Делікатна музика темпераментних горців

      Фестиваль сучасної грузинської музики «Живий звук Боржомі» пройшов у Києві під гаслом-хоку «Не кожен це почує. Не кожен зрозуміє. Не кожен. Лише той, хто здатний оцінити». Та, по правді, не оцінити гармонійну трилогію бенду «33-а», джазової волхвині Ніно Катамадзе і групи «Зумба» міг тільки сліпоглухонімий капітан далекого плавання.

      Фестиваль тривав три дні — 9, 10 і 11 грудня. Він поки що вважається крапкою Року Грузії в Україні. Крапкою на цей рік, а взагалі-то комою, бо Надзвичайний і Повноважний Посол Грузії в Україні Григол Катамадзе сказав, що Рік триватиме до березня 2006 року. І його кульмінацією має стати грандіозна виставка Ніко Піросмані в Києві, а якщо вдасться домовитись із спонсорами, то реалізують ще пару театральних пунктів, записаних у секретному плані «Барбароса», який по-простому називається «План культурних заходів  Року Грузії в Україні».

      Квитків на суботній концерт у філармонії в продаж поступило обмаль і пролежали вони в касах пару годин. Решту роздали друзям і знайомим, розіслали меломанам із різних суспільних страт. Бенкет грузинського смаку і довершеної музичної культури відвідали, до прикладу, лідер ВВ Олег Скрипка, він же організатор фестивалю «Країна мрій», телеведучий Дмитро Кисельов, він же фундатор джазового фестивалю «Коктебель», танцюрист із Майдану Конго Фагот із Катею Серебрянською, дизайнер Ліля Пустовіт, Посол Німеччини в Україні Дітмар Штюдеманн й інші обличчя не були випадковими. До початку концерту і в двох антрактах дам «пригощали» білими і червоними трояндами, а осіб обох статей — червоним і білим вином, однойменною мінералкою, шматочками хачапурі і сиром із виноградом.

      У невеликих естетських залах київська публіка уже мала змогу познайомитися із джазовою дівою Ніно Катамадзе, і так полюбила «щиру марсіанку», як називають її медіа, що призначає побачення Ніно в Києві доволі часто. Тезка грузинського посла в Україні беззмінно працює з групою Insight (Гоча Качеішвілі — гітара, Уча Гугунава — бас-гітара, Давид Абуладзе — ударні) і каже, що разом вони пройшли довгий шлях до визнання, становлення, тому ніколи їх не покине. «Нас полюбили ще до розкрутки, тому що ми займались і займаємося стопроцентною творчістю, не соромились виступати в підземних переходах, не шкодували на концертах голосів і рук», — сказала Ніно в одному з інтерв'ю. Музиканти грають дуже делікатно, не виходячи на перший план, здається, що їхнi амбіції — найм'якше постелити співачці мелодію. А Ніно не дарма називають марсіанкою — складається враження, що музика звучить в її голові весь час. Що вона разом із інструментами підключена до електромережі і кожен дотик до гітарної струни, кожне перехрещення барабанних паличок викликають вібрації усього її організму. Що вона вібрує в такт повітря, сполоханого звуком. Вона каже, що мова, якою співає, не  має значення, бо «я співаю не слова, а почуття», тому Лондон прийняв її і з небездоганною англійською. І класична Австрія. Ці дві країни вона називає «музичними коридорами». І недовірлива Москва прийняла. І довірливий Київ. До речі, на прес-конференції Ніно Катамадзе сказала, що в лютому планує приїхати в Київ, щоб записати тут альбом, і хоче півтора місяці пожити в нашому місті. У неї дуже гнучке меццо-сопрано — то шепоче, як видихає, то тужить, то утробно басить, то лірично виводить рулади, то відпускає голос до найвищої риски. А ще Ніно Катамадзе неповторно-джазово виконує «Суліко»...

      Група «33-а», створена в 1995 році у будинку 33-а, де живе лідер бенду Ніаз Діасамідзе і два його однодумці, у Грузії також знана і улюблена. Посольські кажуть, що і «33-а», і «Зумба» підтримували трояндову революцію, і що Ніаз у Тбілісі — реальна зірка, але так як він каже зараз зі сцени, так і є: приходь на його вулицю, стань під будинком 33-а, поклич Ніаза і він вийде з тобою поговорити. На рахунку групи чотири альбоми, запис музики до художніх фільмів, вони є хедлайнерами найбільших грузинських фестивалів Hands і «Margarita», і на київському концерті їм допомагає на сцені приятель і однокласник Ніаза Заза Корінтелі, ідейний лідер «Зумби». У них приємна інструментальна музика, лагідна і делікатна. У поєднанні з оксамитовим тембром Ніаза виходить щось подібне на французький шансон. Асоціації із Джо Дасеном найзагальніші, у грузинів — креативніше, не так комерційно і автентичніше. Традиційний чоловічий грузинський вокал у сучасному інструментальному супроводі, як пишуть у буклеті. Коли Ніаз говорить, що купив у Києві для своєї бабусі Мадлен, француженки, до речі, велику хустку, і що бабуся є його найкращою подружкою, французький пазл складається із автентичним грузинським чоловічим вокалом.

      Останньою музикує «Зумба», їй 14 років і вона — лідер на батьківщині. Правда, кілька років група існувала в екзилі: в 1997 році Заза Корінтелі сформував у Кракові альтернативний бенд, у якому, кажуть, грали двоє українців, і він був там доволі успішним. У 1999 творчий генератор повертається у Тбілісі і життя грузинської «Зумби» налагоджується. Вони грають креативний арт-рок із фольковими вставками. Давид Абуладзе на грузинському барабані «голими руками» вибиває такт грузинської душі, а Заза Корінтелі додає до традиційних інструментів якісь сипучі звуки, м'які шурхотливі, пронизливі — грузинської сопілки і ніжно-глухі — керамічного глека. «Дудочка і кувшинчик» — це не назва російської казки, це дует Ніаза Діасемідзе і Зази Корінтелі. Грузинські композиції — довгі і складні архітектурно, і навіть для рокових композицій, виявляється, потрібні вуха, а не горлянка, ноги для притопів і руки для кулачних викидів. Сподіваюся, вух у залі філармонії сиділо достатньо, щоб розчути в тбіліських музикантах гостей наступних українських фестивалів, камерних вечорів, сольних концертів.

      Мадлопт, Сакартвело. Немає слів!