом». Адже Україна стоїть на порозі очікуваного, вимріяного і такого потрібного акту — об’єднання православних церков у єдину помісну Українську церкву. >>
