Вугільний порох в очі

      Прийняття бюджету на наступний рік ніколи не обходиться без шахтарських пікетів. Цього року Кабмін пікетують представники шахти «Партизанська» ДП «Антрацит» — члени Незалежної профспілки гірників України(НПГУ). Третій місяць триває їх конфлікт із дирекцією , яка займається знищенням організації НПГУ, а натомість розбудовує структуру Партії регіонів. Закривали і пломбували приміщення, яке займала профспілка, і оголошували, що тут буде офіс Партії регіонів. Те, що відбувається на шахті «Партизанська», є порушенням конституційних прав громадян. Та й узагалі, складається враження, що гірники постійно знаходяться у зоні лиха. Про те, чому так відбувається, ми розпитували народного депутата, голову НПГУ Михайла Волинця.

Хто кредитує  «бермудський трикутник» вуглепрому

      — Наскільки реальною, на ваш погляд, є урядова Програма з погашення боргу із зарплати перед шахтарями?

      — Це фіктивний документ. У проекті бюджету-2004 передбачено кошти в розмірі 200 мільйонів гривень на погашення зарплатних боргів. Але цими коштами неможливо загасити всю заборгованість із зарплати, тому що вона сьогодні становить 1,1 млрд грн. і 260 млн. грн. — iз регресивних та разових виплат. Потроху стали гасити заборгованість попередніх років. Але в цьому році вона зросла на 226 млн. Крім того, я маю сумнів щодо виділення визначеної у бюджеті суми, тому що обіцяних коштів для погашення заборгованості не було в цьому році. Зрештою, зважте, що виділити 200 мільйонів у 2004 році планують за рахунок інших статей. Це означає, що постраждають інші видатки для галузі. Міністерство, звітуючи перед Кабміном, запевнило, що розв'яже цю проблему з допомогою банківських кредитів. Але їх треба повертати з відсотками. До того ж, кредиторська заборгованість у галузі сьогодні удвічі більша за дебіторську.

      — Недавно Прем'єр Віктор Янукович зустрічався з профспілковими лідерами. Перед тим він заявляв, що при розгляді обсягів фінансування вугільної галузі наполягатиме на цифрі 3, 2 мільярда гривень. Вам вдалося розв'язати хоча б дещицю проблем, про які хотіли поговорити з главою уряду?

      — На жаль, ні.Прем'єр спізнився на зустріч, і, вочевидь, він був стурбований ситуацією щодо острова Тузла, про що і розповів журналістам. Потім зателефонував Президент — і Віктор Янукович пішов. Ніхто з профспілкових діячів не встиг викласти свою думку про реальний стан у галузі. Прем'єр єдине зауважив — мовляв, він дуже занепокоєний тим, аби наступного року галузь було профінансовано на необхідному рівні. Це питання перепоручили віце-прем'єрам Миколі Азарову і Віталієві Гайдуку. А результат такий: за участю урядовців у першому читанні було прийнято бюджет, у якому фінансування галузі передбачено в розмірі 2,8 мільярда гривень. Тобто формально — на рівні минулого року, але якщо подивитися реально, то з цих коштів 400 мільйонів передбачається виділити «на інші витрати», яких у минулому році не було, а 600 мільйонів зазначено в незахищеній статті. Разом виходить 1 мільярд, після чого я роблю висновок, що на потреби галузі в бюджеті-2004 коштів виділено менше, ніж цього року.

      — Проте в Міністерстві палива та енергетики виступають із позитивним прогнозом. Стверджують, зокрема, що в розвитку галузі спостерігається позитивна динаміка, яку є можливість закріпити вже до 2005 року. Ви поділяєте цей прогноз?

      — Ні. Судіть самі: обсяги видобування вугілля за останні десять років впали удвічі. Галузь зазнала втрат і тому, що зросла корупція. Зменшилися обсяги фінансування капітального будівництва. Сьогодні на шахтах підготовлено виробничих потужностей на 100 мільйонів тонн. А на рік видобувають 80 мільйонів тонн вугілля. Обіцянка пана Януковича на День шахтаря, що в наступному році буде видобуто на-гора 100 млн. тонн, є нереальною. Я вам гарантую, що в цій ситуації протягом найближчих двох-трьох років, навпаки, відбудеться падіння обсягів видобутку вугілля — спочатку до 60, а згодом — до 50 мільйонів тонн на рік.

      — Ви є членом робочої групи з питань реформування вугільної галузі. Яка ваша думка щодо квітневих заходів, запропонованих фахівцями задля виведення галузі з кризи (йдеться про те, що слід знизити собівартість вугілля, оптимізувати механізм реалізації, заборонити генеруючим компаніям продавати коксівне вугілля на вторинному ринку, організувати оптовий ринок енергетичного вугілля. — Авт.)?

      — У даному разі мені нічого іншого не залишається, як поділяти цю позицію. Хоча від самого початку я різко критикував реформи Сергія Єрмілова. Але моєї критики і дій як лідера НПГУ виявилося недостатньо для того, щоб вплинути на ситуацію. Тим більше що згодом відбулася невелика тенденція до стабілізації становища в галузі. Запропоновані заходи є половинчастими, це повернення до 1996 року. Уряд побоюється шахтарських страйків і хотів би деякою мірою зафіксувати ситуацію до президентських виборів. Після них, незалежно від того, хто стане главою держави і який буде обрано уряд, керівництво галузі змушене буде вдатися до непопулярних заходів і закрити збиткові шахти. Немає впевненості, що реформи пана Єрмілова просуватимуться вперед. Міністерську програму уряд не квапиться виставляти як свою. Це можна пояснювати по-різному, але насамперед поглянемо на умови, в яких реалізується програма. Взяти такий факт, як розкрадання бюджетних коштів. Одну зі схем їх перекачування реалізують структури, наближені до корпорації «АРС», яка належить Рiнату Ахметову. Кошти спрямовують нібито на технічне оснащення, але насправді їх контролюють приватні фірми, які, у підсумку, роблять так, щоб закуплене на бюджетні кошти обладнання надходило на підприємства за завищеними цінами. Водночас шахти обкрадають, занижуюючи ціни на вугілля.

      — Пригадується, подібне спостерігалось і два-три роки тому. Проте в Мінпаливенерго повідомили, що проводять централізовані тендери на закупівлю матеріально-технічних ресурсів для підприємств галузі. Наскільки це, на ваш погляд, достовірно?

      — Таку роботу здійснюють, і йдеться до покращення ситуації, але я знаю, що певні кола від імені деяких фірм потім звертаються до тих, хто виграв тендер. Їм пояснюють, хто за цією фірмою стоїть — чи то Сергій Тулуб, чи то інша особа, — і примушують відмовитися від перемоги.

Газова атака на вугілля?

      — Зараз намагаються «запустити» в маси і «прокрутити» у ЗМІ обговорення такої ідеологеми: мовляв, український ПЕК уже тепер спроможний взяти на себе роль «гаранта енергетичної безпеки» України за рахунок збільшення постачання вітчизняного вугілля на теплові електростанції і зменшення, відповідно, споживання російського газу.

      — На жаль, це не так. Минулого року для потреб ТЕС на опалювальний період було закладено в резерв 3 мільйони тонн вугілля. Вийшли із зими з запасом у 600 тисяч тонн. Сьогодні на складах є 2 мільйони тонн вугілля. Міністр намагається до кінця листопада закласти запас обсягом майже 1 мільйон тонн, що є непосильним завданням для українського вуглепрому. Тому вже відомо, що закуповуватимуть вугілля у Росії або Польщі. В принципі, це можливо зробити, якщо знайти кошти. Але навіщо намагатися такою важкою ціною сягнути «заповітної» 3-мільйонної позначки, якщо все одно iз зими вийдемо із запасами вугілля приблизно у 600 тисяч тонн? Мінпаливенерго, створивши резерв вугілля, розраховує натомість використати дорожчий теплоносій — газ. Відповідний обсяг голубого палива обсягом у 800 млн. кубометрів міністерство планує використати в листопаді. Хоча є проблема отримати і цей обсяг, тому що НАК «Нафтогаз України» воліла б вчинити зовсім по-іншому, а саме — експортувати це паливо з вигодою для себе.

      То навіщо платити високу ціну за імпортований газ, чи не краще підняти ціни на українське вугілля, збільшити виробничі потужності на шахтах і спокійно пережити зиму? Український ПЕК потерпає від незбалансованості. Я не хочу перейматися доводами Сергія Єрмілова, але й не хотів би опинитися на його місці, тому що через кожних два тижні лунають повідомлення про його можливе звільнення з посади. Ціна на вугілля на початку року в середньому становила 23,5 долара. Їх можна було б безболісно підвищити приблизно до 30 доларів. Далі збільшувати ціну на вугілля небезпечно, тому що тоді вона майже зрівняється з ціною на експортний газ і мазут. Тоді буде дуже легко експортувати газ — наведуть вагомі підстави, щоб це робити.

      — А чи може Верховна Рада сказати в цій ситуації своє слово?

      — Не може. Ви ж бачите, парламент приймає у першому читанні бюджет без обговорення. Це нонсенс. Верховна Рада через «більшість» є контрольованою з боку Адміністрації Президента.

      — Чи вдалося урядові Януковича вивести операції щодо продажу коксівного палива з-під впливу «вугільних баронів»?

      — Зовсім не вдалося. Міністр палива та енергетики не впливає на це питання. Ринок коксівного вугілля майже на 80 відсотків контролює Рiнат Ахметов. Зрозуміло, що хто контролює кокс, той контролює ринок металу, який є основною статтею доходу від українського експорту. Що ж до ціни на коксівне вугілля, то про неї важко судити через те, що ми не можемо отримати достовірні цифри — уся ця інфоромація під приводом комерційної таємниці є закритою. Але ж роботодавець, якщо він будує відносини з профспілкою на підставі угоди, повинен показати свій прибуток. Лише за цієї умови можна більш-менш зорієнтуватися, скільки ж коштує робоча сила, і спрогнозувати, як розвиватиметься ринок праці у вуглевидобувній галузі. Коли ж фірми працюють напівлегально (Рiнат Ахметов стверджує, що не має стосунку до вугільної галузі, наголошуючи, що він є президентом футбольного клубу), то як же можна побудувати цивілізовані трудові відносини? Я думаю, краще про це знає Прем'єр Віктор Янукович, бо він — наближена до пана Ахметова особа.

      — Як ви оцінюєте роботу недавно створеної державної компанії «Укренерговугілля» у світлі того, що деякі приватизовані енергопостачальні компанії перестали погашати борги, хоча це записано в їх інвестиційних зобов'язаннях (йдеться про Херсонобленерго та Кіровограденерго), і Фонд держмайна оголосив про свій намір розірвати з ними договір купівлі-продажу державних пакетів акцій?

      — Міністр палива та енергетики якраз і намагається поставити все на свої місця у схемі роботи енергоринку — достеменно знаю і стверджую це з повною відповідальністю, хоча й не належу до симпатиків Сергія Єрмілова. Якщо він не наведе порядок на енергоринку, буде важко пережити зиму. А до справ на енергоринку мають прямий стосунок ті, хто хоче прибрати до рук теплову генерацію (зараз ця генерація входить у стадію банкрутства).

      — Ваше ставлення до наміру президентів України, Росії, Білорусі та Казахстану створити Єдиний економічний простір (ЄЕП)?

      — Шахтарі перші забили тривогу з приводу створення ЄЕП. Це обумовлено низкою причин. Українські шахти важкі для видобутку. Це високі глибини, тонкі шари вугілля, старе обладнання тощо. А російське вугілля буде дешевшим, і в разі, якщо його завозитимуть на нашу територію без будь-яких обмежень, українські шахти будуть приречені на закриття. Це означатиме занепад Донецького краю, злидні для сімей гірників. Сьогодні у вугільній галузі працює понад триста тисяч працівників, а разом із ними — десятки тисяч працівників коксохімічних комбінатів, машинобудівних заводів, інфраструктури шахтарських містечок. Ідея створення ЄЕП, єдиної грошової одиниці не може бути прийнятна для України в економічному плані.

      — Галузеві холдингові компанії трансформовано в державні підприємства, яких налічується двадцять. Одне з них — ДП «Павлоградвугілля»— 15 листопада буде виставлено на продаж (99-відсотковий пакет акцій). Хто зацікавлений у тому, щоб придбати це та інші підприємства?

      — Коли Президент Леонід Кучма підписував указ про приватизацію «Павлоградвугілля», то знав, кому призначається це підприємство. Зініціювали указ «дніпропетровські» Олег Дубина та Віктор Пінчук. Зрозуміло, що вони можуть купити «Павлоградвугілля» і потім кілька шахт закрити, вдвічі скоротивши чисельність працівників у регіоні. Що ж до пільгового продажу частини акцій «Павлоградвугілля», то навряд чи шахтарі цим скористаються — у них за душею копійки немає. Проте не полишаються спроби видати пільговий продаж акцій за якийсь позитив. Народний депутат України Байсаров вніс на розгляд Верховної Ради законопроект «Про оздоровлення підприємств вугільної галузі» (його вже прийнято у першому читанні). Цей законопроект передбачає проведення додаткової емісії на вугільних підприємствах і випуск пакета іменних акцій. У важкій боротьбі ми перешкодили спробі погасити заборговану шахтарям зарплату іменними акціями, або, простіше кажучи, папірцями. Ну буде шахтар вважатися акціонером — гайку забере він з підприємства чи що? А шахти збиткові, і ніяких дивідендів виплачувати не будуть. Це суцільний обман, а не приватизація, її шляхи зовсім не прозорі.

      А стосовно масованого, активного трансформування холдингів у ДП, то, думаю, це було зроблено з огляду на наступні президентські вибори, аби за рахунок кращих підприємств утримати на плаву гірші. Позитивне у такій трансформації те, що відсікають недобросовісних партнерів. Згадаємо, як було раніше. «Губернатор», екс-прокурор, екс-керівник УСБУ або міліції, низка бізнесменів закладають у вугільному ринку свої певні інтереси. Змінюється обласне керівництво — відбувається те ж саме. Переплітаються нові і старі впливи. Сергій Єрмілов трохи повідсікав ці впливи, створивши єдині підприємства замість холдингів.

      — І все-таки, чи знайдеться покупець на решту 19 державних підприємств галузі?

      — Звісно, що ні. Їх проведуть через процедуру банкрутства, розчленують і роздадуть за безцінь. Те, що вугільна галузь України буде приватизована в непрозорий спосіб, у мене немає сумнівів. І станеться це, найімовірніше, після президентських виборів. Про те, що очікує ті підприємства, можна судити на прикладі російської частини Донбасу (Ростовська область), де майже всі шахти вже закриті.