Пісня з майданів Конго

      Коли я її бачу, то ніздрі вловлюють ледь чутний запах меленої арабіки, а пам'ять висвічує картинку: у високу склянку гучно наливається апельсиновий сік. А бачу я її часто, тому що останню відеороботу «Відшукаю» вдень i вночi транслюють музичнi канали. А у новорічну ніч співачку можна буде побачити майже на кожному каналі. Але розмовляти з Гайтаною «УМ» вирішила не тільки про творчість, ми хотіли з нею познайомитися по-жіночому — де буває, якому вбранню надає перевагу, як проводить вільний час, закохана, розлучена, сім'я, діти?

      У житті Гайтана зовсім не боса, а у чорних оксамитових чобітках на шпильці, і далеко не самотня — друзі, продюсери, прихильники і, звичайно, Він — її друге кохання. Із першим молода співачка вже встигла розлучитися. У житті Гайтана енергійна та життєрадісна, театрально розтягує голосні звуки, соковито сміється, говорить компліменти та безтурботно розповідає історії з життя. А ще у житті Гайтану звуть Гайтаною, так і у паспорті, а її батько та звідний братик мешкають у Республіці Конго. Мовою ленгало співачка майже не розмовляє, тож коли з ними побачиться після довгої розлуки — в Конго складна політична ситуація, і приїхати туди майже не можливо — спілкуватиметься трошки французькою (до 1960 року Конго була французькою колонією) та російською (батько отримав радянську освіту). Але про все по порядку.

      — Гайтано, ти носиш жіночний одяг, але твій сценічний гардероб часто повторюється — ти в цих нарядах і в кліпах, і на фотосесії для обкладинки альбому, і в журналах...

      — Я вважаю, що не важливо скільки, а головне — як. Треба, щоб усі твої сукні, і джинсики, і штанці, і спіднички, і чобітки пасували до фігури та гармоніювали між собою — навіть якщо їх небагато. От так все на мені і сидить — я почуваюся дуже жіночно і впевнено. Між іншим, завжди ходжу на пiдборах. Спортивний одяг використовую деколи, особливо, коли катаюся на велосипеді — люблю це заняття. Я часто в такий спосіб їжджу до батьків, вони живуть у приватному секторі на Караваєвих Дачах, мають багато собак. І от я вдягаю джинсики, і бігаю з ними по городах і всьому сектору.

      — Хіба твій батько не живе в Конго?

      — Так, батьки розлучилися, коли мені було п'ять років. Тато залишився в Конго, а ми з мамою переїхали до Києва. Тепер у них свої сім'ї. Зі сторони батька навіть маю маленького братика, якого звуть Денжандр, і він теж живе у приватному будинку.

      — А ти, коли жила в Конго, то танцювала на майданах?

      — Так, там є багато майданів. Ми по них бігали дітьми.

      — А з хлопцями з «Танка на майдані Конго» про співпрацю не говорила?

      — Ще ні, але, звісно, цікаво було би щось разом придумати.

      — А з Мирославом Джоновичем Кувалдіним?

      — О! А він до мене ж щойно підходив. Приніс CD і сказав, що написав спеціально для мене пісню. Зараз прийду додому, одразу поставлю в програвач... Ще в українському шоу-бізнесі є гурт «Чорнобривці», мої хороші знайомі, які весь час підбивають записати щось спільне.

      — Ну, один дует у тебе вже точно є — з Павлом Дворським, у новорічному вогнику на «плюсах». Виходить, що в новорічну ніч тебе можна буде побачити як мінімум на двох «кнопках».

      — Навіть більше. А з Павлом Дворським ми записали пісню «Стожари». Цю людину я рідко бачу по телевізору та чую по радіо, але в нього цікавий, скажімо, непопсовий вокал. І я думаю, коли змішуються стилі, то це дуже цікаво.

«Мріяти ніколи не пізно!»

      — На твоїй другій платівці «Слідом за тобою» є цікаві поєднання поп та фольк-музики. Може, третій альбом, над яким ти зараз працюєш, вийде ще більше фольковим?

      — Я б не хотіла зациклюватися на чомусь одному. Це, по-перше, означає втрату якоїсь частини слухачів. А по-друге, я люблю фіксувати: класний, клубний денс, написати гарну лірику, додати туди якусь таку Афро-Україну. І недарма кажуть, що цей альбом поєднав у собі різні настрої — під кожен із них є окрема пісня.

      — Пісень якою мовою у твоїй творчості більше?

      — Українською. Вона мелодійніша, ніж російська. Пісню «Відшукаю» написала я, також «На лінгі йо» і таких багато в альбомі. Я не можу це пояснити, тому що ніколи не розмовляла українською, але коли зрозуміла, що вона звучить, одразу почала вигадувати українські строфи. Думаю: «На землі, на небі, відшукаю тебе, ти єдиний мій, іншого нема...» Я, мабуть, би ніколи не сказала коханій людині цю фразу, але я зрозуміла, що це дуже гарно лягає на мою музику. І, власне, звучить краще, ніж російською, українська така м'яка... Для пісні українська мова — це сила!

      Між іншим, усі, хто хоче, можуть написати вірші, надіслати їх нам, і я напишу музику — ці пісні увійдуть до нового альбому.

      — Знаєш, ти — «в телевізорі», і ти — справжня дуже відрізняєтесь. У житті ти рухлива і весела, а режисери твоїх відео створили Гайтані амплуа загадкової і якоїсь замріяної...

      — Можливо, у кліпах я занадто м'яка, і можна було, можна було... але я не хочу образити професіонала, тому нехай кожен займається своєю справою. Так само, як і не треба говорити мені, як я повинна співати. На пісню «Кароліна» «ВВ» запропонували мені зробити вставки, щоб вийшов дует. Але там не було, чого додати, пісня вже була повноцінною, я так і відповіла, а Олег сказав: «Гм... якщо так вважаєш...»

      А ще знаєш чому? Бо у кліпах — фонограма. Я не передаю свою емоцію, як на сцені, а працюю на камеру — сядь сюди, волосся забери, руку опусти... (демонструє жестами і мімікою. — Авт.)

      — Коли плануєш випустити новий кліп?

      — Найближчим часом з'явиться відео «Бажання», ми цю пісню разом із дітками співаємо: «Мріяти ніколи не пізно».

«Через коханого на новому альбомі просто істерика!»

      — Ти так часто повторюєш цю фразу, складається враження, що мрієш із ранку до вечора.

      — (сміється. — Авт.) Мама каже: «Ти завжди літаєш у хмарах! Спускайся на землю». Причому важко сказати, про що саме я мрію, адже думку не можна схопити за хвоста... Про ідеальне місце на землі, ідеальні стосунки між людьми, бо мені не подобається, коли люди живуть, думаючи, що вони — боги.

      — А про велике і чисте кохання мрієш?

      — (гордо. — Авт.) Я закохана! Навіть можу сказати, що люблю! Взагалі-то я постійно перебуваю у стані закоханості, але зараз у мене найглибший стан. Я коханому чоловікові вже багато пісень присвятила, а в новому альбомі через нього просто істерика. Вперше відчула почуття ревнощів — усім відомо, що це означає. Між іншим, я розлучена, вийшла рано заміж, він був творчою людиною, і ми обоє літали десь на небі... Він віддавав мені всього себе, а я, мабуть, не оцінила...

      — Тобі не подобається, коли здмухують порошинки?

      — Ну, мабуть, повинна бути якась боротьба... Якісь пошуки себе...

      — Ти кажеш, що вся твоя творчість — результат емоцій. Але така позиція — це небезпечний шлях, тому що стан закоханості не перманентний, і коли він проходить, а творити треба, ти врешті залишаєшся біля розбитого і порожнього корита. Що ти робиш у такі моменти?

      — Ти знаєш, якось так дивно вийшло, але остання пісня, яку я написала вийшла світлою, душевною і справжньою. Але писала я її в момент страждань, коли мені видавалося, що весь мій світ розбився, і майбутнє малювалося у чорних тонах. Зранку я перечитала цей текст і не повірила, що в такому стані я написала настільки чисту пісню. Мабуть, якщо людина позитивна, то як би їй не було боляче, все одно вона творитиме щось прекрасне. Потім я прийшла до свого коханого — а це на нього я була ображеною — і заспівала, на його очах були сльози кохання. І я подумала: «Боже мій, навіть розлютившись, я пишу, думаючи про нього з любов'ю!»

      — Може, ти нам розкажеш, кому ж так пощастило?..

      — Я, мабуть, краще не розкажу, тому що дуже боюся це зруйнувати. Адже раніше я весь час тільки про це і торочила, так не можна.

      — Ви з ним живете разом?

      — Нещодавно я купила собі квартиру в центрі міста — там саме триває ремонт. З багатьох кімнаток — я не люблю якісь такі кулуари — вирішила зробити чотири, але великі. Знаєш, є такий чудовий фільм у Тарантіно — «Чотири кімнати» називається...

«Співаю завжди! Сусіди по батареях грюкають»

      — У декрет не збираєшся? Уяви, як гарно буде заповнити ці чотири кімнати дитячим сміхом...

      — Так, я мрію про дітей. П'ятеро — як мінімум. У мого батька, наприклад, було 12 братів і сестер. Я б хотіла стати такою жінкою, у якої було б багато родичів — чоловік, кума, подруга, компанія, шум-гамір, я готую плов, розкішний суп, накриваю великий стіл, усі сідають... Але ще не час. Я це відчуваю. Ще трошки треба зачекати.

«Я взагалі дуже люблю готувати. І їсти люблю теж!»

      — На дієтах сидиш?

      — Ну, скажімо так: намагаюсь не їсти свинину і пельмені в особливо великих кількостях (сміється. — Авт.).

      — Мені чомусь здається, що ти повинна любити шоколад і екзотичні фрукти.

      — О! Шоколад — це невід'ємна частина мого життя. І фрукти теж — манго, кишмиш, тверді-тверді яблука — хоча це не екзотика, але мені дуже подобається, як вони хрумтять на зубах.

      — А як ти взагалі проводиш вільний час?

      — Я люблю подорожувати. Днями в мене просто була сльоза на очах — я побачила повідомлення про те, що одне з найгарніших міст світу, Венеція, затоплене на сімдесят відсотків. Я була там одного разу і пообіцяла собі, що повернуся сюди з коханою людиною, щоб поводити його тими вуличками, розповісти йому ці казки. Нехай це місто доволі банальне, але воно все одно казкове.

      Якщо я у Києві, то відпочиваю в місцях, де мене не очікують побачити: швиденько в кулуари прошмигнула — ніхто і не помітив. Дуже люблю дивитися у вікна: вікна кафешок, вікна свого будинку чи чужого. На велосипеді люблю кататися, але коли не холодно. А коли холодно, то дуже люблю бути вдома: (змінює інтонацію голосу залежно від настрою уявної дії. — Авт.) біля свого віконечка, або валятися, слухати гарну музику...

      — Мабуть, співаєш удома голосно, сусіди обурюються....

      — (радісно. — Авт.) Співаю завжди! Сусіди по батареях грюкають. У машинах співаю. Таксисти кажуть: «Ми зараз музику тихіше зробимо», а я дістаю диктофон і фіксую якусь мелодію, яка щойно прилетіла до голови.

      — Нещодавно почалися відбіркові тури на конкурс «Євробачення». Братимеш участь? І чи взагалі береш участь у музичних конкурсах?

      — Чесно кажучи, подивилась на Кароліну минулого року, і  стало за неї образливо, я подумала, що у схожу ситуацію потрапляти не хотіла б. Тому краще утримаюся. А то днями — запросили виступити, приїхали, заспівали, а потім виявилося, що це був конкурс «Наша пісня» Поплавського (сміється. — Авт.).

      — Правда, що ти починала з бек-вокальних партій у вітчизняних зірок?

      — У мене була група, і ми виступали тільки наживо — між іншим, вважаю, це запорукою успіху. Я співала, співала, співала, співала — дуже довго по клубах, у підпіллі, тому що моя музика не була попсовою, ще й англомовною. В цей час деякі студії запрошували мене прикрасити музику того чи iншого виконавця — якось я «прикрасила» кліп Каті Бужинської, сольник Іри Білик, Ольги Крюкової біля Оперного, разом із «Мен саундом». Якось записувала бек-вокал на студії для пісні «Не питай мене чому», яку виконувала дружина Рибчинського Ая. Але якимсь чином Тая Повалій почала виконувати цю пісню, з тим же бек-вокалом. Усе це для мене було і є честю, тому що на бек-вокал запрошують людей, які справді вміють співати.