На ринок із напівпорожнім гаманцем

      Газова суперечка між Україною і Росією наближається до розв'язки. Адже так чи інакше наше населення не може взимку залишатися без тепла, а промисловість повинна отримати належні їй гігакалорії, аби працювати далі, збільшуючи ВВП. Коли і як зароджувався цей конфлікт, існує чимало суджень. Ми ж спочатку переглянемо історію питання. «Газпром» у серпні заявив про необхідність перегляду умов транзиту російського газу і визначив час, коли «блакитне паливо» має постачатися за новими умовами, — з 1 січня 2006 року. Росіяни пропонують перейти до винятково грошової форми оплати транзиту, а в рахунок оплати послуг продавати свій газ, виходячи з ринкової кон'юнктури. І справді, за п'ять років ціни на газ на європейському ринку збільшилися майже втричі й сьогодні становлять 200-240 доларів за тисячу кубометрів. Для Польщі, наприклад, на наступний рік ціну підняли вже до 200 доларів.

      Не завжди був такий диспартитет цін. Cлід нагадати, що в 90-ті роки Україна купувала російський газ за ціною 80 доларів за тисячу кубометрів, а європейська ціна тоді становила  67 доларів. Отож, думаю, Росія мала б подумати і про компенсацію тих втрат. Нині вона пропонує підвищити ціну газу з 50 до 160, а якщо Київ швидко не погодиться, то і до  230 доларів за кубометр. Росіяни вважають, що останніми роками в України була можливість підвищити тарифи на газ на внутрішньому ринку до економічно обгрунтованого рівня. Однак приховується той факт, що ціну газу до 50 доларів за тисячу кубометрів було зменшено винятково за ініціативою російської сторони, яка виходила з економіки його транспортування. Ставка плати за транзит газу територією України для «Газпрому» становить 1,09 долара за транспортування тисячі  кубів  на відстань 100 км, тоді як у середньому по Європі вона становить близько  2,6 долара.

Угоди міждержавні, але щорічні?

      Вимоги російського «Газпрому» в нас розцінили як ультимативні. Зокрема, керівник НАК«Нафтогаз України» Олексій Івченко запевняє, що буде «стояти на смерть», захищаючи інтереси своєї держави. На його думку, компроміс сторін можливий лише винятково в рамках національних інтересів та енергетичної безпеки нашої країни. Розгніваний цією заявою, президент Росії Володимир Путін 8 грудня висловив думку, що Україна має достатньо ресурсів, щоб розрахуватися за поставки газу на ринкових умовах, і нагадав, що починаючи з Нового року росіяни продаватимуть газ країнам Європи по 255 доларів за тисячу кубометрів. За словами пана Путіна, Київ економить на російському газі близько 4,6 мільярда доларів, українські споживачі отримують газ по цінах нижчих, ніж у Росії, хоча 25 мільйонів її громадян живуть за межею бідності.

      Безвихiдність ситуації полягає в тому, що Росія не хоче продавати газ за низькими цінами, а Україна не може сьогодні купувати його за цінами світового рівня. До того ж ми обгрунтовуємо свою позицію наявністю двосторонньої угоди з терміном дії до 2013 pоку, яку підписали уряди і ратифікували парламенти обох країн, тому на даний час вона є чинною. Йдеться про контракт між «Нафтогазом України» і «Газпромом»  від 21 червня 2002 року про обсяги й умови транзиту російського природного газу територією нашої країни на період із 2003 до 2013 року. На додаток до цього контракту 9 серпня 2004 року було підписано доповнення №4, яким встановлено на період із 2005 до 2009 pоку ставку плати за транзит — 1,09375 долара за тисячу кубометрів на 100 кілометрів відстані, а також ціну на природний газ, який надає «Газпром» у рахунок оплати послуг із транзиту в розмірі 50 доларів за тисячу кубометрів. Зазначено також, що ці вимоги не підлягають зміні сторонами. Усі вищезгаданi документи підписали уповноважені посадові особи «Нафтогазу» і «Газпрому». Тому НАК «Нафтогаз України» вважає, що немає ніяких юридичних підстав змінювати умови контракту, оскільки наша сторона добросовісно виконує всі умови угоди.

      Однак «Газпром» вважає, що доповнення №4 не скасовує необхідності визначати умови транзиту  щорічними міжурядовими протоколами. Тобто росіяни вважають, що міжурядові протоколи слід підписувати щороку. А в них уже повинно бути визначено умови і порядок сплачування за послуги з транзиту російського газу територією України. Українська сторона з цим не погоджується, і переговори тривають. Хоча в Києві 14 листопада відбулася зустріч керівника Міністерства промисловості та енергетики РФ Віктора Христенка з міністром палива та енергетики України Івана Плачкова, це не дало позитивних результатів. А запланований на 23 листопада  візит до Києва керівник російського уряду Михайло Фрадков скасував. Наступна зустріч, яка відбулася 6 грудня, не принесла ніякої користі жодній зi сторін — ні «Газпрому», ні «Нафтогазу України».

      Після того як юридичні та економічні аргументи не спрацювали, переговори  перенесли в політичну площину, і в діалог вступили президенти обох країн. Однак керівники країн, обговоривши 7 грудня телефоном питання врегулювання ситуації з транзитом російського газу до в Європи та його постачання в Україну, так і не змогли досягти конкретних домовленостей. Переговори знову перенесли на рівень профільних міністерств. Коли стало зрозуміло, що справа швидше не пішла, підключилися парламентарії обох країн. Українські народні депутати на засідання Комітету з питань ПЕК висловили недовіру політиці НАК «Нафтогаз України», а голова цього комітету Андрій Клюєв зустрівся в Москві з головою комітету Держдуми Росії з енергетики Валерієм  Язєвим. Вони домовилися про створення спеціальної міжпарламентської комісії, яка має провести альтернативні переговори про ціну на газ. Сторони домовилися про необхідність законодавчих ініціатив, які мають полегшити перехід до європейських цін на «блакитне паливо».

      Більше того, пан Клюєв сам запропонував механізм поступового підвищення цін на газ. Відповідно, з 25 млрд. кубів російського газу, що постачається Україні, 17 млрд має надходити за ціною 50 доларів, ще 8 млрд — за ціною 80 доларів на початку року і 96 — восени. Тодi як вартість транзиту пропонується залишити на старому рівні. «Газпром» через кілька днів поширив заяву, що ніякого поступового підвищення цін не визнає, хоча й не відмовився від того, аби переговори перейшли у парламентський формат. Очевидно, що вихід із патової ситуації можливий усе-таки за умови поетапного врегулювання цін та тарифів. Насторожує  те, що Володимир Литвин, перебуваючи 7 грудня на переговорах у Москві, визнав провину України в газовій кризі. Він вважає, що українська сторона сама дала привід для виникнення кризи, тому що свого часу заявила про своє бажання перейти на монетарну систему оплати в газовій галузі, а Росія підтримала цю ідею. Слід спочатку думати, що говорити, заявив спікер. Водночас він розцінив як невдалий жарт заяву деяких російських депутатів про необхідність введення на територію України військ, які б охороняли газові труби.

Консорціум на чотирьох

      Слід зазначити, що тепер Росія пропонує Україні платити за газ значно дорожче, ніж іншим країнам. Тобто цінова політика «Газпрому» є диференційованою. Так, було оголошено, що для країн Балтії газові ціни збільшаться до 120—125 доларів, для Туреччини — до 115 , для Грузії — до 110. Підвищення ціни торкнеться також Молдови, Азербайджану та Вірменії. Водночас нині Білорусь отримує газ по 47 доларів за тисячу кубометрів, а Туреччина — по 75. При цьому сама Росія купує газ у Туркменістану за ціною 44 долари за тисячу кубів.Таку позицію Росії щодо України можна пояснити кількома причинами: намаганням посіяти серед населення незадоволення «помаранчевою командою» напередодні виборів, обгрунтувати будівництво газопроводу через Балтійське море і  отримати контроль над українською газотранспортною системою.

      Iз цього приводу висловився, зокрема, голова правління ВАТ «Газпром» Олексій Міллер. Під час церемонії початку будівництва Північно-європейського газопроводу 10 грудня  він пояснив, чому ціну російського природного газу на 2006 рік для Білорусі  збережено на попередньому рівні. За його словами, по-перше, Москва і Мінськ будують союзну державу. По-друге, Білорусь є єдиною країною, на території якої експортний магістральний газопровід належить «Газпрому». І, по-третє, відновлено предметні переговори щодо «Белтрансгаз», успішне завершення яких  означатиме, що російська сторона отримає контроль над усією газотранспортною системою цієї країни. Іншими словами, збереження старої ціни на природний газ для України можливе лише за умови передачі української мережі магістральних газопроводів у власність «Газпрому». Але, слід зазначити, це суперечить законодавству нашої країни.

      Нагадаємо, що відразу після призначення Юрія Єханурова Прем'єр-міністром «Газпром» запропонував компромісний варіант стосунків. Мовляв, російська сторона готова зберегти нинішні умови оплати транзиту російського газу територією України за умови, якщо відбудеться передавання наявної газотранспортної системи України в управління газотранспортному консорціуму. Йдеться про той самий міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортних мереж України, який  було створено на паритетних засадах у листопаді 2002 року в вигляді товариства з обмеженою відповідальністю. При цьому було зазначено, що консорціум на взаємовигідних умовах буде забезпечувати транспортування газу, а також надійність, безпеку та стабільність функціонування ГТС України. Збори учасників цього консорціуму 31 серпня 2004 року  домовилися про перехід до реалізації інвестиційної фази  з 1 вересня. Першим етапом було визначено будівництво магістрального газопроводу Богородчани — Ужгород  довжиною в 234 кілометри. Однак передвиборча президентська кампанія в Україні дещо відстрочила виконання цих планів.

      Після обрання нового Президента України нова влада не раз заявляла про бажання вийти з консорціуму. А навесні 2005 року Віктор Ющенко заявив, що предметом газотранспортного консорціуму є не газотранспортна система України, а створення перспективних проектів, що розширюють транзитні можливості України. У червні  Петро Порошенко висловив думку, що розпад українсько-російського газотранспортного консорціуму не піде на користь ні одній, ні іншій стороні. У свою чергу, Іван Плачков висловив думку, що консорціум припинить свій розвиток, якщо не матиме продовження після добудування ділянки Богородчани — Ужгород. А народний депутат, представник парламентського Комітету з питань ПЕК Олекса Гудима висловився  за те, щоб ліквідувати українсько-російський газотранспортний консорціум у його нинішньому  вигляді й створити новий, на чотиристоронній основі, за участі України, Росії, Німеччини  та Франції.

Чим Івченко не догодив Москві

      Про готовність України запропонувати французьким компаніям брати участь у газотранспортному консорціумі говорив у Франції й Олексій Івченко. Він також заявив про рішення перетворити ТОВ у спільне підприємство для реалізації нових проектів у газовій галузі, про що начебто було досягнуто домовленості під час переговорів керівництва НАК із російським «Газпромом». За його словами, сторони домовилися, що спільна компанія не  займатиметься управлінням і модернізацією наявної газотранспортної системи, а зосередиться лише на  будівництві газопроводу Богородчани — Ужгород у Західній Україні, втілюватиме інші нові проекти на території України, Росії та інших країн. У «Газпромі» відповіли, що цілі й завдання консорціуму відображено в його назві. Тому, мовляв, перетворення консорціуму на СП з будівництва труб в Україні недоречне. Проте в Києві переконані, що країна здатна сама керувати власною газотранспортною системою. На початку жовтня цього року було відкинуте прохання «Газпрому» здати йому в оренду або продати три підземні газосховища.

      Однак після закликів російської сторони повернутися до повноцінного газового консорціуму як передумови вирішення всіх газових проблем, на початку грудня цього року український  уряд затвердив постанову, якою узгодив розташування ділянки «Богородчани—Ужгород» магістрального газопроводу «Новопсков—Ужгород». Постановою Кабінету Міністрів України передбачено, що не тільки будівництво, а й експлуатацію цього газопроводу здійснюватиме міжнародний консорціум з управління та розвитку газотранспортної системи України. Це будівництво дасть можливість Україні збільшити транзитні потужності газотранспортної системи країни на 18—30 млрд. кубометрів і забезпечити часткове завантаження наявних магістральних газопроводів «Іванцевичі—Долина» і «Торжок—Долина», які практично не експлуатують після реалізації проекту «Ямал—Європа» через територію Білорусі та Польщі. Водночас слід зазначити, що потужності наших газопроводів нині не використовуються  повною мірою. Пропускна здатність української газотранспортної системи на вході сягає 290 млрд. куб. м на рік, на виході — 175 млрд. куб. м, а транзит російського газу через Україну щорічно становить до 120 млрд. куб.м.

      Цікаво, як складається ситуація в Грузії. Вона свою газотранспортну систему Росії не віддає. Після того як «Газпром» заявив про необхідність підвищення цін на постачання російського газу в цю країну, офіційний Тбілісі заявив про збільшення тарифів на транзит. За попередньою інформацією, транзитна ціна російського газу, транспортованого грузинською територією до Вірменії, зросте, ймовірно, з  6 доларів до 30-35 за прокачування тисячі кубометрів на відстань 100 кілометрів. Серед основних причин підвищення ціни на російський газ для Грузії, крім політичних, експерти називають і зміну її позиції  в питанні подальшої експлуатації, продажу чи оренди Росією грузинського магістрального газопроводу. Принаймні Грузія пригальмувала переговорний процес із «Газпромом» щодо створення спільного підприємства для експлуатації грузинського магістрального газопроводу і розвитку системи транспортування газу. Як зазначають у Міністерстві палива й енергетики Грузії, вже не йдеться про часткове чи повне передання магістрального газопроводу у власність «Газпрому», як це запланували раніше.

      Очевидно, настав час і для уряду України щодо вироблення чіткої стратегії відносин iз Росією в енергетичній галузі  на подальші роки. Перехід на ринкові умови в газових стосунках з Росією спонукає до перегляду й інших домовленостей обох країн. Зокрема, як показує досвід, передача Україною своїх нафтотранспортних систем  в оперативне управління російській «Транснефти» не дало ані обіцяного збільшення, ані щонайменше стабілізації завантаження систем «Укртранснафти». Нагадаємо, угоду підписали за часів керівництва Юрієм Бойком НАК «Нафтогаз Україна». Навпаки, зразу після 2004 року завантаженість нафтопроводів почала критично зменшуватись. Крім того, слід було б зважено розглянути чинні умови транспортування нафти, утримання на території України Чорноморського флоту Росії, угоди зi взаєморозрахункiв між Ощадбанком СРСР та Ощадбанками колишніх союзних республік. Немало пропало нашої власності і майна в колишніх дипломатичних установах СРСР за кордоном. Усі ці та інші факти уряд має грамотно використовувати в переговорах на вищому рівні, аби гідно захищати інтереси власного народу і власної країни .

Зоя БОРИСЕНКО,

доктор економічних наук,
заступник голови ради з питань підприємництва при Українській народній партії.