Шукаю маму й тата. Варіанти розгляну

ЄС вимагає виховувати дітей у сім'ї

      Якщо у дитини нема можливості жити з рідними батьками, то найкраща альтернатива — це сімейне оточення (прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу). Ці банальні речі, мабуть, усвідомлює кожен. Але інтернати та дитячі будинки для виховання сиріт настільки стали для нас звичним явищем, що сам факт їхнього існування довгий час не викликав у нас жодних вагань стосовно своєї доцільності. Але сьогодні, коли всьому світовi хочемо довести, що ми — цивілізована нація, що ладні бути справжніми європейцями, нам доводиться шукати для сиріт батьків, а не лише підтримувати їхнє фізичне виживання. Зараз Європейська комісія суворо вимагає від держав ЄС виховувати всіх дітей у сімейному середовищі. Але ж готових до усиновлення дітей мам і тат, зрозуміло, на всіх не вистачає. І не тільки у нас, а й у заможніших країнах. Західний світ навчився робити штучні моделі сімейного оточення. Нам цей досвід пропонують, і ми намагаємось прилаштувати його до особливостей своєї ментальності, свого історичного розвитку. Нещодавно під Києвом у Пущі Озерній представники державної влади, місцевого самоврядування, неурядових організацій, науковці, педагоги, батьки-вихователі й прийомні батьки з усіх куточків України, а також 20 міжнародних експертів шукали й обговорювали шляхи переходу від державної форми виховання сиріт до влаштування їх у сімейне середовище.

Експерименти з опiкою

      Розглядати справу почали зі статистики. Сиріт в Україні — близько 97 тисяч. Це без дітей вулиці, яких точно ніхто сьогодні порахувати не може. З цих тисяч більше ніж дві третини виховуються під опікою родичів. Лише півтори тисячі сиріт мають прийомних батьків або мам-вихователів у будинках сімейного типу. Решта, близько 30 тисяч — державні діти. Для них шукатимуть прийомних батьків та створюватимуть дитячі будинки сімейного типу.

      Експериментально це вже робиться деякими громадськими організаціями у співпраці з державними органами влади. Громадська нерелігійна організація «Християнський дитячий фонд України» завдяки підтримці міністерства іноземних справ королівства Нідерланди уже два роки працює над реалізацією трирічного проекту з розвитку прийомних сімей в Україні. Цей проект охоплює чотири регіони України — Кіровоградську, Черкаську, Хмельницьку області та Республіку Крим. На цих територіях відпрацьовуються методики і моделі, розроблені голландською організацією «OKS». Наприклад, методика «PRIDE» для роботи з потенційними прийомними батьками, яка визнана в 12 країнах світу. За цією методикою пройшли підготовку сто потенційних прийомних сімей, дві сотні соціальних працівників і державних службовців, а на першому етапі реалізації проекту було створено 10 нових прийомних сімей.

      Заступник директора представництва благодійної організації в Україні Тетяна Хімченко пояснила «УМ»: «Менеджери та експерти в Україні дотримуються думки, що запровадження альтернативних форм опіки можливе лише в результаті реформування всієї системи опіки і піклування, створення нової відповідної інфраструктури. Третій рік поспіль наша організація працює за проектом «Створення спеціалізованих соціальних служб супроводу сімейних форм опіки». На сьогодні лише в рамках цього проекту з'явилося 12 прийомних сімей в Київській області й 6 сімей у Львівській». Але спочатку подбали про створення самої спеціалізованої соціальної служби, яка й попрацювала над створенням нових прийомних сімей, а тепер їх супроводжує, тобто залучає фахівців для вирішення нагальних питань та проблем прийомної сім'ї. Створити сім'ю як таку, а потім кинути напризволяще — це ризиковано, бо сім'я може не витримати складних випробувань і розпастися. «В шести регіонах Львівської та в Київської областей, — розповідає пані Тетяна , — нами було створено такі служби. Протягом двох років ми ці служби ще будемо фінансувати. Спеціалістів ми вчили, запрошували на курси перепідготовки, проводили зустрічі з фахівцями у цій справі, надавали методичну підтримку. Також ми платили їм зарплату, оплачували навчання, оплачували інформаційну кампанію. Наша мета — створення механізму динамічного розвитку сімейних форм опіки (прийомних сімей), активізація розвитку інституту прийомних сімей в Україні. Так, станом на січень 2005 року кількість прийомних сімей становила лише 75 при потребі (за нашими власними оцінками) понад 30 тисяч. На заваді нормального розвитку прийомних сімей в Україні — відсутність структури, яка б займалася пошуком, оцінкою, відбором, підготовкою та соціальним супроводом прийомних батьків. З іншого боку, механізм фінансування за рахунок місцевих бюджетів не стимулює створення прийомних сімей у своїх громадах».

Інтернати не зацікавлені віддавати своїх дітей прийомним батькам

      Наступного року прийомні сім'ї та дитячі будинки Київської області фінансуватимуться вже не з місцевого бюджету, а з державного. І на це вже закладені кошти. Держава передбачає за наступний рік збільшення кількості будинків сімейного типу на 35, а прийомних сімей на 70. У цілому через рік передбачено мати в Україні 170 будинків сімейного типу і 200 прийомних сімей. Цікава річ, але фахівці стверджують, що інтернати не зацікавлені віддавати своїх дітей у сім'ї, бо отримують від держави майже до двох тисяч гривень на місяць для утримання кожної сироти. З 2006 року планується на території Київської області експериментально відпрацювати систему, коли «гроші ходять за дитиною». Визначена і кількість цих грошей — два прожитковi мінімуми. Для дітей до шести років ця сума складає на сьогодні 752 гривні, а для старших — 936. Але отримуватиме грошi на дитину  вже не заклад, де знаходиться дитина, а той, хто нею буде опікуватися. На таку систему планується перевести всю Україну у 2007 році. Але чому цей процес не пішов у нашій країні раніше? Чому за радянських часів пріоритети були інші?

Відповідальність зароджується з приватності

      Пояснити цей феномен «УМ» запропонувала кандидатовi психологічних наук, завідувачу кафедри прикладної педагогіки вищої школи та прикладної психології Українського інституту підвищення кваліфікації працівників освіти АПН України Галині Бевз. «Найефективнішою формою для масового рятування великої кількості дітей-сиріт на післявоєнні роки радянської доби стали інтернати. Європа у скрутні часи після війни пішла розвитком сімейних форм виховання, тому що мала інші політичні цілі. Радянська ж політика була спрямована на проживання в громадах. Який відбиток накладають умови проживання в інтернаті? Відсутність особистої території формує особливий тип життя. Якщо людина не відчуває своєї приватності, не усвідомлює, що це — моє, і я за це відповідаю, то в неї не формується почуття відповідальності, і вона в будь-який час може все полишити й піти. В інтернатах нема спрямування на індивідуальний розвиток. Сутність системи — дитина для суспільства, а не суспільство для дитини. Найголовнішу свою функцію система інтернатів виконала — допомогла багатьом дітям вижити. Вони вижили, а тепер прийшов час — жити!» Зрозуміло, що миттєво не переселити дітей з інтернатів у сім'ї, що робити це потрібно поетапно. Перший етап — прийняття загальної концепції захисту дитинства в Україні. Другий — трансформація закладів, де живуть «інтернатні» діти, розукрупнення їх. Третій — перепідготовка спеціалістів , що працюють в інтернатах. Четвертий — підготовка кадрів для соціального супроводу прийомних сімей та будинків сімейного типу.

Немовлятам треба посміхатись

      Окрім сиріт шкільного віку, досить великий відсоток в нас і сирітської малечі. Останні дослідження вчених доводять, що без щоденного контакту з батьками у немовляти відбуваються пошкодження мозку, які впливають на розвиток дитини. Якщо така дитина потрапляє у сімейне оточення у віці до шести місяців, то з часом вона майже повністю позбувається відставання у розвитку. Якщо це відбувається трошки пізніше — то стан цих дітей значно поліпшується, але не абсолютно. Річ у тім, що у новонароджених орбітальна кора головного мозку спочатку не повністю функціонує, а розвивається протягом трьох років життя. Ця частина головного мозку відповідає за розвиток соціальних здібностей, відповідає за наші емоційні реакції, керує емоційною поведінкою. Соціальні взаємини з людиною, яка піклується про дитину у цей період життя, сприяють її розвиткові. Позитивна реакція на дитину тих, хто за нею доглядає, — посмішка, пестощі — впливає на біологічні елементи, які стимулюють зростання саме цієї частини мозку. Відставання у фізичному розвитку можна надолужити відповідним доглядом, а відставанню в розвиткові емоційної та соціальної сфери — важко протистояти. Ось чому Всесвітня організація охорони здоров'я та Європейське співтовариство вимагають закриття всіх державних установ для дітей у віці від народження до п'яти років. У Румунії ця заборона на державному рівні розпочне діяти з наступного нового року. Але там ще не створено достатньої кількості прийомних сімей, і велика кількість маленьких дітей змушена буде залишатись у лікарнях і пологових будинках. Закордонні експерти попереджають українців щодо зважених кроків у цьому напрямі. До речі, своєрідна прийомна сім'я певний час існувала і на терені Російської імперії. Ще у 70-х роках сімнадцятого століття у Росії було побудовано два розкішнi притулки для підкидьків. Але майже всі діти помирали там протягом року, і було вирішено таких дітей віддавати годувальницям у навколишні села. Годувальниці отримували платню у розмірі два карбованці на місяць, а також доплату, якщо дитина доживала до дев'яти місяців, а згодом — до п’яти років.