Княже місто на кордоні

      Завтра своє тисячоліття святкуватиме одне з найстаріших та водночас найменших міст України — Белз, що на Львівщині. За свою довгу історію він пам'ятає славу княжої столиці та центру воєводства і занепад у радянські часи. Сьогодні від славної минувшини міста, яку спільно творили українці, поляки та євреї, залишилися лише пам'ятки архітектури та історії. Їх у Белзі майже сімдесят як всеукраїнського так і європейського значення. Донедавна всі вони були в жахливому стані й, напевне, така ситуація тривала б ще не один рік, якби не уродини Белза: держава виділила майже 20 мільйонів гривень, аби привести древнє місто до ладу.

Від князівства до воєводства

      Белз — одне з найстаріших міст не лише України, а й усієї Східної Європи. Його історія настільки ж цікава, наскільки й трагічна. У часи розквіту Київської Русі це місто було її західним форпостом. Коли найбільша імперія ранньосередньовічної Європи доходила кінця свого шляху, Белз у 1170 році став столицею князівства. Пізніше Белзьке князівство ввійшло до складу могутньої Галицько-Волинської держави. І разом з нею пережило як славні перемоги короля Данила та його сина Лева, так і гіркоту поразки: взимку 1240—1241 років місто спалили монголи. Після цього ще майже сто років місто було однією з головних твердинь Галицько-Волинського князівства та Литовської держави, допоки в 1382 році його не окупували поляки. І в цей же рік вони вивезли з міста ікону Пресвятої Богородиці, яка єдина вціліла під час монгольського плюндрування Белза. Сьогодні вона відома як Ченстоховська Божа Матір — найбільша релігійна святиня Польщі.

Сталінський гешефт

      За часів Польщі місто було центром воєводства, що сприяло його розквіту. Щоправда, часті пожежі та війни гальмували його розвиток. Під час визвольної війни місто спалили війська Богдана Хмельницького та його союзників — московитів. Стабільність настала лише у складі імперії Габсбургів. Поворотним моментом у житті Белза стало рішення австрійського цісаря Йосифа II зрівняти у правах християн та юдеїв. Це позитивно вплинуло на економічний розвій, але з того часу місто стає єврейським — шістдесят відсотків мешканців центральної частини були гебреями, християни натомість заселяли передмістя. «До початку Другої світової війни з восьми тисяч мешканців вісімдесят відсотків були євреями. Вони повністю контролювали економічне життя міста. Та після приходу нацистів майже всі вони були знищені», — каже краєзнавець Ольга Павлат. Проте не кращою була доля і українців та поляків. Спочатку Сталін віддав Белз своїм сателітам — комуністичній Польщі. Українців, за активної допомоги енкаведистів, польські спецслужби примусово виселяли. Активний супротив чинила УПА, але її сили проти тоталітарної машини двох держав було замало. Всіх українців з міста виселили, і сьогодні в ньому майже немає нащадків довоєнних белзчан. Та польське населення зарано раділо від того, що нарешті «вирішено українську проблему». В 1951 році Сталін обміняв Устрицький район на Белз iз околицею, і всіх поляків, як раніше українців, теж виселили.

Церква, костел та синагога

      Від трьох націй, які протягом століть співіснували в одному місті, залишилися лише кам'яниці, храми та кладовища. Українці залишили по собі рештки городища княжої доби та одну з найдавніших до цього часу збережених дерев'яних церков — Святої Параскеви. На цвинтарі, де вона стоїть, збереглася могила воїнів УПА, які в 1919 році боронили місто від поляків. Наші ж західні сусіди залишили в місті монастирські комплекси отців домінікан, середньовічну Ратушу та рештки грандіозного костелу Миколая. Гебреї теж мають свій слід в історії міста, так само як і місто в їхній історії. «На єврейському кладовищі поховані чотири цадики (духовні лідери хасидів — однієї з релігійних течiй в іудаїзмі. — Авт.), а саме місто було одним із центрів хасидизму», — каже Ольга Павлат. — Усі пам'ятки перебували в жахливому стані, але держава нарешті дала 20 мільйонів гривень і хоч якимось чином компенсувала той брак уваги до древнього міста, який демонструвала протягом останніх півсотні років».

Замість столиці — районний центр

      За радянських часів місто не мало ніяких шансів на розвиток, адже будувати будь-які промислові об'єкти тут було суворо заборонено — до кордону з Польщею всього один кілометр. Місто ледве стягувало кінці з кінцями і підтримувати його життєдіяльність було можливим лише завдяки різноманітним субсидіям та дотаціям. На маргінес місто зійшло після 1963 року. «В цей рік у Белза забрали статус районного центру. Це, звісно, не княжа столиця, і навіть не воєводство, але хоча б тому белзчани були раді», — розповідає міський голова Іван Калиш. Після цього Белз стає третьорядним містечком Сокальського району, що на Львівщині. Таким тритисячне місто залишається і нині: економічна криза початку дев'яностих років змусила белзчан, як і багатьох інших українців, шукати щастя на чужині. Понад 10 відсотків працездатного населення сьогодні перебувають на заробітках. Щоправда, оптимізму міському голові не бракує: «Зараз маємо надію, що цього року буде створено близько сотнi нових робочих місць. Узагалі за останні два роки ми забезпечили роботою понад шістдесят белзчан. Повірте, для нашого невеликого містечка це багато. В основному люди зайняті в освіті: маємо свою школу та професійно-технічне училище. А також лікарню, яка має також філію у ще меншому місті України — Угневі, яке знаходиться недалеко від Белза», — розповідає міський голова.

Шанс на майбутнє

      Цього року тисячолітнє місто мало всі шанси стати селом, згідно з першим проектом адміністративно-територіальної реформи Романа Безсмертного. Обуренню міщан, які минулого року взяли активну участь у Помаранчевій революції, не було меж. Та, на щастя, минулося, а міський голова Іван Калиш має свій рецепт реформи. «Не межі міняти потрібно, а економічну основу діяльності місцевого самоврядування. Сьогодні ми виконуємо функції держави — забезпечуємо функціонування бюджетної сфери. А з чого це робити? Грошей, зароблених у місті, нам майже не залишається», — каже Іван Калиш. Покращення економічної ситуації в місті чекають від Президента України Віктора Ющенка, який дав доручення створити митний перехід. Іван Калиш жартує, що, «зважаючи на близькість до кордону, сам Бог велів зробити в місті митницю, і те, що було недоліком за радянських часів, може стати нашим позитивом у нинішній час». Та вже сьогодні суттєвим джерелом надходжень до місцевої казни є... євреї. Після розпаду Радянського Союзу тисячі паломників потягнулися до могил своїх цадиків. Оскільки ніякої інфраструктури в Белзі не було, то вони збудували готель, а це — два десятки робочих місць. Частими гостями є й нащадки тих поляків, яких після війни депортували. Польща також профінансувала виготовлення лазерної копії Ченстоховської Божої Матері, яка вже знаходиться у місті.

Олег МАНЧУРА.