Корупцiя по-царськи

      Двісті років тому, 1803 року, державний статський радник Павло Демидов звернувся до міністра народної освіти Російської імперії з листом, де висловив бажання надати на користь майбутніх університетів у Києві й Тобольську 100 тисяч рублів. Пан радник прохав більшу частину коштів залишити вічним капіталом, який своїм обертанням збільшувався би на користь цих освітніх закладів, а прибутки витрачалися б на утримання незаможних студентів. Цей капітал було чомусь внесено у скарбницю Московського виховного будинку. У тогочасній пресі про подальшу долю капіталу не згадувалося, як і у фінансових рапортах першого ректора Київського університету Михайла Максимовича у 1833—1835 роках.

      На початку ХІХ століття інспектор шкіл Київської, Волинської та Подільської губерній Тадеуш Чацький, скориставшись прихильністю князя Адама Чарторийського, що перебував на царській службі, переконав імперську владу в доцільності виділення великих земельних угідь і будівель (які до приєднання цих земель до Російської імперії належали католицьким орденам єзуїтів та василіян) та щорічного асигнування 5700 карбованців сріблом — для будівництва гімназії, що перебувала б під протекцією Віленського університету — у волинському містечку Кременці. Крім того, Чацький вклав у розвиток Кременецької гімназії чимало власних коштів, збирав пожертви від окремих осіб. Видатний хімік-дослідник і технолог, автор семитомного підручника з хімії, представник Варшавського товариства працівників науки О. Ходкевич дав 40 тисяч злотих спеціально для організації та обладнання в гімназії хімічної лабораторії.

      Кременецька гімназія (згодом ліцей) була відкрита 1805 року. Учні здобували тут знання з латинської, французької, польської, німецької та російської мов, вивчали право, гуманітарні та природничі науки; отримували фах механіків-практиків, геометрів. На третьому вищому курсі по 10 годин щотижня викладали хімію — філософську, органічну, рослинну, тваринну, а також історію цієї науки. Хімічна лабораторія налічувала 540 різноманітних приладів та 660 одиниць лабораторного посуду для дослідів. Була багата колекція рослин, тваринних препаратів. Окрім хімічного, були обладнані, звісно, й інші кабінети — мінералогічний (у якому налічувалося 17969 зразків мінералів), зоологічний (12655 експонатів). Кабінети фізичний та механічний, геодезичний, агрономічний, гравірувальний, архітектурний, живопису та скульптури мали різноманітні навчальні засоби, устаткування, моделі. Діяли астрономічна обсерваторія, метеорологічна станція, у ботанічному саду вирощували понад 15 тисяч різновидів дерев, кущів і трав. У школі була добре підібрана бібліотека — близько 45 тисяч книг iз різних галузей знань.

      За 25 років свого існування ліцей став фактично вищим навчальним закладом, iз відповідно високим рівнем викладачів. Навчальні плани будувалися у дусі польських шкіл, в яких серед основних завдань було польське національне виховання. 1831 року учні вищих курсів і частина викладачів Кременецького ліцею взяли участь у Польському повстанні. Після придушення повстання російськими військами, за розпорядженням царського уряду, ліцей було ліквідовано. Його майно і кошти російський цар Микола І наказав передати щойно заснованому в Києві Імператорському університету святого Володимира. До Києва було переведено і викладачів Кременецького ліцею.

      У перший рік навчання до цього нового закладу прийняли 67 студентів, з них тільки 12 — на кошти з державної скарбниці. На той час про внесок Павла Демидова було забуто. Бурхливі політичні події першої чверті ХІХ століття, війна з Наполеоном і пожежа в Москві 1812 року, повстання декабристів 1825 року, Польське повстання «спалили» 100 тисяч вкладених рублів добродійника, подаровані для навчання незаможних студентів у Києві.

      Імператор Микола І відвідав Київ у жовтні 1835 року. Він був зовсім байдужий до фінансового рапорту ректора університету Михайла Максимовича. Тільки 1890 року В.Науменко в журналі «Київська старовина» оприлюднив звіт про цей рапорт, який помітно відрізнявся від фінансового звіту за ті роки, опублікованого 1884 року до 50-річчя утворення Імператорського університету. В «Історії університету святого Володимира» за 1884 рік згадується про те, що 1833 року з державної скарбниці на потреби закладу було асигновано 248090 рублів. У рапорті Максимовича ця стаття доходів дорівнює 122700 рублів. Різниця на користь скарбниці складає запаморочливу цифру — 126190 рублів. Автор статті у «Київській старовині» визначає цю різницю як непорозуміння, яке можуть легко пояснити компетентнi особи з університетської адміністрації. Проте здивування залишилося: «Почему из ассигнованной суммы поступило в действительности меньше половины, решить не беремся». На розвиток Київського університету від приватних жертводавців надійшло 1331978 рублів асигнаціями, зазначається у рапорті Максимовича. Якщо перевести це на срібло, беручи 100 одиниць асигнацій рівними 28,57 сріблом, отримуємо суму в 380536 рублів сріблом. У звіті, вміщеному в «Історії університету...» приватні пожертви дорівнюють 462580 рублів сріблом. Різниця між звітами тут становить, на користь приватних осіб, 82044 рублі сріблом. У звітах спостерігається й інакша тенденція. Завдяки пожертвам дворянства Київської губернії та Київського наказу громадської опіки надійшло 260473 рублі асигнаціями або, на срібло — 74417 рублів. В «Історії...» Владимирський-Буданов визначає цю статтю доходів у 31494 рублі сріблом. Різниця на користь Імператорського університету складає 42923 рублі сріблом.

      З надто значних розбіжностей фінансових звітів напрошується висновок, що з самого початку Імператорський університет у Києві був замислений як корупційний. Російська влада, балансуючи між польською та українською національною свідомістю, жорстоко караючи будь-які прояви визвольних рухів гноблених націй, безпомилково визначила, що тільки підконтрольний навчальний заклад iз сумнівними фінансовими операціями, з розбещеними хабарями викладачами може бути підмурівком «великої держави», виховуючи не так мислячих дослідників, як переконаних «служителів імперії».